Тож що нам робити із судоустроєм

Створена в Україні система вищих спеціалізованих судів працює без координації, без об’єднуючих правових засад, у повному дисбалансі, де кожний суд тлумачить і застосовує закон «по-своєму», що призводить уже до відомчої законності, неприпустимої в судовій системі. Думаю, дуже невдале є об’єднання в одному спеціалізованому суді розгляд цивільних і кримінальних справ. Ці галузі права й законодавства працюють на зовсім різних основоположних принципах, і їх об’єднання в одному суді є штучне, надумане та нічим не виправдане.

Однак вищим досягненням невігластва, антиконституційности та беззаконня, а також прагнення максимально корумпувати суди, є встановлене в законі обмеження діяльності Верховного Суду України. Це верх відвертого цинізму і стосовно Конституції України, і стосовно захисту прав і свобод громадян, і стосовно повноцінного правосуддя.

Насамперед, згідно з ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється винятково судами, і юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. При цьому, згідно зі ст. 125 Конституції України, найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Отже, виходячи із цих положень Конституції, у країні не може бути правовідносин, на які не поширювалася б юрисдикція Верховного Суду України. Якщо Конституція проголосила, що Верховний Суд — найвищий судовий орган, то в чому ж полягає його найвище конституційне положення — тільки в тому, що, на відміну від спеціалізованих судів, його юрисдикція має поширюватися на будь-які правовідносини, що виникають у державі. А якщо ми обмежуємо повноваження Верховного Суду навіть уже спеціалізованих судів, то ми глумимося з положень Конституції України, які зобов’язують розглядати Верховний Суд України тільки як найвищий судовий орган.

Без контролю й нагляду за практикою спеціалізованих судів у країні створюються всі умови для судового свавілля, густо замішаного на загальновідомій корупції в судах.

Чинний закон про судоустрій грубо порушує найголовніший принцип організації судової влади: її незалежність від виконавчої та президентської влади.

Зокрема, ст. 19 закону, де міністр юстиції наділяється правом давати подання на створення та ліквідацію Президентом України судів загальної юрисдикції, а також подання на кількість суддів у суді. І в тому, і в іншому випадку ці подання даються на підставі пропозицій  голів Вищих спеціалізованих судів. Постає питання: до чого тут міністр юстиції?

Створення та ліквідація судів і визначення кількості суддів у судах — це не технічне питання, а питання кадрової політики в системі судової влади, яким мають займатися Державна судова адміністрація та органи суддівського самоврядування, а не Міністерство юстиції.

Чинний закон про судоустрій практично не розв’язав жодної з істотних значимих проблем судоустрою в Україні. Приміром, зовсім не розв’язана проблема повного достатнього фінансування судів, будівництва спеціальних споруд для здійснення правосуддя, навіть кардинального поліпшення матеріального забезпечення судової діяльності.

Адже, щоб підтримувати роботу своїх установ, голови судів змушені прогинатися перед місцевими чиновниками, випрошуючи допомогу, а в деяких випадках навіть перед місцевими бізнесменами. І це реально робиться протягом десятиліть. У таких умовах, про яку незалежність судової влади можна говорити.

Не вирішив чинний закон і оптимальну структуру судів. Зруйнувавши систему судів загальної юрисдикції й створивши систему автономних замкнутих спеціалізованих судів, закон довів спеціалізацію до рівня відомчої «законності» і завантажив судову систему до стану повної неспроможності. Суди не справляються з розглядом справ, що для судової системи в її структурному вигляді — цілковитий глухий кут.

Сьогодні остаточне рішення в справі — це ухвала Вищого спеціалізованого суду. А що робити, якщо цей суд помилився? Закон дає можливість оскаржити у Верховному Суді це рішення тільки у разі неоднакового застосування судами касаційної інституції однієї й тієї ж норми матеріального права. А в інших випадках? Де ж тут правосуддя, якщо закон не дозволяє оскаржити рішення в найвищу судову інстанцію — Верховний Суд України? Це риторичні питання. Відповіді на них були відомі ще не етапі прийняття закону про судоустрій, але автори закону проігнорували їх, керуючись тільки своїм приватним вузьколобим інтересом.

На жаль, бажання тримати під контролем суд — постійне прагнення всіх олігархічних кланів в Україні — незалежно від політичних кольорів і фарб, протягом усіх десятиліть реформ. У результаті судова система вражена дуже тяжкою кризою й потребує принципово нової концепції реформування.

У чинному законі про судоустрій не вирішена й проблема внутрішньосудових, як то кажуть, «статутних» відносин між головою суду та суддями, між сторонами процесу й суддями, між суддями, головами судів і їхніми родичами, які повідкривали юридичні фірми й разом із суддями «обслуговують» клієнтів. По суті, чинний закон «узаконив» ті корупційні зв’язки, які напрацьовувалися в судах роками. Голови судів поводяться як хазяї суду, роздаючи вказівки суддям, судді приймають для «бесіди» сторони процесу поза судовими засіданнями, родичі суддів як адвокати обслуговують своїх клієнтів у судах, де їхні родичі здійснюють правосуддя. І після цього можна говорити про викорінювання корупції в судах? Не вирішене питання й про відповідальність за судову помилку конкретного судді.

Можна ще багато назвати положень чинного закону про судоустрій, які формують і поглиблюють недоліки судової системи України, однак головне — пошук шляхів засобів і способів удосконалювання судової системи через конституційне та поточне законодавство.

Зважаючи на те, що Конституційна асамблея розпочала формування нової редакції Конституції України, хочу висловити деякі міркування із приводу істотного реформування судової системи України.

1. Необхідно терміново повернути Верховному Суду України статус найвищого судового органу з повноцінним набором функцій застосування матеріального й процесуального права за всіма без винятку категоріями справ. Верховний Суд має бути наділений правом контрольно-ревізійної або наглядово-ревізійної діяльності щодо всіх судових рішень Вищих спеціалізованих судів. Рішення Верховного Суду України повинні мати прецедентний характер у всіх категоріях справ і бути обов’язковими для всіх нижчестоящих судів і для самого Верховного Суду. Такий підхід різко понизить ступінь корупції в судах, бо всі учасники процесу змушені будуть однакового тлумачити закон за однакових фактичних обставин.

Треба взяти до уваги, що за ревізійної форми оскарження Верховний Суд не пов’язаний рамками скарги й може перевіряти не тільки законність, а й обґрунтованість рішень нижчестоящих судів. Саме ревізією судових рішень нижчестоящих судів і повинен займатися Верховний Суд України. Без ревізії остаточно прийнятих вищими спеціалізованими судами судових рішень наша судова система перетворюється на замкнуту непробивну корупційну корпорацію, що чинить свавілля й беззаконня в корупційному режимі. А щоб рішення Верховного Суду не перетворилося на свавілля в групу юристів, які виправляють помилки інших судів і ввічнюють свої власні, необхідно  обмежити можливості Верховного Суду його ж власними рішеннями. Це значить, що рішення Верховного Суду мають мати прецедентний характер.

2. Виконавча влада повинна бути повністю виключена з можливості впливу на судову владу в будь-яких питаннях організації та діяльності судів, включаючи питання створення й ліквідації судів, визначення кількості суддів і навіть фінансування судів. Фінансуванням судів має займатися тільки парламент за поданням органів судової влади й державної судової адміністрації.

3. Система судів повинна бути доповнена окремими інститутами, включаючи суд присяжних і мирових суддів, також інститутом мирових угод між сторонами, що їх затверджує суд.

4. Необхідно законом упорядкувати стосунки між головами судів і суддями, виключивши можливість впливу голів судів на прийняття судових рішень конкурентними суддями. Звести до мінімуму залежність судді від голови суду.

5. Ухвалити низку законодавчих заходів для підняття суворої відповідальності судді за прийняття свідомо неправосудного рішення й за судові помилки. Встановити мінімум допущення судових помилок у діяльності судді, перевищення якого спричиняє притягнення судді до юридичної відповідальності.

6. Категорично ліквідувати ганебну практику «годівлі» родичів і найближчих свояків, кумів, сватів  тощо біля осіб, що займають високі державні посади, особливо в сфері юриспруденції: у парламенті, в уряді, в адміністрації президента, а також у судах будь-якого рівня. Робота родичів будь-якого ступеня споріднення й суддів — виключена.

7. Призначення суддів на адміністративні посади має бути винятково виборним через органи суддівського самоврядування без втручання виконавчої влади.

8. Випробування суддів на професійну придатність (іспити, тести, співбесіди тощо) повинні проводиться тільки органами суддівського самоврядування, без втручання виконавчої влади й адміністрації президента.

9. Безстрокове заняття суддями посади судді не виправдало себе. Судді відчули свою безнаказаність і чинять у судах беззаконня й свавілля. Корупція в судах досягла стану тарифів і відсотків, відкатів та інших ганебних форм. Тому пропонується встановити конкретні строки заняття особою посади судді, наприклад, перше призначення — 5 років, друге й наступні — 10 років.

10. Установити в судах найвищу зарплату й повне матеріальне забезпечення (житло, відпочинок, дитсадки, пенсії, навчання тощо) для даного рівня державної служби й регіонального рівня (район, область, республіка).

11. Щоб уникнути грубих судових помилок у судах будь-якого рівня, наділити правом опротестовувати будь-які судові рішення (крім рішень Конституційного Суду) Голову Верховного Суду України. Протести повинні бути мотивовані, й вони зобов’язують суд повернутися до слухання опротестованого рішення. Якщо суд після розгляду протесту підтвердить своє колишнє рішення — воно набуває чинності.

12. Усі судді і їхні найближчі родичі щорічно звітують про всі доходи й видатки своїх родин.

13. Категорично заборонити прийом відвідувачів (особливо сторін у процесі) у судах — за межами процесу в залі судових засідань. Викриття судді або голови суду в прийомі сторони процесу в приватному порядку має спричиняти зняття з посади судді.

14. Необхідно законом заснувати спеціальну інституцію підготовки кадрів для суду. Для цього, на всіх юридичних факультетах державних університетів заснувати спеціалізацію — правосуддя зі спеціальною підготовкою до судової діяльності. При судах всіх рівнів заснувати посади стажистів-дослідників за спеціальною програмою стажування на три роки. На ці посади передусім приймаються особи, які успішно (оцінки 4 і 5) закінчили юридичні факультети, зі спеціалізацією — правосуддя. У разі успішного стажування всі стажисти допускаються до складання професійних іспитів з організації суду й всіх галузей права, включаючи загальнотеоретичні юридичні дисципліни (теорія, історія права, правова соціологія тощо.).

За рішенням спеціальної кваліфікаційної комісії, суддів (яка включає і прокурорів, адвокатів і викладачів деержуніверситетів), які успішно здали іспити, призначають на посаду судді місцевого суду. Підготовка суддівських кадрів повинна виключати будь-яке втручання виконавчої й президентської влади, крім достатнього фінансування.

15. У всіх адміністративних територіях, де працюють судові установи, повинні бути побудовані стандартні «Палаци правосуддя», зручні для здійснення правосуддя та громадян, які звертаються в суди. Держава повинна взяти на себе цілковиту відповідальність за утримання даних установ у робочому стані.

16. Будь-яке звернення до суду чи до конкретного судді по інформацію про стан розгляду конкретної справи чиновника будь-якого рівня повинне тягти за собою негайну відставку чиновника, а якщо суддя передав інформацію про конкретну справу, то й судді. На громадян, які намагаються одержати інформацію про конкретну справу поза процесом, накладаються великий штраф.

17. Політична діяльність суддів через стан у політичних партіях і організаціях політичного характеру — забороняється. Однак суддям дозволяється публічно висловлювати свої політичні погляди, викладати, займатися наукою, культурою, просвітительською діяльністю. Виключається будь-яка діяльність судді, пов’язана з бізнесом.

Дані пропозиції можна доповнювати. Стан судової системи має стати предметом постійної уваги як з боку держави, так і боку громадянського суспільства.

Зважаючи на те, що українське суспільство багатопартійне, кожна політична сила повинна усвідомлювати, що тільки при об’єктивному, чесному, принциповому суді побудова демократичної, правової, соціальної державності в Україні — можлива, інакше — про це не може бути й мови. Тому чинний закон про судоустрій і статус суддів як сирий, непродуманий, поверхневий, паліативний терміново потребує нової редакції, істотних концептуальних змін. Нової методології судоустрою й конституційних новел. Україна потребує правових законів і правосудних судових рішень, а це може забезпечити тільки така судова система, що має незаперечний авторитет і яка користується безперечною довірою всіх громадян України. Я, як член Конституційної асамблеї з підготовки нової редакції Конституції України, закликаю всіх колег-юристів висловлювати свої міркування в пресі щодо цієї проблеми.