Віктору ЧамарІ — шістдесят
У помітні постаті, у тих, хто піднімається над середнім рівнем буденності, завжди легко цілитися. Й охочі взяти таких на мушку, на жаль, не перевелися. Стріляти можна не обов’язково кулями. Можна брехливими словами, отруйними плітками і доносами. Можна й податливих перевіряльників з відповідними інструкціями наслати — дарма, що ти не винуватий, вони завдання замовників виконають і перевиконають.
Не з такого вступу хотілося б почати вітання Віктора Чамари, помітної постаті в українському інформаційному просторі, людини неординарного журналістського і організаторського таланту, щедрої душі, нашого доброго, надійного товариша, з його шістдесятирічним ювілеєм. Але не сказати про це не можемо, бо в останні три роки на його адресу не бракувало несправедливих, «замовних» звинувачень, не заслужених ним образ. Однак і цей, можливо, найважчий у своєму житті період, він подолав мужньо, з високою гідністю і достоїнством, не опустивши рук і не втративши притаманного йому оптимізму.Тим, хто має честь давно знати Віктора Федоровича, відомо: витоки й джерела цієї життєвої стійкості, високого таланту і непереборного оптимізму — у його славному родоводі, у вільних полтавських степах з їх невивітреним козацьким духом і широкою пісенною душею. Вирушивши у світи із села Ковалівка, що під Полтавою, він сам став ковалем своєї долі. Самотужки, без протекцій і сприянь, вступив на факультет журналістики Київського університету і ще під час навчання почав друкуватись у різних, зокрема, й загальнореспубліканських виданнях.
Тоді й привела його доля в РАТАУ, нинішній Укрінформ. Це сьогодні ми маємо цілу низку гостро конкуруючих між собою інформаційних агентств. А в ті роки РАТАУ було в Україні «агенційним монополістом», джерелом оперативної, передусім, офіційної інформації для всіх українських ЗМІ та повідомлень про життя республіки для всього світу. Віктор починав звичайним репортером, але відразу виділився з-поміж колег — талантом, мобільністю, комунікабельністю. Тож цілком закономірним було його творчо-службове зростання. Його послали на навчання у престижну для тих часів московську Академію суспільних наук, але достроково відкликали — в агентстві звільнилася посада першого заступника його керівника, і Віктор Чамара виявився найкращою кандидатурою на її заміщення.
З другої половини дев’яностих і до травня минулого року він був генеральним директором агентства (у 1991 р. воно отримало нинішню назву — Укрінформ). Це були нелегкі роки, пов’язані зі складними, нерідко болісними процесами в українському інформаційному просторі. Віктор Федорович уміло вів агенційний корабель у бурхливому морі цих перемін, був не просто керівником колективу, а і його авторитетним лідером. Він мав і зберігає донині високий авторитет і в асоціаціях світових та європейських інформагентств. Саме Віктору Чамарі належить ідея створення ПАНІА — Причорноморської асоціації інформаційних агентств. І не лише ідея, а й її практичне втілення: сьогодні ПАНІА — відома в інформаційному світі організація, що об’єднує провідні агентства 15 країн басейну Чорного моря.
Звільнившись «за власним бажанням» з Укрінформу, Віктор Чамара не звільнився з української журналістики. Він долучився до виховання для неї нових творчих сил, молодих талантів. Багато років Віктор Федорович очолював ревізійну комісію Національної спілки журналістів, а нині обраний секретарем НСЖУ і ці обов’язки виконує з притаманною йому відповідальністю і ґрунтовністю. Він у постійних клопотах і турботах, і важко сказати, чи це вони його обсідають, а чи він сам їх шукає. Зате ми, знаючи Віктора багато літ і захоплюючись його вулканною енергією, діловою активністю і творчою багатогранністю, з усією певністю і твердістю можемо сказати, що в особі ювіляра Україна має відданого сина, сім’я — надійну опору, а ми — доброго друга. Многих і благих літ тобі, друже, нових і славних ювілеїв на майбутніх життєвих дорогах, і хай ці дороги будуть для тебе щасливими.
Друзі-колеги.
