Зубриха не тікала від браконьєрів, бо охороняла зубреня

Спершу єгер ніяк не міг зрозуміти, чому зубриха підпустила так близько до себе браконьєрів і навіть не зробила спроби втекти від них. Тільки на другий день єгер зрозумів, чому так сталося.

— Зубри надзвичайно чутливі, тому полювати на них непросто, — розповідає пан Олександр. — Вони вловлюють на слух найменший шурхіт. До того ж інстинктивно відчувають наближення небезпеки. Тому заскочити їх несподівано практично неможливо. Хіба що тварина дуже стара і вже не має сил швидко бігти. Молоді і середнього віку парнокопитні, відчувши знак біди, зриваються з місця, як ракета. Причому втікають не по прямій, а одразу відстрибують убік. І це при тому, що в них велика маса тіла. Зубр 10-річного віку важить до півтонни.

Саме такою була вага вбитої зубрихи. Її перевезли на Тульчинський ветсанзавод і знищили. Наступного дня міліціонери знову прибули на місце злочину. Шукали речові докази, сліди, які могли залишити браконьєри. Знайшли і те, і друге. Поки триває слідство, правоохоронці не розголошують подробиці своєї роботи. Згаданий старший єгер Олександр Сіваченко, який теж був у лісі разом з міліціонерами, звернув увагу на сліди від черевиків. Сліди великого розміру, з такими протекторами, як у військових черевиків. «Зараз багато-хто носить таке взуття. Мисливці взувають його на полювання, бо в ньому зручно, — каже пан Олександр. — Слід залишила людина висока на зріст. Це однозначно».

Зубриху вбили вранці. «Ми припускаємо, що сталося це у проміжку між восьмою і дев’ятою ранку, — каже Олександр Сіваченко. — Нашого лісника повідомили про факт браконьєрства невдовзі після дев’ятої години. Коли ми прибули на місце, тіло тварини ще було тепле. Я взявся за дійки, і з них потекли цівки молока. Це означало, що вона напередодні привела потомство. Але малого зубреняти ми так і не знайшли. Наступного дня воно само підійшло до нас. Під час роботи криміналістів насторожив шурхіт у кущах. Було зрозуміло, що йде не людина, а тварина. Ми з міліціонерами не встигли переглянутися, як біля нас з’явився маленький бичок. Тваринка стала горнутися, тертися об ноги. Я звернув увагу на те, що в нього ще й не обсохла пуповина. По цьому визначив, що тварині не більше двох днів від народження».

Досвідчений єгер остаточно переконався в тому, чому зубриха не втікала від браконьєрів. «Зубри ніколи не покидають своїх новонароджених малюків, — розповідає співрозмовник. — Завжди захищають їх, як то кажуть, до останнього подиху, тобто навіть ціною власного життя. Так сталося й цього разу».

Перед тим, як зубриха має привести потомство, вона на деякий час відлучається від стада. Обирає для себе зручне місце і залишається в ньому доти, доки новонароджене маля не зіпнеться на ноги. На це потрібно небагато часу. Тільки тоді її знову приймають у стадо. До речі, стадо зубрів має природний інстинкт колективного захисту молодого потомства. Якщо насувається біда, нападають собаки чи інші звірі, тварини стають у коло. В середину зганяють малих, дорослі повертаються до них спинами, а передом до супротивника. Захищають, як мовиться, грудьми. У такий само спосіб зігрівають малих у холодні зимові дні.

Олександру Сіваченку не вперше доводиться виходжувати малолітніх лісових тварин. Наприклад, зараз у нього на обійсті знаходиться лісовий цапок. Уже п’ять місяців виходжує його. Цю теж знайшли грибники. Вона була маленька, як заєць. «Думав, то плямистий олень, — каже Олександр. — Коли почала брикати, зримо проявилися риси лісового цапка. Ми його назвали Потапом». Цапок час від час мекає, тим самим проявляє свої музичні здібності. Очевидно, його голос нагадує господарям голос популярного співака, тому й кличку дали таку саму.

Більше десяти років тому єгер виходив молодого зубра. Тоді браконьєри напали на стадо і знищили декілька зубрів. Сталося це взимку. Випав глибокий сніг. Рятуючись, один зубр сховався в лісі. З часом настільки зголоднів, що не міг навіть йти. Сіваченко забрав його до себе. Доглядав до весни. А тоді відпустив на волю.

— У мене є де утримувати тварин, — каже їх добрий рятівник. -Проживаю у приватному будинку недалеко від лісу. Подвір’я велике, огороджене парканом. Мале зубреня нітрохи не пручалося, коли його садили в легковий автомобіль. Єгер перевозив його на передньому сидінні. Коли проїжджали селом, сусіди широко розплющували очі, розглядаючи, кого це лісник везе на почесному місці. Зубреня швидко здружилося з цапком. Ночують в одному хліві. Годують їх коров’ячим молоком. Добре, що в господаря дві корови. Інакше молока не вистачило б. 

—Після утримання тварин у домашніх умовах їх не можна відпускати на волю, — каже досвідчений єгер. — Вони вже не зможуть самостійно шукати для себе харчі, бо не навчені до перебування у природі. Знаю, що керівництво лісгоспу шукає можливість передати їх у зоопарк.

Мисливствознавець Державного підприємства «Хмільницьке лісове господарство» Володимир Ткач переконаний, що браконьєрам не вдасться замести сліди. «Їх знайдуть, я впевнений і цьому, — каже пан Володимир. — Від людей нічого не сховаєш. Вони все бачать і багато-чого знають. Тим більше, що сталося це вранці — а до села звідти трохи більше одного кілометра. Комусь браконьєри все одно потрапили на очі».

Співрозмовник не розуміє, на що сподівалися злочинці? Вони не могли не знати, що за відстріл зубрів передбачена кримінальна відповідальність. «До місця злочину машиною не під’їхати, — каже мисливствознавець. —  Точніше, зробити це можна, але треба добре знати місцевість. Неподалік протікає лісова річечка. Її треба обминути, кругом густі дерева. Якби навіть машина заїхала в ліс, у цей час тут немало грибників. Залишитися непоміченими все одно не вдалося б. Розробляти тушу в лісі — теж не вихід. На це потрібно багато часу. Тварина велика, та ще й з густою шерстю, що ускладнює роботу».

На м’ясо зубра нема попиту. Лісівники припускають, що його могли б продати на стихійних ринках під виглядом яловичини.

Наступного дня після злочину в нашій області перебував головний лісник держави пан Сівець. З ним зустрічався голова облдержадміністрації. «Коли я побачив по телебаченню сюжет про браконьєрство, одразу зателефонував начальнику обласної міліції і попросив його взяти під особистий контроль розслідування цієї справи», — сказав столичному гостю Микола Джига.

Знайдуть браконьєрів чи ні, а маленькому зубренятку хочеться маминого молока. «Я душею відчуваю, як тваринка шукає маму, — каже Олександр Сіваченко. — Буває, кличу його такими звуками, як це роблять дорослі зубри, то воно стрімголов летить на почутий голос. До мами хочеться всім...»