Лист, що днями надійшов до редакції, навряд чи когось залишить байдужим. Він нагадує оголений нерв нашого сьогодення і такий пронизливий, що насилу вірилося в існування автора, який підписався власним ім’ям. Перше враження було: «Вибори, політичні конкуренти не дрімають». Але недовгі пошуки спростували його: він — реальна людина, мало того, готовий відповідати за кожне слово, за кожний оприлюднений факт. Але оскільки все-таки вибори, редакція залишила за собою право не називати прізвищ, на які посилається наш респондент.
Можливо, комусь міркування автора видадуться небеззуперечними, а хтось захоче посперечатись або спростувати його. Запрошуємо читачів до розмови, а від відповідних органів чекаємо реакції на висловлені в листі заяви.
Публікуємо лист із незначними скороченнями.
«Шановна редакціє! Всупереч законам України, незважаючи на порушення кримінальної справи проти генералів Міністерства оборони за перевищення влади, рішення судів, що анулювали договори, зрештою, всупереч нормам людської моралі частину «Київської фортеці», що має статус Національно-історичного архітектурного музею, продано! Це стало можливим тепер, навіть перед самими виборами. Можновладці, не боячись, що втратять владу, захопили частину музею зухвало, по-рейдерськи, наплювавши на закон.
«Кришталево чисті» фахівці з Міноборони планували продати 26 га лише за 7 млн. грн. Інші 250 млн. один із колишніх міністрів оборони планував оприбуткувати особисто. Тоді оторопілі від такого свавілля міністри на своєму засіданні ухвалили постанову, згідно з якою в Україні забороняється продаж будь-яких військових об’єктів, у тому числі, і «вивільнюваних унаслідок реорганізації». Крім того, Кабмін доручив фахівцям Контрольно-ревізійного управління перевірити всі угоди з продажу військового майна, починаючи з березня 2005 року. Але, як завжди, великі крадіжки в нашій корумпованій гнилій державі, де беруть участь самі можновладці, закриті через недоторканність...
У сучасному світі, де встановилася гегемонія бездуховної антицивілізації, купки світових еліт, панує вульгарний, брутально-матеріалістичний культ мамони — демона наживи. Фундаментальні цінності, що наповнюють людське життя високим провіденціальним змістом, зруйновані дощенту й відкинуті на задвірки буття. Уже не залишилося нічого святого в людства, точніше в людей, які живуть у цьому світі. Відбулося найстрашніше — деградація особистості, чого, втім, і домагалася купка світової «еліти». У цьому світі існує переконання: заробити можна, стоячи на купівлі — продажу. Багато людей перетворилися на паразитів суспільства, вони навіть цвяха не спроможні забити, а здатні тільки споживати.
Але час називати речі своїми іменами. Тим паче що знаю багато фактів наймерзенніших оборудок одного з колишніх керівників оборонного відомства — покидька, на якому клеймо ніде ставити. Кілька років тому двічі на тиждень я зобов’язаний був бути присутнім на так званих брифінгах, які проводив цей діяч. Навпроти сиділи два американці й два німці, що привезли й диктували стратегію, тактику для України, а ми зобов’язані були підганяти все під нашу Конституцію. Відтоді Україна мала виконувати тільки те, що їй запропоновано. Склалося тверде переконання, що нашого начальника чудово підготували в Штатах: його завдання було знищити всю армію. Цьому є чимало прикладів.
Зокрема, зміни в особовому складі: звільнити всіх офіцерів, котрі закінчили академії при СРСР, усіх, хто має бойовий досвід, а також професорсько-викладацький склад, який здатний навчити. Усі військові заклади знищені й відкриті філії у Львові на базі школи кухарів — для виховання в дусі націоналізму. Але ж ця ідеологія — не що інше, як суспільна психологія, політика і суспільна практика, суть яких — ідеї національної винятковості, відособленості, зневаги й недовіри до інших націй і народностей. Цей міністр був посміховиськом у військах: в армії перестали стежити за зовнішнім виглядом пояснюючи, що коли командир нечупара, то й собі можна так.
Але це, як то кажуть, дрібниці. Здійснювалося завдання з розвалу матеріальної бази. Унікальним «Південмашем» повністю командували американці. Що стало з київським «Арсеналом», харківським «Хартроном»... А комплекс SS-18, «Сатана», колись створені в Дніпропетровську? Україні після розвалу країни дісталося також вісім чудово обладнаних підприємств із суднобудування, частка яких у СРСР становила 30%.
Тепер їх немає! Ми враз втратили 46 ракет і 8 ракетних комплексів. А потім США із задоволенням розправилися з нашими пусковими шахтами. А 163 ракетних двигуни із твердим паливом, які належало знешкодити, але вони досі розкладаються на нашому чорноземі. Ми із третьої ядерної держави перетворилися на третю країну, на яку ніхто не зважає. Нам залишилось у спадок понад 30 літаків Ту-150, ядерних бомбардувальників, яким не було аналогів у світі, і під час зльоту яких здригався цілий світ. Їх продали знову-таки американцям — як металобрухт. Колишній керівник створив навколо себе корупційну систему, що працювала на розвал української армії, продаж її таємниць.
Природно, як заведено в Україні, той, хто при владі, маючи статус недоторканності, безбожно дерибанить Україну. Так і в оборонному відомстві: міністр призначає на посаду свого заступника людину з відомою репутацією: тільки ледачий не знав про те, що цей активний діяч у сфері національної безпеки пересів свого часу з камери слідчого ізолятора СБУ — транзитом через підписку про невиїзд — прямо в крісло заступника міністра оборони. Прикметно, що цьому сприяв тодішній секретар Ради національної безпеки і оборони...
Застосовувана ними схема була проста: Міністерство оборони України, точніше, його деякі посадові злодії раптом, в одну мить, виступали із пропозицією передати приватним структурам у володіння військові містечка, що в центрі Києва, в обмін на певну кількість квартир для бездомних військовослужбовців, яких тільки в столиці налічується понад 8 тис. осіб. Адже склалася критична ситуація із забезпеченням військовослужбовців квартирами: 45 тис. таких родин не мали власного житла! Тим часом головний військовий начальник продавав ділянку за ділянкою. Але кількість переданих квартир для військових, місця їх розташування (наприклад, Васильків, Коцюбинське або ще якась «хацапетівка»), і дефіцитні території в Києві — з астрономічними цінами на землю — не порівняти в «умовних одиницях». А різницю в ціні (між квартирами військових «на висілках» і ринковою, наприклад, 2 га в центрі столиці) спритні «інвестори» та їх партнери в МОУ в образі наділених довірою посадових осіб дерибанили разом. Схема ця не була чимось принципово новим, вона добре відома (у тому числі, і в правоохоронних відомствах), і пройшла досить тривале обкатування, а тому застосовувалася тоді широко. Але ці розваги з нерухомістю відносно невинні для держави. Насправді, не вважати ж небезпекою для України невеликі «відгризання» від її військового бюджету такого дріб’язку, як кілька хороших квартир, дачок і «мерседесів»! А от коли похітливі погляди новоявлених товаришів і їх золотопогонних партнерів спрямувалися на стратегічні об’єкти країни, що мають ключове значення для безпеки України та її армії, отут, безперечно, варто було б замислитися тодішній владі.
Але вже тоді керівник оборонного відомства надягав напускну маску справедливості. Хіба не пікантно, саме ще в цей час, коли інтенсивно розкрадав армію України сам міністр оборони, він, суворо насупивши брови, на численних прес-конференціях говорив про необхідність мало не поштучної інвентаризації столичної нерухомості, що належить очолюваному ним відомству?
О, він набив руку на поприщі злодійства, обману і неправди. Як тільки набрав чинності закон про службове житло — черга на нього військовослужбовців перестала просуватись. Адже він сам почав розподіляти його як службове. А за іншим законом — через виняткові обставини — це житло приватизується, а не здається, як раніше. Ось вони, бариші: заплати, дай хабара і завтра одержиш житло. Так міністр заявляв про 4 тис. квартир для військовослужбовців, але про їхнє місцезнаходження ніхто й не довідався. Як факт дерибану готівки — виділення коштів для розширення кількості видань, які передплачують усі військові частини. 2006-го в такий спосіб виділено гроші на дві газети. Саме з подачі міністра було продано частину майна армії приватній компанії «Техносервіс».
Україна ще довго гикатиме від дій цього екс-міністра. Чи сподіватися на його покарання? Навряд: він встиг «підмазати» квартирами, дерибанами землі, хабарами більшу частину тих, хто міг би стосовно нього нині прийняти рішення...
За оборудку з Національно-історичним архітектурним музеєм «Київська фортеця» отримано, розподілено, приватизовано й «розчинено» понад 240 елітних квартир у Києві, не рахуючи хабарів. Черга не просунулася ні на йоту! При цьому виведено з ладу чотири підрозділи. А переїзд архіву Міністерства оборони — все одно, що пожежа...
Попри те, що це надбання країни, є відповідні укази й розпорядження, попри те, що навіть добудовувати в цих приміщеннях нічого не можна, уже зараз, завдяки діям тодішнього міністра оборони, «Миколаївські ворота із прилеглими казармами» — пам’ятку 1846 року — буде знищено!
Нагадаю: указом від 3 травня 2007 р. Віктор Ющенко надав музею «Київська фортеця» статус національного. Відповідно до документа, назва музею — Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця». Президент доручив тоді Кабінету Міністрів і КМДА впорядкувати землекористування території фортифікаційних споруд «Київської фортеці». Але під час новорічних свят забудовник зруйнував три споруди на 5-й вежі комплексу фортеці, у тому числі будинок військового телеграфу. Очільники КМДА твердять, що будинок телеграфу міг бути знесений забудовниками 2001-го, а будівлі, знесені в січні 2007 року, не є пам’ятками архітектури.
Лицемірство екс-міністра, котрий накоїв стільки лих, особливо видно саме тепер. Цей державний хитромудрий пройдисвіт, розуміючи, що черга відповідати за розвал української армії обов’язково дійде до нього, тепер звинувачує владу в... політичних репресіях. Бо розуміє, що мотузочка державного злодійства обов’язково приведе до нього. От і носиться цей колишній державний шахрай по телеканалах, рятуючи свою шкуру, нападаючи на владу, яка, нарешті, вперше за всю історію незалежності України, наважилась віддати державних злодіїв суду.
Дуже сподіваюся, що «Голос України» оприлюднить цю історію. Бо надбання народу має належати тільки народу. Допоможіть урятувати хоча б історичну цінність України. Ми бачимо, як жирують і божеволіють від награбованого нові багатії. Тому ми, офіцери, що досі не мають власного кутка, хоча й провели все життя на валізах і простояли в черзі на квартиру вже в часи незалежної України, прийняли рішення повернути все, що нам належить. За допомогою того, до чого нас так чудово готували ще за часів СРСР.
Ніхто не цікавився, чому старше покоління дедалі більше сумує за Сталіним? Та тому, що в країні був порядок, відповідальність чиновників і невідворотність їх покарання за порушення закону. Не було злодійства. Та й з наступних правителів СРСР НІХТО не став мільярдером. Військові зможуть привести в порядок суспільство! У країні зріє соціальний вибух і саме вони повинні очолити його. Корупція починається згори, від перших осіб держави.
Сьогоднішні олігархи, які власноруч не виготовили й цвяха, живуть тільки на надрах, перепродажах, транспортуваннях, розпилах і відкотах. Вони створили собі й своїм родинам «запасні аеродроми» за кордоном, як і багато їхніх подільників. Колишні бандюги, у яких руки по лікоть у крові, покидьки, що вбивали заради наживи, стали високопоставленими чиновниками та політиками. Силовики зрослись із бандитами: СБУ, міліція, суди, прокуратура, податкова, мерія, та й просто чиновники всіх рівнів — усе продажне. Куди не тикни — скрізь гнилизна, хабарі, відкоти, розпили й беззаконня. Девіз усіх, хто присмоктався до влади, один: «Збагачуйся!». І вони збагачуються пропорційно до міри своєї влади.
Уся влада за роки незалежності перетворена або на машину для покарання неугодних, або на апарат з приймання грошей. З військових поглумилися, обдурили, але честь у нас залишилася! В нашій країні військовий пенсіонер — це військовослужбовець, який підлягає утилізації, з найменшими витратами для держави. Помилка, і досить груба! Як би пошкодувати не довелося...
Андрій ПОТИЛЬЧАК, полковник запасу.
Київ.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
P.S. Від редакції
Факти, викладені в листі, здалися такими неймовірними, що, знову-таки, ми засумнівалися в їх документальному підтвердженні, зокрема, надання і торгівлі земельними ділянками під забудову, про що й сказали в розмові з автором. Коли матеріал уже був підготовлений до друку, навздогін одержали його додаток: «Надсилаю вам частину листування, спрямованого у відомства, що покликані реагувати на ці порушення. У ньому відкрито називається, для чого й під що потрібна ця земля, як змінювалася фірма-забудовник, і що обіцяно за цю територію. Її ніхто не міг забрати до «правління» екс-міністра оборони, хоч би які важелі включали, щоб придбати цей ласий шматочок на Печерську — поблизу від входу в метро. Керівникові оборонного відомства доповідали про те, що є такі спроби, і Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу. Але відразу її закрили. Комендатуру не чіпали — тільки для того, щоб угамувалися пристрасті. Натомість документами й хабарами обмінювалися щосили!
А зараз архів Збройних Сил України, комендатуру Києва, військовий ансамбль та інші підрозділи видворили з території «Київської фортеці», оскільки спливає термін, і всі документи, які були оформлені, можуть втратити свою силу, і держава має право повернути ділянку, що не використовувалася за призначенням. А оскільки захоплення проводиться по-рейдерськи і швидко, то отямитися ніхто не встигає, а потім уже пізно.
Ну а місто, якому територія має належати, до речі, відповідно до указу Президента Ющенка, чому не втручається? Адже все, що відбувається з територією «Київської фортеці», добре відомо голові КМДА Олександру Попову. Але, на жаль: уже й він нічого із цим не може зробити. А якщо й може, то лише заблокувавши всі дії нових «власників» і пройшовши через численні суди, доводячи, що стоси документів і розпоряджень про «роздачу» землі — фальшиві або підтасовані. Не кажучи про те, що жодні громадські слухання в цьому випадку не проводилися. Що теж непросто: адже недарма елітні квартири тут одержали також ті, хто й зобов’язаний розібратися з цим! Хто буде розбиратися? Наші генерали, служба тилу, КЕЧ, які загрузли в продажних квартирних оборудках? Занадто великий куш було отримано за цей шматочок землі...»
Полковник запасу Андрій Потильчак.
Військові готуються до виселення.
Одна зі споруд музею «Київська фортеця».
Яка доля чекає на пам’ятку історії — Миколаївські ворота, зведені 1850 року, що їх київська влада має намір начебто реставрувати.
Цій елітній висотці поблизу станції метро «Арсенальна» заважає близьке сусідство Національно-історичного архітектурного музею «Київська фортеця», то його споруду — геть.
