Яна Шемякіна народилася 5 січня 1986 року. Фехтуванням займається під керівництвом заслуженого тренера України Андрія Орликовського. Чемпіонка Європи 2004-го, 2005 років серед юніорів. Бронзовий призер чемпіонату Європи 2009 року. Чемпіонка Олімпіади-2012 у Лондоні.
Час тріумфу
Після олімпійської перемоги Яна Шемякіна відпочивала недовго. Уже через місяць фехтувальниця разом з колегами по збірній вирушила на тренувальну базу в Алушту. Після одного із занять нам пощастило поспілкувалася з Яною.
— Після Олімпіади ви розповідали, що у соцмережах вас засипали пропозиціями одружитися, називають завидною нареченою. Залицяльники вже заспокоїлися, більше не турбують?
— Пропозицій вже немає, та є інші повідомлення. Незнайомці пишуть, що у мене приємна посмішка, гарні очі, дякують за «золото». Щиро кажучи, приємно отримувати такі меседжі.
— Справді приємно і зовсім не обтяжливо?
- Та ні, приємно. Хоча трапляються різні ситуації. Буває, що в соцмережах мене запрошують прогулятися. Якщо не відповідаю на такі пропозиції, ображаються. А якщо вітають, то від такого не втомлюся ніколи (сміється. — Авт.).
— Ваш майбутній чоловік не ревнує до залицяльників?
— Мені здається, що трохи ревнує. Все-таки до мене увагу виявляє багато хлопців. Але майбутній чоловік довіряє мені, без цього дуже важко побудувати подружнє життя.
— Ви після Ігор немов розриваєтеся між Києвом та рідним Львовом. В якому місті вас частіше впізнають?
— У Львові. Тут частіше до мене підходять, просять сфотографуватися, автограф.
— Яна, це правда, що після тріумфу на Іграх у вас не було довгої відпустки?
— Так, зараз я в Алушті, на зборах. Але свою шпагу відклала, працюю над витривалістю, бігаю кроси. В Алушту приїхала за власним бажанням, могла би цього і не робити. Просто вирішила, що найкраще тут відпочину. А фехтувати поки не збираюся, до найближчих закордонних змагань ще два місяці, буде час набрати форму. Чемпіонат України, який відбудеться наприкінці вересня, пропущу.
Екзотичний вид
— Пригадайте, будь ласка, що вас спонукало в дитинстві записатися до секції фехтування?
— Загітувала подруга, з якою ми мешкали в одному будинку. Мені тоді було 11 років. Пішла за компанію — сподобалося, так усе і почалося. Подруга вже давно залишила фехтування, а для мене воно стало справою життя.
— Ваша мама якось розповідала, що ви захоплювалися іншим видом спорту, але не змогли продовжити заняття...
— Так, займалася гірськолижним спортом. Але невдало впала і зламала ногу. Довго була в гіпсі, відновлювалася. На певний час про спорт довелося забути, а потім почала займатися фехтуванням.
— Не образитеся, якщо назву цей вид спорту екзотичним для України, оскільки він не є масовим?
— Ні, не ображуся. Це правда. Фехтування не належить до популярних видів спорту. Але завжди так не буде. Ось після моєї перемоги на Олімпіаді у нашому залі у Львові почався наплив охочих займатися. Десь 15 діток записалося до секції.
— В якому віці повірили в те, що фехтування стане справою усього життя?
— Мабуть, після перших дитячих змагань у нашому залі. Я перемогла, після чого з’явилося бажання пережити ці емоції ще раз. На свій перший кадетський чемпіонат світу потрапила в 14 років. Тоді програла сутичку за вихід до шістнадцятки. Сіла на лавку і заплакала. І тут до мене підійшов іноземний тренер. Він, як виявилося, спостерігав за моїми поєдинками: «Ти добре фехтувала, не падай духом, у тебе велике майбутнє», — сказав він. Це додало мені наснаги. Уже на наступному кадетському чемпіонаті світу, 2001 року, я виграла «золото».
Міс один укол
— Ніколи не було бажання кинути фехтування і присвятити себе іншій справі?
— Такі думки в моїй голові з’явилися після Олімпіади 2008 року. Було прикро, що стільки років тренувань не принесли результату, з’явилася образа на фехтування. Тому всерйоз міркувала над тим, щоб кинути спорт. Але потім зібралася, сказала собі, що на півдорозі справу кидають тільки слабкі люди. Сильні особистості з невдач роблять висновки і продовжують роботу для досягнення мети.
— Яна Шемякіна у повсякденному житті і на фехтувальній доріжці — це дві різні людини?
— Так. На доріжці я одна, в житті — друга. Уявити не можу, що фехтуватиму з близькими людьми. Під час сутички у мене відкриваються інстинкти: спортивна злість, жага до перемоги. Не хочу, щоб вони обернулися, навіть на фехтувальній доріжці, проти моєї сестри чи брата. Усе, як у братів Кличків, які теж зареклися не боксувати один з одним.
— Прізвисько Міс один укол до вас причепилося давно?
— 2005 року на чемпіонаті Європи. Тоді я багато сутичок виграла саме з такою перевагою.
— Відтоді у вас було багато турнірів, на яких ви перемагли суперниць тільки в один укол. На лондонській Олімпіаді ви так виграли чотири сутички. Це тактика чи випадковість?
— Просто збіг обставин. Був період, коли я багато поєдинків саме так програвала. Це сталося після того, як тренер сказав: «Та вона постійно виграє з одним уколом». А потім почалася ця смуга невдач. Згодом все обернулося в іншу сторону.
— У забобони вірите?
— Ні. Чорної кішки не боюся — це точно. Не боюся повернутися додому чи у свій номер, коли щось там забула. Хоча, щиро кажучи, деякі свої ритуали у мене є. Перед змаганнями намагаюся пригадати якусь перемогу, згадую, про що тоді думала і намагаюся думати про те саме. Їм те, що і в день перемоги.
— Кілька років тому ви казали, що можете залишити Львів. Мовляв, поїдете до міста, де цінують своїх найкращих спортсменів. Були у вас колись пропозиції перебратися в іншу країну?
— Мені якось пропонували переїхати до США. Обіцяли оплатити навчання у престижному університеті, надати житло, стипендію. Кілька років тому думала над тим, що в інше місто в Україні не переїду, хіба що за кордон. Але зараз це вже історія, мене все влаштовує на батьківщині, нікуди емігрувати не збираюся.
— «Д’Артаньян і три мушкетери» — ваш улюблений фільм дитинства?
— Ні, не улюблений. Коли почала займатися фехтуванням, прочитала роман Олександра Дюма, а фільм взагалі не дивилася. Мені більше подобалися історичні книжки.
— У спорті ви досягнули найвищої вершини. Які стимули для подальших звершень?
— У моїй колекції бракує золотої медалі чемпіонату світу. А взагалі мені до вподоби фехтувати, є жага перемагати. Тому зі стимулами проблем немає. Я не проти повторити успіх на Олімпіаді. У хвилини тріумфу відчуваєш неповторні емоції, заради яких і хочеться жити.
— І заради цього ви готові не один рік щоденно гарувати в залі на тренуваннях?
— Зараз хочеться відпочити, бажання працювати в залі немає. Але невдовзі воно з’явиться. Підкорити вершину легше, ніж втриматися на ній. Адже на лідерів покладають особливі сподівання, від чого стає важче. Але я сильна, впораюся із цим.
Львів.
Яна Шемякіна (у центрі) на занятті у Львові з тренером Андрієм Орликовським.
У Львові на площі Міцкевича з юними фехтувальниками.
Фото Віталія ГРАБАРА та Євгена КРАВСА.
