Старий ліс помер, новий не народився?!

Столичні екологи запрошували на... похорон лісу, який зібралися влаштувати в День лісника під стінами Державної лісової агенції.

Тема справді гостра: про нищення лісів по всій Україні чуємо вже не перший рік і чи не на кожному кроці. Читач нашої газети відомий подільський краєзнавець Борис Кушнір не раз обурювався масштабними санітарними рубками в лісах поруч із його рідним селом Станіславівкою Кам’янець-Подільського району на Хмельниччині. Завітавши якось у Космач на Івано-Франківщині, на власні очі побачила результати діяльності «нових українців», які небідно живуть за рахунок продажу деревини. Голова сільської ради Дмитро Пожоджук повів нас до своєї оселі «під небом» і дорогою із жалем показував лисі гори Карпат. «Ще недавно тут шумів ліс, — казав він. — Через масові вирубки повені стали нищівними». Голові доводилося не раз обороняти ліс. Громадські активісти Гусятина Чемеровецького району Хмельниччини теж ставали перед нещадною сокирою лісничого, котрий урізав віку дубам та грабам без дотримання елементарних вимог — маркування та погодженої технологічної карти лісосіки. Екологи вважають, що санітарні рубки, які становлять 50 відсотків спиляних від загальної кількості дерев, — справжній злочин. Бо коли ще виросте дуб, щойно посаджений на місці зрубаного велетня...

Цього року забила тривогу колегія Рахункової палати: за останні роки не вдалось досягти ефективних зрушень у лісогосподарській галузі, забезпечити виконання та досягнення результативних показників загальнодержавних програм у вказаній сфері, зокрема, належного відтворення лісів та оптимальної лісистості територій Вінницької, Житомирської і Хмельницької областей. Зауважимо, ліси цих територій забезпечують 10 відсотків лісистості нашої держави. Тим часом, повідомляла Рахункова палата, у 2009—2011 роках на фінансування заходів у сфері використання, збереження та відтворення лісового фонду в згаданих областях спрямували 102,9 мільйона гривень! У перевірених регіонах відбулося збільшення площ, уражених шкідниками та хворобами, майже вдвічі та відповідно зростання ділянок лісу, на яких проведено суцільні санітарні рубки, більш ніж на 300 гектарах.

Перевірки засвідчили, повідомила палата: на Хмельниччині не забезпечено належного розширеного відтворення лісів у обсягах, визначених державною програмою. Зокрема, з передбаченого в 2010—2011 роках створення семи тисяч гектарів нових лісів фактично висаджено три, що становило 48 відсотків від виконання. Щоправда, дехто в області тепер намагається виправити облік Рахункової: мовляв, вона спиралася на космічне дослідження лісів і білі плями посеред насаджень прийняла за вирубки, тоді як там уже росли молоденькі саджанці.

На півдні Хмельницької області розкинувся найбільший Національний природний парк (НПП) нашої країни — «Подільські Товтри». Невже й на його території ліси нищать отак нещадно? Розмовляємо із заступником директора Олександрою Кучинською.

— Для того й створено в 1996 році парк, щоб берегти багатства нашої землі, — каже Олександра Петрівна. — Про нищення природи на території НПП не може бути й мови. Крім нашої установи, за цим наглядають також природоохоронна прокуратура, екологічна інспекція. І не тільки про ліси йдеться, а й, до прикладу, про степову зону. Подільського степу майже не залишилося... Тому ці території ми не заліснюємо. Тим часом у господарських зонах парку можна проводити рубки та створювати нові насадження. Рекомендуємо висаджувати дуб звичайний, бук європейський. Особливо активно плекають саджанці Вишнівчицьке та Сатанівське лісництва. На землях Кам’янець-Подільського району в лісів три господарі — наш НПП, Кам’янець-Подільський держлісгосп та комунальне підприємство «Надра Кам’янеччини». Кожен займається лісовідтворенням.

До розмови долучається еколог викладач Кам’янець-Подільського національного університету Людмила Любінська: «Нині дуже багато дерев, уражених раком. Як тільки надходить команда фітопатологів «терміново рубати», лісівники раді її тут же виконувати. В Європі теж дерева хворіють, але там стільки не рубають, а лікують. У нас, коли зрубали, не завжди поспішають відновлювати. Процесу лісовідтворення заважають жорстокі посухи останніх років. Нові ліси треба насаджувати на землях, не придатних для ведення сільськогосподарської діяльності. Але в нас, на жаль, висока розораність навіть цих земель. До того ж переважно вони розпайовані. Власнику не накажеш садити дуби замість картоплі. З одного боку, держава мусить дбати про заліснення територій, з другого — не викуповує ділянки, на яких забуяли б нові ліси. Ще одна проблема: наші лісівники часто залишають зруби на самовідтворення, ідуть роки, і вони заростають лише бузиною та акацією. Цього не слід допускати. Інша сторона медалі: зросли ціни на бензин, зросла зарплата працівників, на саджанці вже могло й не вистачити. Якщо кошти були виділені з держбюджету, то Рахункова палата мала б запитати й у профільного міністерства: чи дійшли вони на місця й куди їх поділи?»

Дехто з «низів» сприймає наступ на лісівників виключно як «переділ влади» між Міністерством агрополітики та продовольства і Держлісагенцією. Є і такі, хто зауважує, що цьогоріч облагроліси на ведення лісового господарства не отримали ні копійки, хоч уже завершується бюджетний рік, такого досі не було. Кажуть, чули, що й на 2013 рік фінансування підприємств не заплановано! Кричать «SOS!»: уся структура лісогосподарськіх підприємств, підпорядкованих міністерству, знищується на корені... А поки триває така «возня», дерева не ростуть?!

У Кам’янець-Подільському держлісгоспі (він опікується найбільшими територіями лісів краю) запевняють, що це не так. До систематичних посадок повсякчас залучають широку громадськість, школярів, активно діють шкільні лісництва, тож свідків лісорозведення та лісовідтворення хоч відбавляй. Окрім того, кожне висаджене дерево реєструється, і в лісгоспі зберігають такі «метричні» книги — демонструють томи від 60-х років минулого століття і до сьогодні. Лісівники стежать, чи не загинули саджанці, за потреби заміняють їх новими, і, коли нарешті деревця підросли до такої висоти, що посадку можна вважати новою лісовою культурою, у ці книги вноситься запис «крони зімкнулися».

Якісне лісовідтворення завжди вважалося золотим правилом лісівника. Головний лісничий Кам’янець-Подільського держлісгоспу Микола Парандей каже, що воно діє в лісгоспі з післявоєнних років. Лілія Коваль, провідний інженер із лісовідновлення, розповідає:

— Доки не було Національного парку, нам ніхто не міг порекомендувати, які саме породи дерев слід розводити на тій чи іншій території. Засадили Товтри соснами в рамках ще сталінської програми «План перетворення природи». Може, на погляд спеціалістів парку, це й не вельми правильно, але головним було те, що ми створили лісове середовище, а згодом під покровом цих сосен почали тягнутися і дубки. Коли ширилася система контурного землеробства, поля обсаджували лісосмугами. Створилося Дністровське водосховище, знову виникла потреба озеленити берег. Діяла програма малих річок — була передбачена й місія лісівників, і ми її виконували. В 1972 році вперше запровадили механізовані посадки. За чотири останні роки ліс розведено на 350 гектарах, за рахунок держбюджету України (програма «Ліси України») на непридатних для сільгоспробіт землях створено 65 гектарів нових лісових культур. Рубки проведено на площі 266 гектарів. Тут і рубки головного користування, і суцільні санітарні. Але посаджено більше! Загалом у рамках програми «Ліси України» нашим лісгоспом створено 700 гектарів нових насаджень. Ми дуже вдячні тим людям, котрі з року в рік виходять на наші толоки. А також юним лісничим, особливо учням із сіл Маків Дунаєвецького та Кадиївці, Княжпіль, Стара Ушиця Кам’янець-Подільського району. Чому не збільшується лісистість краю? Бо не вирішується проблема передачі земель, які лісгоспи готові заліснити. Та й, на жаль, коштів на ці роботи виділяють менше, ніж колись.

Останній перепис лісів, до слова, проводився в 1996 році. А минулорічний аудит, за інформацією Рахункової палати, показав, що в згаданих трьох областях використано лише 70 відсотків наданого фінансування. Чи не прийшло воно часом насамкінець року, як у нас звикли, — отак, щоб тут же його забрати назад, до центру?! Кому ж має вірити пересічний українець, котрий усім серцем уболіває за рідну землю, збереження та примноження її лісової «одежі»?!