Молоко одне, прибутки — різні

Відповіді на це запитання намагається знайти і керівництво області. З одного боку, причин для тривоги, начебто, немає. За кількістю великої рогатої худоби Хмельниччина посідає третє місце в країні, за виробництвом молока — п’яте. Тільки з початку року кількість худоби зросла на 33 тисячі голів і нині сягнула 291 тисячу.

Та водночас кількість дійного стада, порівняно з серпнем минулого року, таки скоротилась. У третині районів поголів’я корів зменшилось. І якщо в Теофіпольському та Полонському районах на сто гектарів сільськогосподарських угідь припадає відповідно 25 та 19 корів, то є й такі райони, де заледве півтори голови на ту само площу набереться.

Ярмолинецький район традиційно у списку відстаючих в галузі молочного скотарства. Причини вже стали «історичними»: за минуле десятиліття в тамтешніх господарствах було вирізано 86 відсотків корів. Із 24 господарств, де раніше стояли ферми, тепер діючих залишилось лише чотири.

Тривалий час сподівались на те, що галузь все-таки вдасться відновити. Та коли схаменулись, зрозуміли, що завдання майже нереальне. Обстеживши приміщення колишніх ферм більш як у двох десятках господарств, побачили, що лише у п’ятьох може бути хоч якась надія. Це за умови, що корівники і телятники хтось відремонтує та поставить там худобу. А решта зруйнована так, що вже ні про які ремонти не може бути й мови.

Район не страждає від відсутності потужних інвесторів. Не перший рік ярмолинецькі поля орендують великі аграрні компанії, успішно займаючись вирощування зернових та олійних культур. Але досі ніхто із них не взявся за розвиток тваринництва. Тепер звучать обіцянки, що до бізнес-інтересів цих компаній у наступні два-три роки може потрапити і тваринництво. Але такі обіцянки лунають вже добрий десяток літ. Однак братись за їх виконання орендарі не поспішають.

Чому? Відповідь на це запитання у бізнесу однозначна: тільки тоді справа викличе цікавість інвесторів, коли вони матимуть від неї гарантовані прибутки. А хто може сьогодні дати такі гарантії під молоко?

У Новоушицькому районі спадок минулих років виявився ще гіршим. Як розповів голова райдержадміністрації Олександр Московчук, в районі немає жодного агропідприємства, де б утримувалась хоч одна корова:

— Свого часу розпродали, вивезли і вирізали тисячі голів. А те, що залишалось, передали селянам як частку майнового паю. Тепер все молоко, яке виробляють у районі, це тільки те, що здають селяни із особистих господарств. Але й їхнє стадо постійно зменшується. Нині люди утримують трохи більше шести тисяч корів. І про тенденції до збільшення їх числа поки що говорити не доводиться. Проте в районі є всі умови для успішного господарювання. Тільки під пасовища тут відведено близько трьох тисяч гектарів. Та й з орною землею немає проблем. Бюджетні дотації на утримання телят, які тут активно почали оформляти, теж мали б допомогти зрушити справу з нуля. Та несподівано на місцях зіткнулись з іншою проблемою.

Один з найбільших в районі інвесторів, аграрна компанія, яка орендує близько шести тисяч гектарів землі, тільки останнім часом закупила у селян майже шістсот телят. З них має вирости молочне стадо. Але не для Новоушицького району. Молодняк затримується тут на відгодівлю не більш як на півроку, а потім його відправляють в інший район на вже діючі ферми. В результаті Новоушицький знову залишається без свого молока. Ситуація десятирічної давності, коли з району вивозили всю худобу, здається, знову повторюється, хоча і в дещо іншій інтерпретації.

Як правило, на місцях скаржаться на те, що великі зернові компанії не мають жодного бажання займатись молоком та м’ясом. У цьому районі ситуація інша. Лише три інвестори тут обробляють від трьох до шести тисяч гектарів землі. Решта кілька десятків господарств має в обробітку від шестисот до восьмисот гектарів. Здавалося б, це саме той варіант, коли невелике фермерське господарство стає зацікавленим у комплексному веденні хазяйства, розвиваючи паралельно і рослинництво, і тваринництво. Вже й нарікати немає на кого, мовляв, заїжджим інвесторам байдужі місцеві проблеми. А дійного стада як не було, так і немає.

Селяни давно зрозуміли, що головний конфлікт полягає зовсім не у тому, хто орендує землю, а в стосунках між ними та молокопереробниками. Хоча жоден із учасників цього тандему не може проіснувати без іншого, проте ніхто не виявляє найменшої зацікавленості в бізнесових успіхах партнера. Тому нинішня співпраця швидше нагадує примус, ніж взаємовигідний бізнес.

— Приємно було подивитись на оновлені цехи Старокостянтинівського молочного заводу, котрий зумів залучити для реконструкції чималі кошти Європейського банку розвитку. Це поки що чи не єдиний приклад такої плідної співпраці на території області, — поділився своїми роздумами голова ОДА Василь Ядуха. — Але що від того отримали селяни цього та й інших районів?

Справді, хто з сільського люду може похвалитись тим, що після запуску, оновлення чи розширення виробництва будь-якого молокопереробного підприємства це позначилось на його прибутках? Хоча за бажання можна знайти окремі приклади.

Скажімо, кооператив, створений при Віньковецькому сирзаводі, нині об’єднує близько двох тисяч власників корів. За кожну худобину підприємство сплачує до сільського бюджету 33 гривні. Воно ж взяло на себе і деякі видатки, пов’язані з ветеринарним обслуговуванням та паспортизацією. І найголовніше — закупівельна ціна для членів кооперативу на п’ять відсотків вища, ніж для решти здавачів. Сказати, що всі ці заходи кардинально вплинули на доходи селян, було б явним перебільшенням. Але хоч щось їм назустріч з боку виробничників таки зроблено.

Про подібні кроки у вигляді різних ініціатив можна час від часу почути. Навіть на урядовому рівні. Серед останніх — задекларована мінімальна ціна у розмірі 2,2 гривні за літр молока. Однак попри всі запевнення чиновників в тому, що нові розцінки вже запрацювали, ці гроші до більшості селян ще не дійшли.

Люди пояснюють: розрахунки за серпень проводили ще за старими цінами. А якою буде плата за вересневе молоко, ніхто говорити не хоче. Та й навряд чи можна зафіксовану урядом ціну назвати революційною для галузі. Навпаки, вона практично не піднімає усталених роками планок. У багатьох селах стверджують, торік о цій порі ціни були навіть вищими. То який же крок вперед зроблено? Крім того, зима завжди приносить сезонне зменшення надоїв, а, значить, і автоматичне підвищення ціни на сировину. Одне слово, все, як завжди. Тільки цього разу звичні ціни загорнуті в яскраву обгортку урядової турботи про селянські проблеми. Якими будуть результати такого піклування, здогадатись неважко. Принаймні різкого збільшення дійного стада і виробництва молока не варто очікувати. Як й істотного збільшення доходів селян.

Безумовним досягненням вважається те, що нинішнього року державний бюджет виділив області на розвиток аграрної галузі 50 мільйонів гривень, з яких 42 мільйони призначені саме для тваринництва. Ще 1,8 мільйона гривень дав обласний бюджет, і половину цієї суми знову-таки для розвитку молочної галузі. Здається, суми чималі. Але спробуймо розділити ці гроші на кожну худобину, що утримується в краї. В середньому припаде не більш як півтори сотні гривень.

Ця цифра вражає зовсім не так, як попередні. А коли врахувати, що й ці гроші призначені аж ніяк не для кожної дядьківської корови, стає очевидним, що про реальну підтримку розвитку молочної галузі поки що зарано говорити.

Хмельницька область.