Проста філософія виборів

Відтак значна більшість людей в Україні не оцінюють життя з позиції вічності й не усвідомлюють власної відповідальності перед Богом, перед власною совістю, перед минулими, нинішнім і прийдешніми поколіннями.

Не усвідомлюють і не беруть на себе відповідальності, незважаючи на те, що саме ці величні слова про відповідальність записані в преамбулі до Конституції України.

А позаяк не оцінюють життя з позиції вічності й власної відповідальності, то живуть (і живляться!) політичними рекламами та безглуздими телевізійними ток-шоу за участі одних і тих самих акторів політичного театру, марно шукаючи в них надії на здійснення своїх мрій і сподівань шляхом діяльності тих самих акторів.

Отак і живуть від виборів до виборів, у яких по суті не беруть належної участі, бо не беруть на себе відповідальності за власний вибір. За вибір провідників, розпорядників, найвідповідальніших менеджерів суспільства.

Зрештою, кожна нація має таких провідників, на яких заслуговує, яких сама обирає, коли громадяни віддають свої голоси, опускаючи бюлетені у виборчі скриньки.

Але, щоб обрати насправді найвідповідальніших достойників суспільства, нація повинна:

по-перше, бути насправді патріотичною нацією одноплемінників і усвідомлювати свою відповідальність перед Богом, перед власною совістю, перед минулими, нинішнім і прийдешніми поколіннями;

по-друге, насправді хотіти самим обрати найдостойніших.

Після 10 років сумлінної (а отже, й виснажливої) праці в парламенті я нині, напередодні нових виборів, опинився у привілейованому становищі. Зазначений під №128 у виборчому списку Об’єднаної опозиції «Батьківщина», можу дозволити собі спокійно працювати, гідно й відповідально закінчуючи мою каденцію у Верховній Раді України.

Кажу це цілком спокійно й відверто. Вочевидь, якби я був у першій двадцятці списку, тоді б мабуть, «крутився» і «мотався» вдень і вночі, віддаючи всі сили на переконання виборців, щоб добре зважили свої наміри з позиції громадянської відповідальності за власний вибір.

Тоді б старався понад усі свої сили, відпрацьовуючи довіру, яку мені було б виявлено в тому випадку. Бо який номер у списку, такий і рівень довіри, а отже, й відповідальності.

От, скажімо, той, хто стоїть першим у списку, очевидно, має найвищий рівень довіри, а це означає — найвищу відповідальність. Ті, хто очолює третю десятку списку, мають відповідний рівень довіри.

А я стою у списку сто двадцять восьмим. Отож, з точки зору авторів списку, рівень довіри до мене, а відтак і оцінка моєї здатності працювати в перспективі є також сто двадцять восьмими.

Проте це зовсім не означає, що я розчарований чи невдоволений. Життя продовжується і не ділиться на час виборів і час міжвиборний. Життя — це маса проблем, що потребують вирішення шляхом взаємного розуміння і злагоджених дій тисяч людей.

Тому я не можу собі дозволити опускати руки в безнадії, а зовсім навпаки — зі ще більшою старанністю і завзяттям намагатимусь допомагати односельцям, землякам-чернігівцям, усім моїм співвітчизникам.

Тому буду продовжувати приїжджати на Чернігівщину для зустрічей із земляками і надаватиму посильну допомогу, передусім у правильному розумінні нинішньої ситуації та найближчої перспективи.

А перспектива є такою, що в наступному складі Верховної Ради України майбутнім депутатам відведено 450 місць. Із них 225 місць передбачено для депутатів, котрі будуть обрані за партійними списками (у багатомандатних округах), а ще 225 — за одномандатними (мажоритарними) виборчими округами.

Тобто в кожному мажоритарному окрузі виборці обиратимуть найкращого мажора з кількох мажорних кандидатів. Натомість у багатомандатних округах кожен громадянин обиратиме представників тієї політичної сили, яка, на думку даного виборця, заслуговує найбільшої довіри.

Що більше виборців проголосує за певну політичну силу, то більше представників цієї сили буде в парламенті.

Для прикладу зазначу: для того, щоб я потрапив до наступного складу парламенту, треба, щоб за нашу політичну силу проголосувало не менше (128:225) · 100% = 57% виборців.

Бо справа (і проблема!), як ви розумієте, зовсім не в мені, а у виборцях. Адже саме виборець (кожен виборець!) має дати слушну і правильну оцінку нинішнім претендентам-мажорам і претендентам-силам. Причому дати оцінку не за їхніми лагідними й правильними словами, а за їхніми справами.

От, наприклад, мало проголосити, що руїну подолано, стабільності досягнуто. Тоді як інші декларують зворотне, що стабільність зруйновано, руїну досягнуто.

Однак усі ми разом відповідальні за те, що відбулося протягом останніх 20 років:

— маємо зруйноване військо, що вже не здатне захистити суверенітет і незалежність нашої Батьківщини, натомість ще досі не маємо чіткого кордону з сусідами;

— зруйновано територіальну цілісність України, є зарубіжна військова база в Криму, та й весь півострів лихоманить;

— зруйновано українську культуру, натомість на полі української культури, зокрема, на книжковому ринку, у кінопрокаті, у бібліотечних фондах, на головних концертних і театральних сценах бачимо переважно зарубіжних авторів, гастролерів;

— зруйновано український інформаційний простір, у якому панують іноземні ЗМІ інколи відверто антиукраїнського спрямування;

— фактично зруйновано науку, а освіту перетворено на торгівлю, де все продається: контрольні, реферати, курсові роботи, навіть дипломи;

— зруйновано медицину, яка нині існує лише для багатих;

— майже повністю зруйновано село, яке вимирає;

— зруйновано духовно-релігійну сферу життя українців;

— зруйновано вітчизняне виробництво, а олігархи збагачуються за рахунок ввезення імпортних товарів, тоді як кожний уряд продовжує розповідати казки про наміри збільшити кількість робочих місць;

— зруйновано демократичні свободи громадян, майже всі засоби масової інформації належать представникам правлячої верхівки незалежно від політичного забарвлення, журналістику перетворено на систему інформаційного обслуговування панівного клану скоробагатьків;

— зруйновано механізм реалізації народного волевиявлення, неодноразово зґвалтовано Конституцію;

— зруйновано систему професійного кадрового відбору спеціалістів, натомість побудовано антинародну корумповану бюрократичну піраміду в образі державної мафії, у якій хабарництво є нормою;

— зруйновано довіру до державних інституцій і до державних службовців, які цілком професійно дурять громадян.

«Реформатори» всіх відтінків заповзялися так «реформувати» (а по суті — руйнувати) Українську Державу, щоб у ній не залишилось нічого українського.

У той час, як наївні українці співають «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці» (тобто, випаруються самі собою), дехто не чекає випаровування, а вживає конкретних кроків у напрямку ліквідації всього українського на теренах України.

І треба чесно визнати, що впродовж кількох останніх років багато що вже вдалося зробити для ліквідації незалежності України.

Вдалося тому, що українці в своїй абсолютній більшості нічого не роблять для збереження своєї незалежної держави, не виявляють належної рішучості й патріотизму. Лише співають: «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!»

А чого це Бог має вам охороняти й зберігати Україну, коли ви самі нічого не робите для охорони й збереження землі своїх батьків — власної Батьківщини?!

Люди добрі! Та ви ж на очах усього світу втрачаєте Україну, тоді як інші цю Україну послідовно захоплюють шляхом повзучої окупації!