Киянину Євгену три роки тому поставили діагноз — хронічна ниркова недостатність. Відтоді його життя в буквальному значенні прив’язана до гемодіалізу. Три рази на тиждень чоловік проходить цю процедуру у відділенні гемодіалізу при дитячій лікарні №6, що в центрі міста на вулиці Терещенській.
За словами співрозмовника, раніше його прикріпили до Жовтневої лікарні. Але спеціалізоване відділення цього медзакладу й тоді було переповнене. Тому підшукали альтернативу. 40-літній Євген, незважаючи на недугу, працює, веде активний спосіб життя, і його цілком улаштовує місце розташування лікарні, де доводиться проводити немалу кількість часу.
— Я пристосувався до хвороби, життя ввійшло в певну колію. Та недавно лікар сказав, що наше відділення хочуть закрити, а хворих відправити на Лівий берег у третю лікарню. Міський відділ охорони здоров’я, нібито, таку рокіровку проводить у контексті реформи медицини. Але ні у пацієнтів, ні у лікарів не запитують думки. Для мене, наприклад, такий переїзд жахливий. Адже в тій лікарні, куди нас хочуть перевести, своїх пацієнтів вистачає, як, втім, і в Жовтневій. Там взагалі відділення гемодіалізу працює цілодобово — не встигають всім тим, кому це треба, провести життєво необхідну процедуру. Хворих з діагнозом, як у мене, з кожним роком дедалі більше, а вільних місць у відділеннях немає. І ця хвороба не лікується. Щоб жити, необхідно увесь час сидіти на гемодіалізі. Виходить, нас хочуть відправити на інший кінець міста за ковтком повітря, — пояснює ситуацію Євген.
Пацієнти відділення гемодіалізу дитячої лікарні №6 дивуються: кому потрібні такі реформи й навіщо, якщо від них стає гірше? Невже оптимізація сфери охорони здоров’я проводиться тільки заради економії грошей, а не на благо людей, які потребують медичної допомоги? Із цим питанням недавно вони прийшли під стіни міськздороввідділу. Більше того, оформили його у вигляді листа й передали столичним чиновникам від медицини. Тепер очікують офіційної відповіді. Чутки про ліквідацію їхнього відділення поки притихли, принаймні до виборів. Хочеться вірити, що життя не закінчується після 28 жовтня. Але, на жаль, якість життя для таких людей, як Євген, багато в чому залежить від здорового глузду чиновників.
