Розмови про нещасливий день, про пристойну гру, але без забитих м’ячів, про арбітра, котрий, бачите, не симпатизував нашим футболістам (хоча він не призначив пенальті після того, як м’яч влучив у руку Михалику), про те, що варто забути цей матч і думати вже про наступний — то, даруйте, балаканина для наївних приїжджих. Збірна України не спромоглася дотиснути слабкішого суперника і забити бодай одного м’яча. Підсумок — втрачені два дуже важливі очки — оце і є, на жаль, прикра реальність.
Дійсність виявилася банально прозаїчною: команда добряче змучила і себе, і нас усіх. А в компенсований час ми були буквально за крок від поразки. І дякувати П’ятову, котрий ліквідував спробу Дєдова забити, продемонструвавши гідну реакцію.
Попереду протягом усього поєдинку у нас був стабільний... хаос. Єдиний наш форвард Роман Зозуля весь час влучав у «молоко». Можна стверджувати, що у нього недостатній вишкіл. Так, він дуже старанний, моторний, швидкий, але йому бракує техніки і виконавської майстерності. Звідси і холості постріли, і неточні передачі. Але з іншого боку — йому було дуже важко грати без підтримки ще одного форварда. Тож, можливо, Девича або Мілевського варто було випускати одразу.
Та хіба один лише Роман діяв не найкращим чином? Відсутність зібраності, виваженості, вміння діяти швидко і точно спостерігалася, на жаль, у багатьох гравців збірної України. Навряд чи знайдуться такі, котрі не погодяться з висновком, що досить примітивна навала, особливо в завершальній стадії поєдинку, — сумне видовище, котре пригнічує, вимотує нерви.
Ну не вміємо ми грати проти слабкіших суперників, хоч плач. Та перед матчем, що особливо дратує, пролунало вдосталь бравурних заяв про перемогу — і не просто, а з великим рахунком. А тепер вже тональність різко змінилася. Мовляв, за величезної переваги елементарно не поталанило. Керівники нашого футболу радять не впадати у відчай, бо команда перебуває лише на початку тривалого шляху відбору. Можливо, вони й праві. Але потрібна турнірна стабільність. А вона поки відсутня.
Тепер лунають слова про те, що на гру команди вплинула відсутність Коноплянки. Справді, Євген корисний і потрібний для колективу виконавець.
Однак незрівнянно більшою втратою, як на мене, стала раптова хвороба керманича — Олега Блохіна. Тому й потрапила до не зовсім комфортної ситуації українська збірна.
Якщо у Лондоні вона зіграла на пристойному рівні, домоглася доброго результату у стартовому матчі, відібравши очки у фаворита групи на його полі, то в Кишиневі ми, на жаль, стали свідками якоїсь безпорадності і колективного виконання сізіфової праці. Дай Боже, щоб я помилявся, сумніваючись у можливостях нашої команди провести відбірний цикл стабільно, бо, повірте, всім серцем уболіваю за неї.
Фото Павла КУБАНОВА (з Кишинева, спеціально для «Голосу України»).
Денисові Гармашу в старанності не відмовиш.
