Чверть століття тому Центральне телебачення СРСР показало чотирисерійний фільм «Секретний фарватер», знятий на Одеській кіностудії за мотивами однойменного роману Леоніда Платова. Ця картина не мала такого бурхливого резонансу, як «Місце зустрічі...» або «Три мушкетери». Але донині цю скромну стрічку режисера Вадима Костроменка регулярно показують на різних телеканалах. І вже нове покоління глядачів із задоволенням стежить за пригодами командира радянського торпедного катера Шубіна, котрий виявив у шхерах таємничий німецький підводний човен. Але мало хто знає, що в «Секретному фарватері» вперше у світовому кіно знято проходження справжнього підводного човна під водою.

«Потрібна людина, схильна до ризику»

Хоча спочатку передбачалося, що занурення і піднімання підводного човна знімуть у знаменитому басейні Одеської кіностудії. Тутешні майстри комбінованих зйомок славилися на весь Союз, вони влаштовували такі морські бої, що не віриться, начебто в цих сценах насправді були задіяні не реальні кораблі, а їх зовсім невеликі за розмірами макети.

І тут усе наче здавалося досить ефектним, однак, коли режисер побачив занурення реального підводного човна, він просто занедужав бажанням зняти цю сцену в натурі.

— Коли підводний човен занурюється, — пояснює своє рішення Вадим Костроменко, — це такий вир, така приголомшлива картина, що в басейні створити подібний ефект просто неможливо.

Хоча за сюжетом дія фільму відбувалася на Балтиці, але підводні сцени знімали в Криму, в Балаклаві, тим паче що вода в цих місцях була напрочуд прозора. До кінематографістів тоді ставилися шанобливо, а ще й зважаючи, що фільм розповідав про героїзм радянських моряків. Отож усе, що потрібно було для знімальної групи, флотське командування надавало без зайвих слів і безплатно. (У нинішніх умовах такі зйомки коштували б мільйони гривень. — Авт.). Однак з цим епізодом спочатку не складалося.

Знімальній групі видали водолазний борт, у якого твердий трап іде глибоко під воду. Режисер вирішив, що на кінці трапа сидітиме оператор, звісно, відповідно екіпірований, і зі спеціальною камерою для підводної зйомки. А поряд із ним мав пройти підводний човен.

І от настав день зйомки. Підводний човен прийшов, але...

— Я поставив перед командиром човна завдання, — згадує В. Костроменко. — Він на мене подивився й каже: «Вадиме Васильовичу, у в’язницю ми сядемо обоє. Ви думаєте, що я по шосе їду? А я ж під водою буду плисти. Трохи не туди — і ваш оператор потрапить мені під гвинти. І все —сядемо. Ні, я цього робити не буду!» Розвернув свій човен і пішов.

Довелося режисерові їхати в Севастополь до командуючого флотом.

— Я його розумію, — сказав командуючий, вислухавши розповідь режисера. — Тут потрібна людина, схильна до ризику.

І розпорядився дати інший човен, з іншим командиром. Зйомка пройшла чудово, очікуваний ефект вийшов. Під час нашої розмови Вадим Васильович зізнався, що не запам’ятав прізвище хвацького командира підводного човна. Пам’ятає тільки його унікальне ім’я-по батькові — Африкан Африканович. Зате прізвище, як нам удалося встановити, моряк мав зовсім просте — Попов.

А командував капітан-лейтенант Попов А. А. дизель-електричним підводним човном З-296 проекту 613, заводський номер 152. Перший вихід у море цього човна позначено 1955 роком, а 1 жовтня 1990 року екіпаж був розформований. Очевидно, у ході наступних бурхливих років човен пішов на металобрухт. Але в історію світового кіно він встиг потрапити...

Без вусів, що без штанів

Вадим Васильович згадує й про інші цікаві ситуації під час кримських зйомок. Треба було зняти кілька підводних сцен зустрічі двох героїв. У кіно існує неписаний закон: під час зйомок небезпечних і відповідальних епізодів постановник обов’язково має перебувати на знімальному майданчику. У цьому випадку таким майданчиком було підводне царство, тож режисерові довелося в прискореному темпі пройти курс аквалангіста і навіть зробити перше пробне занурення.

— Але, як тільки занурився, вода заповнила маску, — згадує В. Костроменко. — Я виринув і кажу: «Хлопці, що ви мені за маску дали, яка пропускає воду?». А мені відповідають: «Вадиме Васильовичу, маска не винна, вуса поголити треба».

— Ну не міг я цього зробити! — посміхаючись, продовжує режисер і розповідає, що, коли одного разу в молодості він зробив цю процедуру, то почувався так, наче без штанів.

Безвихідну цю ситуацію розв’язав виконавець головної ролі Анатолій Котенєв, котрий умовив режисера залишатися на березі, оскільки ця підводна зйомка технічно була зовсім нескладною. Пересилюючи себе, постановник погодився. Але на душі шкребли коти: адже акторам належало зніматися без аквалангів: вони повинні були пірнути у воду й швидко виринути. Однак минуло вже досить багато часу, а ніхто з моря не з’являвся. Костроменко, охоплений жахом, бігав на березі, припускаючи, що трапилося найстрашніше. А актори, тим часом, просто вирішили розіграти постановника. Вони швидко зняли епізод, потім заплили подалі від режисерських очей і преспокійно собі засмагали.

— Зараз, звичайно, розповідати про це весело, але те, що я тоді висловив «жартівникам», я вам повторити не можу, — посміхається Вадим Васильович.

Актори взагалі люблять жартувати, часом, щоправда, переходячи при цьому межу. Той же Анатолій Котенєв захотів в одній зі сцен особисто стрибнути з парашутом, хоча знімали загальний план, і його цілком міг замінити дублер. Однак артист умовив режисера дати йому можливість стрибнути, запевнивши, що має досвід аж п’яти стрибків.

— Щоправда, — дивлячись чесними очима на постановника, сказав актор, — документи про це в мене залишилися вдома. Проблема полягала в тому, що під час війни використовувалися круглі парашути, яких через сорок років на складах уже не було. Насилу знайшли старий круглий парашут, ретельно його перевірили й, нарешті, дали згоду на зйомку.

Пролунала команда, включили камеру, і з літака вилетіла грудочка. Вона летіла підозріло довго, й лише майже біля самої землі розкрився парашут.

— Толю, що трапилося? — підбіг до артиста стурбований режисер.

— Нічого особливого, — «на блакитному оці» відповів той, — я просто хотів вам показати, що таке затяжний стрибок.

Ще один забавний епізод трапився під час зйомок на Балтиці. У сценарії було: «Флотилія входила в затоку, вода кипіла від вибухів». Щоб зняти цю сцену, піротехніки цілий день на човнику закладали вибухопакети. Але ніхто не подумав про наслідки вибухів. А вони не забарилися. Бо, щойно закінчилася зйомка епізоду, на поверхню сплили тисячі риб’ячих... трупів. І, як на гріх, не знати звідки, з’явився інспектор рибнагляду, зажадавши, щоб знімальна група заплатила штраф. Але в кошторисі фільму такої статті, звичайно, не було. Довелося провести з інспектором бесіду на предмет того, що це за фільм. Хто в ньому знімається й т. п. А моряки тим часом із оглушеної риби зварили чудову юшку, від якої інспектор не зміг відмовитися...

***

«Секретний фарватер» приніс популярність виконавцеві головної ролі Анатолію Котенєву. Зараз він — один із провідних артистів Білорусі, знявся в 60 фільмах і серіалах і навіть обраний віце-президентом Білоруської гільдії акторів кіно.

Немає потреби представляти й Ларису Гузєєву, яка знімалася в цій картині невдовзі після оглушливого успіху «Жорстокого романсу». Їй було цікаво зіграти роль у військовій формі. От тільки деякі глядачі залишилися невдоволені загибеллю героїні, і режисер після виходу картини одержав чимало листів із гнівним запитанням: «Чому ви вбили таку красиву жінку?».

«Секретний фарватер» не назвеш шедевром світового кінематографа. Чесна, добротна робота, яку й через чверть століття дивляться з неослабною увагою. В чому секрет такого довголіття? На це запитання навіть сам постановник не знає відповіді. Швидше за все, у щирості, відчутті особистої причетності, з яким знімав фільм В. Костроменко — «дитя війни».

Американські ж кінематографісти — за всієї своєї технічної витонченості — лише через п’ять років ризикнули зняти реальне занурення підводного човна. Тож лаври першовідкривачів залишилися за нашими одеськими кіношниками.

Максим ОБОД, Роман ЧЕРЬОМУХІН.

Крим — Одеса.

Фото надані авторами.