Дорослі розходяться іноді мирно, часом болісно, але ніколи не безслідно. На жаль, розлучення трапяються і в родинах, де є діти. Саме їм — найважче. Як усвідомити, що мама з татом більше ніколи не будуть разом? Це запитання турбує кожного, чиї батьки розійшлися.
Сьогодні поговоримо про дівчаток, що ростуть без батька. Наші героїні — уже «дорослі» панночки — яскраві й упевнені в собі особистості з хорошою школою життя. Кожна по-своєму сприйняла й пережила розлучення батьків: хтось побачив у цьому порятунок, хтось певен, що став жертвою обставин. Але всі вони схожі в одному — небажанні повертатися в минуле і щось у ньому міняти.
 
Однієї усмішки замало
Юля: «Батьки розлучилися, коли мені було шість. Складно сказати, хто був ініціатором. Двічі вони сходилися й розбігалися. Причина банальна: батько зрадив маму, і та, звичайно, пішла від нього. Пам’ятаю, як мама плакала тоді. Я нічого не розуміла, думала, що це тимчасово й ми знову житимемо разом з батьком. Але незабаром усе влаштувалося: мама знайшла нового чоловіка, батько одружився.
Зараз мені 17, і я розумію, що про їхнє розлучення шкодувати не варто. Якби цього не сталося, хтозна, як склалося б наше життя. У новій родині з’явився мій маленький братик, якого я дуже люблю — життя без нього не уявляю! Мій вітчим — чудова людина. Він, можна вважати, виховав мене, читав казки на ніч — щовечора терпляче сидів біля ліжка й шепотів мою улюблену «Русалоньку».
Зізнаюся, рідного батька мені не вистачає. У спілкуванні він дуже хороша людина. Його фішка — гумор: завжди сміюся поруч із ним. Тато вміє підняти настрій. Та що там казати — він просто чарівний! На місці моєї мами я б теж закохалася. Шкода, що бачимося з ним рідко — добре, якщо разів чотири на рік. Чи то в нього немає часу, чи йому байдуже.
Долю батьків повторити не боюся. Усі ми люди й маємо право на помилки. Краще розійтися по-доброму, ніж залишатися в шлюбі й мучити себе та дітей. Рідний батько й мама іноді спілкуються по телефону, діляться проблемами. Але на розлученні ні їхнє життя, ні моє не скінчилися».
Коментує сімейний психолог Тетяна Груша:
— Дітям важливо зрозуміти й прийняти розлучення батьків — як їхній вибір — вибір дорослих людей, за який вони несуть відповідальність. В 6 років дитина ще не може вирішувати, з ким хоче залишитися. Психологи категорично проти, щоб діти жили по черзі в розлучених батьків. Дім має бути один, але при цьому дитина повинна знати, що й у другого з батьків їй завжди раді, в ідеалі — там є її особиста територія. Але, на жаль, таке трапляється рідко. У цьому разі добре, що батьки спілкуються (хоч і в іншій формі), і дитина про це знає, вчиться на практиці нових методів комунікації. Добре й те, що мама не забороняла дочці вибирати: спілкуватися з рідним батьком чи ні. Дівчинка прийняла самостійне рішення і, схоже, задоволена результатом. Ще один важливий чинник — любов між єдиноутробними братом і сестрою. Відсутність суперництва в дітей свідчить про позитивну психологічну обстановку в новій родині. Дівчинка не замкнулася в собі, її психіка не постраждала. Усе, що відбувається, — на краще!
А чи був він?
Катя: «Коли мені було шість, мама подала на розлучення. Батько був не в змозі знайти нормальну роботу, грошей у родину не приносив, усе віддавав своїм друзям, про нас не дбав. У дитинстві хотілося повернути його, але тепер, коли виросла, зрозуміла: жити без батька легше й краще. Після розлучення мати тяжко працювала, щоб прогодувати нас, зараз у неї високооплачувана робота й для мене вона героїня!
Після розлучення з батьком мама зустрічалася з чоловіками, але це нічого серйозного з того не вийшло. Можливо, вона розчарувалася в коханні, а може, зараз більше зацікавлена кар’єрою. У будь-якому разі я не буду проти, якщо вона знову вийде заміж. Для мене головне — її щастя.
Ми живемо вдвох. Мені всього вистачає: уваги, любові, підтримки. Певна, що краще вже жити в неповній родині, але щасливо. Я переживала через розлучення, але до істерик не доходило. Напевно, тому, що тоді я погано розуміла, що відбувається. Мама казала: «Тепер ти будеш рідше бачити тата, ми житимемо окремо». Ці слова мене не лякали, адже й живучи з батьком, я нечасто його бачила (завжди десь пропадав).
Зараз мені 18, я не спілкуюся з батьком узагалі. Він і сам ніколи особливо не цікавився тим, як я вчуся, де живу. Аліменти не платить. До дня народження — і то раз на два роки — може надіслати тисячу гривень, але зазвичай забуває, коли в мене свято. На щастя, мама змогла стати на ноги, добре заробляє, і нам не потрібні подачки. Але якщо батько вважає, що два роки можна жити на тисячу гривень, то про які стосунки може йтися? Мені неприємно про нього навіть згадувати.
Розумію: те, що відбулося з нами — болісно, але не смертельно! Підлітку, чиї батьки розійшлися, не варто робити з цього трагедії. Адже іноді розлучення — єдиний прийнятний вихід із ситуації. Невже постійні сварки в домі — краще? Я все одно вірю в кохання і впевнена, що в мене буде хороший чоловік. Обожнюю слухати історії друзів про щасливі родини».
Тетяна Груша  (на знімку):
— Дівчата, що проживають після розлучення батьків з мамою, найчастіше є мимовільними слухачками «безвідносних» висловлювань на адресу батька. Але у мам із татами свої рахунки: образи, невиправдані сподівання, незрозумілі пріоритети. Ці та інші конфліктні моменти батьки повинні з’ясовувати між собою, не підключаючи дітей. Велика спокуса, яка часто виникає в розлучених батьків, — створення альянсів з дитиною проти другого з подружжя. Те, що доросла дочка все зводить винятково до недоодержання від батька матеріальних благ і неодноразово згадує про те, як мама змогла добре влаштуватися, свідчення того, що мати відгородилася від почуттів і емоцій фінансовою завісою. І як результат — фінансове питання стало пріоритетним. Чудово, що дівчинка вважає маму героїнею, котра досягла всього сама. Чудово, що бажає їй щастя і вдячна за те, що та зробила все можливе, щоб якість життя після розлучення покращилася. І все-таки. Є велика ймовірність, що юній героїні буде складно влаштувати особисте життя з таким пріоритетом і без наочного прикладу побудови жіночо-чоловічих стосунків. Адже особисте життя мами поки що не склалося, та й образа на чоловіка ще жива. А знання про хороші відносини в родині дівчина, на жаль, черпає від чужих людей...
Продовження — у наступній «Сім’Ї».
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.