Перше, що потрібно зрозуміти й прийняти, у Німеччині принцип «усе навколо колгоспне, все навколо моє» не працює. Тому будь-яка водойма перебуває в чийомусь віданні. Чи то він належить приватній особі, чи то державі — це в цьому разі не має значення. Важливо інше, перевірки, навіщо людина перебуває на водоймі, — нерідкі, і сподіватися на якось воно буде не доводиться.
Саме тому потрібно пам’ятати, що будь-яка водойма має якийсь статус — тобто вона або є «вільною» для лову, або ж перебуває у віданні місцевої рибальської громади. Тож вирушаючи на риболовлю, потрібно точно знати статус місця, де ви збираєтеся вудити, і мати всі необхідні документи (крім рибацького посвідчення, можуть попросити ще й оплачений в рибальському товаристві дозвіл, якщо лов відбувається на водоймі, яку вони курирують).
Друге. Вся Німеччина живе за правилами — писаними і неписаними, а також документами. Риболовля тут — хобі, регульоване державою. Тобто необхідно здати іспити для одержання любительського рибальського дозволу. І тільки тоді можна мати право ловити рибу, та й то зазвичай тільки в дозволених для цього водоймах. Проте законослухняні німецькі рибалки не скаржаться — народившись із цим менталітетом, вони не уявляють іншого, а крім того, грамотне регулювання дає змогу не доводити справу до виснаження водойм і правильно їх підтримувати у хорошому стані.
Третє. Риболовля в Німеччині не може мати жодного економічного, так сказати, сенсу. Це суто хобі — заради почуття, коли риба клюнула на вашу вудку. Зв’язано це з тим, що, наприклад, короп у магазині коштує майже п’ять євро, але підготовка до риболовлі коштуватиме у середньому значно дорожче улову, що також не може бути необмеженим не тільки фактично, а й законодавчо. Приплюсувавши сюди внески на посвідчення рибалки, витрати на іспити, вартість дороги та проживання — виходить, що тут справді все організовано так, щоб риболовля була саме хобі.
Четверте. З пійманою рибою не можна поводитися абияк. Це теж регулюється законодавчо й може перевірятися. Так, заборонено морити рибу в кульках, банках і інших ємностях. Піймана риба має бути оглушена довбешкою й убита (протикається серце). Уважається, що такий спосіб не завдає рибі невиправданих мук. Але це стосується здебільшого середніх за розмірами екземплярів риб. А маленькі і особливо великі зазвичай відпускаються назад у водойму.
Кидай монетку — і насолоджуйся
Приїжджаючи в ту чи іншу місцевість Швеції порибалити, ти маєш просто заплатити десь $7 за день риболовлі на водоймах цього дистрикту. Це можуть бути й лісові озера, і річки. Природно, є якісь обмеження, але вони витримуються й без цього. Щоправда, варто зазначити, що рибу для їжі там ніхто не ловить: вона є в магазині й набагато дешевша. Рибалка орієнтується на трофей: великий улов. Дрібну рибу просто відпускають.
Водойми зарибнені лососем. Озера мають вигляд диких й недоторканих, проте малька туди запускають. Озер там, грубо кажучи, на кожного шведа по штуці. Шведи можуть оформити договір і одержати озеро в оренду, за яку вони нічого не платять — просто зобов’язуються утримувати водойму в хорошому стані. Власники закуповують малька лосося ($0,5 за малька) і, коли він підростає, виловлюють.
Слід сказати, що у Швеції є багато різновидів риболовлі й відповідно водойм. Є повністю автоматизовані водойми. Ти під’їжджаєш до автостоянки, кидаєш монетку — одержуєш чек, який означає, що протягом дня ти можеш піймати певну кількість риби. За цим стежить спеціальна людина, та й шведи навряд чи порушуватимуть обумовлені правила.
Вл. інф.
