Часи, коли в суперечці за орну десятину селяни хапалися хто за рушницю, хто за вила, давно минули. Сучасні українці, у випадку земельного спору, озброюються аж ніяк не сокирами й мотиками. Одні, які бажають працювати й конфліктувати за законом, користуються контрактами й кодексами. А інші, хто звик «конкретно вирішувати питання» за старим звичаєм, застосовують такий арсенал: хабар, блат, адмінресурс і безмежну нахабність.

У 2002—2010 роках головою сільради села Покровське Артемівського району Донецької області був Костянтин Матейченко. Як і 

будь-який чиновник, що піклується про майбутнє, Костянтин Володимирович не гаяв часу даремно. Наприклад, він фактично «афілював» власне підприємство — ПСП «Чапаєвське» — з помираючим СТОВ «Ім. Шевченка». Цьому співробітництву не варто дивуватися. ПСП «Чапаєвське» обробляло земельні паї, які СТОВ «Ім. Шевченка» раніше орендувало в місцевих селян, домовилося з Артемівською філією Ощадбанку про викуп складського комплексу, відібраного в СТОВ «Ім. Шевченка» за борги, а, крім того, уклало з місцевою адміністрацією договір оренди землі під цими будівлями (що для сільського голови, відверто кажучи, не було проблемою). Усе начебто добропристойно, благородно й законно. Але...

Як зазвичай трапляється, в налагоджену схему втрутився «людський фактор». В 2008-му жителям Покровського врешті-решт набридло одержувати копійки за оренду свого майна СТОВ «Ім. Шевченка», яке на той час перебувало в стадії банкрутства. Ну, а ПСП «Чапаєвське» формально не мало до землі ніякого стосунку. Тому покровці, недовго думаючи, свої земельні ділянки передали в оренду іншому підприємству — фермерському господарству «Артеміда».

— Проте приступити до обробки землі в той самий рік ми не змогли, — розповідає директор «Артеміди» Едуард Левітов. — «Чапаєвське» у категоричній формі відмовилося піти з орендованих нами земель. Відповідно до законодавства ми подали позов про вилучення землі із чужого незаконного користування.

Судова тяжба тривала зі змінним успіхом до весни 2009-го, коли Вищий господарський суд України поставив у спорі остаточну крапку. Рілля залишилася за «Артемідою», а «Чапаєвське» зобов’язали забиратися геть.

— Однак на той час, як ми виграли суд, «Чапаєвське» встигло засіяти спірну ділянку, — згадує Едуард Володимирович. — Ми вирішили піти їм назустріч і дозволили зібрати врожай. Однак в «Чапаєвському», напевно, розцінили нашу поступку по-своєму. І в серпні 2009-го, зібравши зерно, відразу розорали поле й засіяли озимину.

— Подібні дії є підставою для порушення кримінальної справи за ст. 382 КК «Невиконання судового рішення», — пояснює представник інтересів КФГ «Артеміда», директор юридичної компанії «Клалінг» Максим Колосар. — Однак тодішній прокурор Артемівського району Владислав Янюк із відомих тільки йому (і, можливо, пану Матейченку) причин не поспішав розглядати наші заяви. З тих же незрозумілих (або, навпаки, цілком зрозумілих) причин не діяла й Державна виконавча служба. Тільки в квітні 2010-го державні виконавці зробили свою справу й вилучили землю в «Чапаєвського» згідно з рішенням Вищого господарського суду України.

Потім була нова тяжба — КФГ «Артеміда» вимагало в ПСП «Чапаєвське» відшкодувати матеріальні збитки на суму близько 300 тисяч гривень. І знову Вищий господарський суд задовольнив вимоги позивача.

Але навіть це не зашкодило фірмі Матейченка зібрати свій незаконний урожай у серпні 2010-го. Зібране зерно зберігалося на складах, нібито куплених «Чапаєвським» в Артемівського відділення Ощадбанку. Чому нібито? Річ у 

тім, що підприємство Матейченка не спромоглося оформити з фінансовою установою нотаріально засвідчений договір купівлі-продажу. Замість цього ПСП «Чапаєвське» уклало з філією банку непевну угоду, яку потім «Чапаєвське» навіть змушене було просити суд роз’яснити. Директор банківської філії в м. Артемівськ Сергій Крючков був настільки добрим, що фактично дозволив сільгосппідприємству користуватися майном, що належить банку, цілком безплатно на підставі безглуздого папірця.

В остаточному підсумку зерно, що незаконно виросло й незаконно було зібране, опинилося на єдиному складі, який займає компанія Костянтина Володимировича.

Далі по суду було скасовано і договір оренди землі між ПСП «Чапаєвське» та райдержадміністрацією. Адже якщо агрофірма не має прав на будівлі та споруди — отже, не має прав і на землю під ними. Але розставатися з ділянкою площею понад гектар, орендованою за копійки, «Чапаєвське» не поспішало.

— Працівники Ощадбанку ввійшли на територію свого складського комплексу разом зі співробітниками міліції і представниками нашої компанії, яка брала комплекс на відповідальне зберігання, — розповідає Е. Левітов. — У цей самий час туди приїхав сам Матейченко (тоді ще голова сільради), котрий намагався перешкодити банківським працівникам, ображав нашого співробітника, провокував міліцію і лякав усіх прокуратурою. Даний факт зафіксовано на відеозаписі, що зберігається в Мережі у відкритому доступі. Проте його спроби не увінчалися успіхом: наша компанія прийняла комплекс на відповідальне зберігання, а згодом викупила його.

Здавалося б, отут і конфлікту кінець. Тим більше, що місцеві вибори 2010-го року пан Матейченко програв, залишивши посаду голови в Покровському.

У 2011 році ПСП «Чапаєвське» подало позов проти своїх конкурентів. Представники ПСП стверджували, що охорона КФГ «Артеміда» перешкоджала їхньому доступу до складу із зерном, у результаті чого зіпсувалося зерна на 1,5 мільйона гривень.

— Подібні обвинувачення просто абсурдні, — переконаний Едуард Левітов. — Ніхто не заважав співробітникам «Чапаєвського», ніхто не закривав проходів на їхній склад. Більше того: на відео, яке ми маємо, чітко видно, як якісь люди вивозять зі складу, досить схожого на склад «Чапаєвського», самоскидами зерно — цілком можливо, те, що тепер називають зниклим. Тож усі вимоги проти нас не мають під собою жодних підстав.

Господарський суд Донецької області та апеляційний господарський суд дотримувалися тієї само думки: судді першої і другої інстанції повністю відхилили вимоги Матейченка і його ПСП «Чапаєвське».

— Мені, у свою чергу, не зовсім зрозуміло, чому громадянин Матейченко й ті посадові особи, які допомагали йому в його сумнівних схемах, дотепер не понесли відповідальності за свої діяння, — розмірковує Максим Колосар. — Чому районний прокурор (на сьогоднішній день уже колишній), котрий, м’яко кажучи, не поспішав з перевіркою фактів, зазначених у заяві про порушення кримінальної справи, державні виконавці, яких ми чекали кілька місяців, начальник філії Ощадбанку, котрий фактично «подарував» «Чапаєвському» складський комплекс, працівники земельного кадастру, що оформили документи на оренду землі всупереч закону й здоровому глузду, — не понесли ніякого, навіть дисциплінарного покарання?

— Костянтин Володимирович належить до керівників старої формації, — вважає Едуард Левітов. — Він не розуміє, що часи змінилися. І сьогодні закон стоїть вище, ніж зв’язки, гроші й персональна напористість, що межує із нахабством окремо взятого екс-голови однієї з місцевих рад. Тому Закон неодмінно восторжествує.