13 липня 1943 року сталася Малинська трагедія: фашисти спалили живцем понад 800 мирних мешканців, чехів та українців, серед них — 123 дітей.
Чому смертоносний вибір випав на мирне чесько-українське село Малин Млинівського району? Незадовго до своєї кончини про це згадувала свідок трагедії Наталія Ващук:
«За що спалили Малин? Одні казали, що то помста за кількох вбитих німців. Інші — що відплата за партизанів. У той страшний день 13 липня я, разом з іншими сільськими дітьми, пасла корів. Коли почули стрілянину, вирішили швидше гнати худобу додому. Дійшли до села, а там — крик, ґвалт. Один гурт односельців женуть до церкви, інший — до клуні. Корів тоді у нас фашисти забрали до півтисячі, 70 пар коней, більше тисячі свиней та кіз...
У нашій хаті вже нікого не було. Мою маму врятувало те, що вона заховалася у бур’янах. Нас же погнали до великого чеського села. Зачинили. Людей — битком. Старі заспокоюють: мовляв, пройде у німця злість — відпустить. Де ж бо... Запахло димом. Усі зрозуміли, що хлів підпалили. Ми до дверей, а вони брусками заклинені. До вікон — а по них як влупить німець із кулемета. Боже, що тоді діялося! Я не пригадую вже, як опинилася у жолобі, але саме він — не дерев’яний, а цементовий — мене врятував. Лежу у ньому, чую — хтось на мене навалився. Потім ще чимось притиснуло до дна. Дихати нема чим. Свідомість то з’являється, то зникає. А прострелена нога болить — душу від болю вириває...
Не знаю, як моя подружка Надя Холод вирвалася з палаючого хліва, але пам’ятаю, як вона благала: «Пане! Паночку! За що ви нас убиваєте?!». Надю після того, як німці залишили Малин, знайшли у дворі мертвою із проколотими багнетом грудьми. А з усього опісля побаченого я найбільше запам’ятала: посеред згарища лежала жінка. Вогонь, можливо, її зачепив найменше. Але під жінкою лежало її двоє синів. Один під правою рукою, другий — під лівою. Так Гелена Крамська (а це була вона) хотіла прикрити від вогню своїх дітей.
Я і сама задихнулася б від диму, якби не дротяний гачок, яким любила гаптувати. У клуні він впав із кишені в чобіт, і розпечений дріт уп’явся в ногу. Я поповзла жолобом. Він проходив через залізні клітки для кролів і мав вихід надвір. Оце мене й врятувало... А наступного дня мене до тями привів дощ! Лежу, чую: тіло, яке раніше пашіло від опіків, потроху починає відходити від холодного душу. Яка благодать! А ще більша радість від того, що я жива...».
Щороку у Малині відбувається панахида, мітинг-реквієм. Уже понад 40 років поспіль на поминальні заходи приїздить чеська делегація.
смт Млинів
Рівненської області.
