Вони тоненькі, витончені та жіночні, але на воді наша четвірка з академічного веслування діє, як єдиний організм, як одна стрімка непереможна машина. А ще, коли в човні «золота четвірка», здається, що він не пливе, а летить, його рух схожий на стрімкий політ ластівки над водяним плесом.
У кожної з чемпіонок ХХХ Олімпійських ігор у Лондоні, вихованок Дніпропетровської обласної школи вищої спортивної майстерності, у цій машині своє місце і своя чітко визначена роль. Як розповіла тренер збірної України з академічного веслування Діана Міфтахутдінова:
— Яна Дементьєва у нас загрібна, Анастасія Корженкова — золота нога, Наталя Довгодько — мотор команди, а Катерина Тарасенко — королева балансу.
А я побачила їх дуже втомленими, злегка приболілими і трохи сумними. Дівчата саме повернулися з чемпіонату Європи, з Італії. Першість континенту відбувалася в місті Варезе (Ломбардія). Щоправда, цього разу Анастасія Коженкова не виступала, замість неї у човен сіла Ольга Бурковська, але заплив все одно став «золотим»!
Капітан
Із загрібною і найдосвідченішою спортсменкою команди Яною Дементьєвою ми розмовляли просто на базі школи вищої спортивної майстерності, на Монастирському острові у Дніпропетровську. У невеликий кімнатці, схожій на стандартний двомісний номер готелю, вся стіна у дитячих малюнках. Свої «картини» Яні дарує дочка Діани Міфтахутдінової. Але про тонкі сімейні зв’язки ми поговоримо пізніше.
— Яно, ти народилася у Харкові, і зараз багато говорять про те, що ваш екіпаж — не дніпропетровська команда, а збірна всієї України...
— Так, я довго тренувалася у Харкові. Але сюди, у спортивний клуб «Дзержинка», до тренерів Володимира Морозова й Діани Міфтахутдінової попросилася спеціально. Тут я вже три роки, Дніпропетровськ — моє місто. Ми всі відчуваємо себе саме дніпропетровською командою.
— Звідки таке захоплення спортом? З якого віку зрозуміла, що це — твоє покликання?
— У моїй родині професіонально спортом ніхто не займався, але активний відпочинок вітався. Бігали для себе, для здоров’я. Сестричка Наталя пішла по моїх стопах, брат Артур займається волейболом. Я не можу сказати, що спорт — моя професія. Це — все моє життя. Розумієте, такою людиною треба народитися, отримувати задоволення від фізичних навантажень. Я дружу зі спортом з 10 років. А років у 20 усвідомила, що хочу займатися тільки веслуванням і досягати найвищих результатів. З 2001-го входжу до складу збірної України. Тепер за моїми плечима три Олімпіади: Афіни, Пекін, Лондон. І головний висновок, якого я дійшла: мрія стає реальністю, якщо є мета. А її завжди можна досягти.
Яні Дементьєвій — 33. Вона заслужений майстер спорту, закінчила Харківський політех. Економіст. Спеціалізація — менеджмент підприємств. Яна — чемпіонка Європи 2009-го й 2010 років у парній четвірці, 2008-го й 2011 років — у двійці. Чемпіонка світу-2009 і срібний призер ЧС-2010, переможець Кубка світу-2012 у складі парної четвірки. Буквально напередодні змагань у Лондоні в Яни померла мама, але капітан команди непохитно перенесла непоправну втрату.
Королева
Катерину Тарасенко «варягом» ніхто не назве. Вона народилася, тренується і живе у Дніпропетровську. До спортивної бази — 8 хвилин пішки від її будинку. А ще 8 хвилин в інший бік — середня школа № 67, яку закінчила Катя і де нещодавно виступала перед учнями. Каже, що дуже соромилася.
Мама в Катерини — лікар, тато — простий водій. Єдина дитина у сім’ї, вона почала займатися веслуванням у 13 років. Її першими тренерами були Олена Солодовник та Юрій Коваленко (на жаль, нині покійний).
— Перші років шість ми до середини грудня займалися на веслувальному каналі, а потім вже у тренажерному залі. Сідаєш у човен і перші хвилин 15 рук не відчуваєш. Ще й одягнена, як капуста: три пари штанів, три кофти, — розповідає Катя. — А ви ж знаєте, яка в нас часом у Дніпропетровську погода в грудні: то дощ, то сніг. Виходиш з дому, мати кричить: «Катерино, візьми парасольку!» Приходиш на канал, а там човен весь в бурульках. Ох, знала б мама... Нині у холодну пору року їздимо тренуватися до теплих країн — зовсім інша справа.
Коли Катя виступала на Олімпіаді в Лондоні, мама за неї дуже переживала. Молилася щодня, ходила до церкви, свічки ставила.
— Я вважаю, мамина підтримка мені дуже допомогла, — каже Катерина. — При відборі на Олімпіаду конкуренція була дуже жорсткою. Знаєте, скільки заздрісників було? І навіть після того, як ми привезли «золото», далеко не всі щиро раділи нашій перемозі.
Сьогодні спортсменка вважає, що час вже замислитися і про себе, про родину, про дітей.
— А претендент на руку й серце вже є?
— Так, це Іван Футрик (срібний призер чемпіонату Європи з академічного веслування). Напишіть, йому буде приємно, — посміхається Катя своєю сонячною посмішкою.
Катерина Тарасенко закінчила Дніпропетровський державний інститут фізичної культури та спорту, має ступінь магістра. Тричі ставала чемпіонкою Європи: у 2008-му, 2010-му і 2011 роках, володар Кубка світу—2012.
До речі, на чемпіонаті Європи у Варезе, що відбувався з 14 по 16 вересня, Іван Довгодько, Олександр Надтока, Іван Футрик та Юрій Іванов у тому самому класі човнів, що й наші чемпіонки, фінішували другими. Останню 500-метрівку українські веслувальники пройшли найшвидше за всіх учасників фіналу, що дозволило їм з п’ятого місця піднятися на друге і здобути срібні нагороди.
Помітили знайоме прізвище? Так точно! Іван Довгодько не однофамілець, а рідний брат Наталі Довгодько! І це взагалі чудова історія ще однієї спортивної родини.
Моторчик
Батьки Наталки — Віктор і Валентина Довгодьки — в минулому чемпіони Радянського Союзу з академічного веслування. Родина живе у Києві, але останні три роки Наталя практично оселилася на тренувальній базі у Дніпропетровську.
— Тут тобі обіцяють трикімнатну квартиру. Залишишся чи житимеш у Києві? — запитую в неї.
— Мої найближчі плани пов’язані зі спортом, тому житиму у Дніпропетровську, — каже Наталя. — Хочу взяти участь ще як мінімум у двох Олімпіадах.
Наталка — наймолодша з четвірки. Їй лише 21 рік. Навчається на п’ятому курсі Київського політеху на факультеті біотехнології. Зірковою хворобою страждати ніколи — здати б сесію вчасно.
Зі сміхом згадує, як пробивалися в Лондоні до прилавків із сувенірами. Часу, як завжди, було обмаль, а навколо — юрба. Дівчата здогадалися дістати свої медалі. І так, з посмішкою, роздаючи автографи і фотографуючись, добралися до сувенірів.
Золота нога
На жаль, з Анастасією Коженковою мені поспілкуватися не вдалося — дівчина на чемпіонаті Європи не виступала і, кажуть, зараз перебуває в Росії.
А от її історія потрапляння до четвірки взагалі дивовижна. На одній із заправок у Ковелі дівчину побачив Олександр Горовий. У рідному місті вона займалася баскетболом. Дівчинка вже тоді, у 14 років, була досить високою.
Тренер запропонував їй спробувати себе у веслуванні. Настя приїхала до спортивного інтернату в Київ, і, як сама зізнається тепер в інтерв’ю, поступово прикипіла душею до цього виду спорту. У Володимира Морозова і Діани Міфтахутдінової вона тренується вже сьомий рік. Неодноразово вигравала різні першості в парі з Яною Дементьєвою. У шлюбі з дніпропетровським веслярем Олексієм Кириченком.
Четвірку «відливали» не один день
Як бачите, шляхи дівчат у великий спорт були різними. Але все зійшлося в спортивному клубі «Дзержинка» Дніпровського металургійного комбінату, в якому «прописані» і тренери, і спортсмени. Ну, і як же без дніпропетровської бази спортивної майстерності, без веслувального каналу! До медалей найвищого ґатунку заслужений тренер України, заслужений працівник фізкультури, старший тренер збірної України з академічного веслування Володимир Морозов вів їх не один рік. Настя і Яна були явними фаворитками. А от за два місця, що залишилися у човні, боролися п’ятнадцятеро. Після виснажливих випробувань залишилися Катя Тарасенко й Олена Буряк, але потім з дистанції зійшла й Олена. Наталя Довгодько була зарахована в четвірку останньою.
Саме в такому складі вони виграли Кубок світу цього року. І на Олімпіаді в Лондоні були явними фаворитами.
— Не дуже добра штука рейтинг, — розповідає Володимир Морозов. — Коли він високий, це давить. Адже наш виступ приїхало дивитися все керівництво Олімпійського комітету України на чолі із Сергієм Бубкою. Трохи щось пішло б не так — срібна медаль була б для нас просто крахом. Але дівчата зібралися — і виграли!
Про те, що було потім, наперебій писали газети і повідомляло телебачення. Дівчата ж зізналися, що отямилися лише у Дніпропетровську, коли повернулися додому. Так, сьогодні їх впізнають на вулицях, просять про інтерв’ю. Але почивати на лаврах їм ніколи. Веслування не терпить перерв. Навіть зараз, перебуваючи у відпустці, вони підтримують форму. Адже буквально в потилицю їм дихають інші спортсменки, готові поборотися з чемпіонками.
Ще я поставила Володимиру Морозову запитання, яке мене мучило увесь час, поки я спілкувалася з дівчатами. Адже веслування — силовий вид спорту, а вони такі худенькі, тонкі, витончені. У чому ж секрет? Адже спортсменки інших держав у порівнянні з нашими ластівками часом виглядають просто пінгвінами.
— А секрет у нашій теорії та практиці підготовки до змагань. Адже свою вагу спортсменкам потрібно ще й везти! У веслуванні важливі витривалість і сила, але все має бути чітко збалансовано, — каже Володимир Морозов. — У нас іноді виникає інша проблема — через інтенсивність тренувань дівчата недобирають вагу. Змушуємо їх їсти!
Звичайно, у тому, що олімпійське золото отримало саме дніпропетровську прописку, «винувата» і місцева влада. На найкращій в Україні тренувальній базі з веслування 20 років не оновлювали парк човнів. А за останні два роки сюди за рахунок бюджету і човни придбали, і ремонт гарний зробили. Нещодавно голова облдержадміністрації Олександр Вілкул знову побував тут із візитом. І не з порожніми руками. Спортсмени отримали ще 19 найсучасніших човнів фірми «Емпахер», на які було витрачено 2,4 мільйона гривень. А на початку жовтня олімпійським чемпіонкам подарують трикімнатні квартири на житловому масиві «Лівобережний-3». І дім, в якому знаходяться їхні квартири, теж планують назвати «Олімпійським».
— Можливо, наша база не така сучасна, як в деяких країнах Європи, — каже Яна Дементьєва, — але результати ми показуємо високі. А коли звучить гімн України, серце тремтить... Я побувала в різних країнах — десь гарніше, десь комфортніше. Але жити хочу тільки в Україні!
Яна знову з медаллю.
Особливий стан олімпійської перемоги.
Фото автора.
