Трудові книжки зникли разом із «дерибаном» підприємства.

Про це пише в листі до редакції дружина водія АТП 16855 Володимира Кошеватого Тамара:

«Чоловік віддав цьому підприємству все своє життя, був правою рукою директора Володимира Бабелюка. Коли в АТП почалися проблеми, дуже вболівав за його долю. У серпні 2006-го, — згадує читачка, — чоловіка відправили до Київської області. На КамАЗ повантажили обладнання, власність акціонерів товариства. Коли дістався на місце, до нього підійшла людина, яку в АТП усі називали «інвестором» — Олександр Канарчук. (Як підприємство «одужало» від його «інвестицій», йтиметься нижче. — Авт.). Він наказав віддати технічний талон на КамАЗ. Чоловіку стало зле. Він тяжко пережив це відрядження, захворів на цукровий діабет. Найменша згадка про АТП різко піднімає рівень цукру в крові, викликає важкий стрес, тож замість нього оббиваю пороги інстанцій я».

Звернення працівників АТП розглядало Головне управління промисловості та розвитку інфраструктури Хмельницької ОДА разом із регіональним відділенням Фонду держмайна України. Встановили: голова правління АТП Володимир Бабелюк 31 серпня прийняв на роботу як свого заступника Олександра Канарчука і того ж дня призначив його виконуючим обов’язки голови правління на період своєї відпустки. І це «тимчасово» вийшло «назавжди». «А може, обоє просто погодили свої дії?! — припускають колишні робітники. — Використали таку собі хитру схему: і колишній, і новий керівники отримали свою долю, а людей кинули?..»

Справді, невдовзі від АТП у Кам’янці-Подільському залишились, як кажуть, ріжки та ніжки. Частину майна продали за борги перед бюджетом та Пенсійним фондом зі згоди податкової служби.

Володимир Кошеватий (і не він один) спробував дізнатися, чи може й він викупити автомобіль або отримати його в рахунок заборгованої зарплати. Та, за словами дружини В. Кошеватого, його буквально проганяли від прохідної, як і інших настирливих.

Спочатку люди не сиділи склавши руки, активно зверталися і в правоохоронні органи, і до Фонду держмайна України... Боротьба за справедливість ускладнилася, бо підприємство перебралося в Київську область разом з «інвестором» Канарчуком. А на колишньому дворі АТП залишили сторожа. Нічого конкретного не міг він пояснити тим, хто приходив по трудову книжку чи розрахунок. Дружина Володимира Кошеватого каже, що людей відсилали до Канарчука, мовляв, усі документи в нього. «Інвестор» же категорично заявляв: у нього немає ніяких трудових книжок і футболив знову до Бабелюка.

Посадовими особами Хмельницької територіальної державної інспекції праці (ТДІП) було встановлено, що вказане підприємство відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 15 червня 2007 року... змінило юридичну адресу з Нігинського шосе, 3 у Кам’янці-Подільському Хмельницької області на Київську область: вулиця Рози Люксембург, 66, місто Сквира, Сквирський район. 16 червня 2007 року підприємство знято з обліку у виконавчому комітеті Кам’янець-Подільської міської ради, а 14 серпня 2007 року взято на облік у Сквирській районній державній адміністрації. Для кинутих керівництвом робітників, у яких гроша, як кажуть, за душею не було, воно стало недосяжним.

Колишні колеги Кошеватого — прості роботяги — втратили віру, що їх почують. Але приходить час, коли кожному з них доведеться оформляти пенсію. Тим, хто пропрацював «у Бабелюка» не один рік, буде найскрутніше: документів про їх трудову діяльність у АТП ніде не можна знайти. Тамара Кошевата переконалася в цьому, отримавши дві довідки Кам’янець-Подільського міського архіву. Згідно з ними, Кошеватий значиться як такий, що прийнятий на посаду водія третього класу з 27 квітня 1978 року, як такий, що отримав відпустку за період з 24.04.1999 р. по 27.04.2000 р. та отримував зарплату в згаданому АТП до грудня 2005 року включно. Книги наказів нарахування зарплати за 2006 рік по АТП 16885 в архів на зберігання не надійшло. Узагалі документи потрапили до архіву «як безгоспні, знайдені на території ВАТ «Кам’янець-Подільське АТП 16885» — значиться в акті. Півроку працівникам установи довелося безплатно впорядковувати трудовий архів АТП. Щоправда, документація в ньому лише по 2005 рік включно.

«Нехай звертаються до нас», — кажуть у міській прокуратурі. Звернулися. Прокуратура, як і інспекція праці — одиниця територіальна, тож тільки й те змогла зробити, що переадресувала скаргу на Київщину...

Немає папірця — то й людини, виходить, нема. Володимир Кошеватий і досі вважає себе робітником АТП, бо з наказом про звільнення не ознайомлений, трудову книжку йому не надсилали і за його вимогою на руки не видали донині — а отже, він має право на відшкодування вимушеного прогулу за всі ці роки. Наразі чоловік звертається до суду, щоб захистити свої законні права.

Восени минулого року на звернення Кошеватого, надіслане до ТДІП у Київській області, там відреагували так: можливості провести перевірку не маємо, бо інспекція ліквідовується, головний інспектор Сквирського району звільнився. Одночасно з цим автор відповіді Шаботинський звернувся до управління праці та соціального захисту Сквирського району й попросив «у зв’язку із завантаженістю інспектора ТДІП» провести перевірку. Її провели... телефоном. На іншому кінці дроту відповідав О. Канарчук, який запевнив, що майже три роки підприємство не здійснює виробничої діяльності, а впродовж двох років не має найманих робітників, документи (кадрова та бухгалтерська документація) здані до архіву міста Кам’янця-Подільського. Про це й написали у офіційній відповіді Кошеватому.

До речі, за адресою вулиця Рози Люксембург, 66 у Сквирі в довідниках підприємств та організацій значиться ціла низка ТзОВ, серед яких і дочірнє підприємство «АЛАРІТ Україна», якому «інвестор» Канарчук свого часу продав майно АТП.

У Сквирській РДА плутаються в здогадах, про яке саме АТП їх питають. Як кажуть тамтешні журналісти, Сквира славиться десятками бізнес-структур, які мають тут виключно юридичні адреси. Але який сенс з такого бізнесу для громади? Ані податків, ані участі в соціальних програмах від цих ділків не дочекаєшся. У Кам’янець-Подільському районі кілька років тому намагалися впровадити практику перереєстрації підприємств виключно за місцем їх діяльності. Щоб вивести на чисту воду хитрих «інвесторів», з яких користі, як з козла молока, треба поширити таке в усій країні.

Володимир Бабелюк твердить, що пропонував Кошеватому забрати трудову. Письмового повідомлення продемонструвати не може. «Коли це могло бути, якщо згадати блискавичну поспішність відходу Бабелюка з поста керівника?!» — дивується Кошеватий. На роботу він влаштуватися не може не лише через хворобу — не має документів. Деякі його колеги-водії вже з бідою навпіл оформили пенсію, декого влаштувала тіньова зайнятість.

— А чи не міг правоохоронний орган ще в 2006 році зробити все, щоб захистити права простих роботяг?! — каже родина Кошеватих. — Бодай щодо їх звільнення з роботи та розрахунку. В нас уже немає довіри до державних установ, які не зуміли чи не захотіли зупинити дерибан. Та найбільше шкода людей. Вони виявилися непотрібні державі, як дев’яте колесо до КамАЗу...

Кам’янець-Подільський.