П’ять років тому, 13 жовтня 2007 року в Дніпропетровську через несправність газорозподільного пункту стався вибух, що зруйнував чотири під’їзди житлового будинку (третій розвалився повністю). Це трапилося в дощовий суботній ранок, який для жителів багатоквартирного будинку № 127 по вулиці Мандриківській став фатальним.
Як страхітливий сон
Усе, що потім змогли згадати люди, — це різкий запах газу, лілове повітря в під’їзді й жахливий вибух... Потім був страхітливний сон. Ось тільки прокинутися ніяк не виходило... Трагедію визнали надзвичайною ситуацією державного рівня.
Вибух, причиною якого став витік побутового газу, розділив життя цих людей на «до» і «після». Але для 23 загиблих «після» так і не настало. Здебільшого це були діти (дев’ять осіб) і підлітки. А ті, хто дивом уцілів, втратили не тільки дах над головою, а й найголовніше — рідних. Навіть через роки, біль втрати не вщухає. Люди постійно приходять до храму, що його побудували на місці зруйнованого будинку, приносять сюди квіти та іграшки в пам’ять про загиблих під завалами дітей. Держава, як і обіцяла, виплатила всім потерпілим грошові компенсації за втрачене житло, багато хто придбав квартири на іншому кінці міста. Але той факт, що за їх біль і смерть рідних так ніхто й не відповів, досі ятрить й без того відкриті душевні рани.
«Нехай чиновники подивляться нам в очі»...
Про події 13 жовтня 2007 року й про те, що відбувається сьогодні, ранком 12 жовтня по каналі УТ-1 показали 53-хвилинний документальний фільм-реквієм, що називається «Мандриківська трагедія. Нагадати, щоб застерегти». Він створений на Першому Національному каналі студією документальних фільмів. Керівник проекту — Марко Гресь, режисер — Сніжана Потапчук.
— Коли мене запитують, хто замовив цей фільм, я відповідаю: «Ніхто, це наша громадська позиція та ініціатива», — розповіла на прес-конференції в Дніпропетровську режисер Об’єднання документальних фільмів і програм Національної телекомпанії України Сніжана Потапчук. — Стрічка складається із двох частин. Перша присвячена подіям того страшного дня, емоціям. Перед нами стояло завдання показати, що в трагедії є обличчя. За ним стоять конкретні люди, конкретні імена та прізвища. Друга частина фільму про те, що, на жаль, усе в нашій країні залежить від людського чинника. І, загалом, за трагедії у нас ніхто не відповідає.
Своїми враженнями про прем’єрний показ поділилися також учасники трагедії та адвокат потерпілої сторони Дмитро Поповський:
— Я займаюся цією справою з першого дня, уже практично п’ять років. Але було знову, вкотре, боляче це бачити. Перша частина фільму морально дуже важка, навіть для людини підготовленої. Фільм справді показує, що за сухою трагічною статистикою стоять людські долі, живі люди. Що найстрашніше: всьому цьому можна було запобігти. Але ми також побачили мужність людей, які, зазнавши страшної втрати, втративши рідних, близьких, дітей, знайшли в собі сили боротися до кінця. Щоб наші чиновники запам’ятали раз і назавжди: відповідати за трагедії все одно доведеться.
— Дуже важкий фільм, який знову повертає нас у той страшний день, — сказала Олена Кукла, учасниця трагедії. — Сьогодні ми домагаємося не грошей, а правди. Хочемо дізнатися, хто відповість за смерть наших дітей і близьких? Загинуло 23 чоловіки, а винних досі не покарали. Після вибухів на Мандриківській, 127, в України було ще 29 таких трагедій, пов’язаних з газом. Ця цифра говорить сама за себе.
— Фільм показав обличчя наших керівників і державних діячів. Мені особисто обіцяли і президент Віктор Ющенко, і глава МНС Нестор Шуфрич, що винних покарають, — згадує Віталій Куликовський. — Минуло п’ять років. Чиновники свої обіцянки забули, а ми ні. Чому двадцять років ніхто не проводив профілактику газових труб? Чому, коли люди телефонували в службу газу, їм казали: «Відчиніть вікна»? Я б дуже хотів, щоб цей фільм подивилися чиновники, а потім нехай подивляться нам в очі.
Суддівська тяганина може знову закінчитися пшиком
Справді, цим людям поки що немає чого відповісти. Керівників «Дніпрогазу» вже притягали до відповідальності. Підприємство виплатило людям солідну компенсацію. А генеральний директор «Дніпрогазу» Ігор Іванков, його перший заступник Максим Сорокін і головний інженер Сергій Бачурин навіть побували на лаві підсудних. Але в 2009-му прямо в залі Жовтневого суду Дніпропетровська їх амністували.
Як повідомляв «Голос України», 27 жовтня 2011 року прокурор Дніпропетровської області Наталя Марчук заявила, що четверо підозрюваних, дії яких стали причиною вибуху житлового будинку по вулиці Мандриківській, 127, знову були взяті під варту. Обвинувачення за ч. 2 ст. 272 було пред’явлено: генеральному директорові Ігорю Іванкову, його першому заступникові Максиму Сорокіну, головному інженерові Сергію Бачурину та майстрові служби ВЕС-1 Максимові Мурзіну. Тепер вони обвинувачуються не в службовій недбалості, а в порушенні правил безпеки під час проведення робіт підвищеної небезпеки. Їм загрожує не п’ять, а вісім років позбавлення волі, причому нинішня стаття обвинувачення під амністію не підпадає. Однак потерпілі від вибуху вважають, що крайнім за рішенням суду може стати майстер дільниці Максим Мурзін, а керівництво «Дніпрогазу» знову опиниться на волі.
