Нині в Україні жваво обговорюють видачу кільком іноземним компаніям, зокрема й американським, ліцензій на видобуток сланцевого газу. Значну увагу приділив цьому питанню і Президент України Віктор Янукович, перебуваючи нещодавно у Нью-Йорку на засіданні Генеральної Асамблеї ООН. Ідеться, зокрема, про Олеське родовище на заході країни та Юзівське на сході. Так звана Юзівська платформа охоплює значну частину сходу Харківщини і півночі Донеччини. Друга ділянка — Олеська платформа — шмат Львівщини.

За словами міністра екології та природних ресурсів України Едуарда Ставицького, розвідувальне буріння на Юзівській площі буде розпочато наступного року, а дослідницько-промислова розробка — в 2015-му. Роботи на Олеській платформі планують розпочати в 2014 і 2016 роках відповідно. За оцінкою міністра, щорічний промисловий видобуток газу на обох площах може сягати 10—15 мільярдів кубометрів. Як запевняють чиновники, це дасть можливість знизити залежність від дорогих російських вуглеводнів. Аргумент, здавалося б, вагомий, проте дуже обережно ставиться до нового проекту геологічна спільнота України. Є три основні занепокоєння. Що такий промисел може спричинити землетруси, зіграти злий жарт із ґрунтовими водами чи потрапити в атмосферу і прискорити глобальне потепління. Ще більшу небезпеку, зазначають експерти, становить витікання самого газу. Адже всім відомо, що метан є особливо шкідливим парниковим газом. То чи варта шкурка вичинки, «Голос України» вирішив звернутися по роз’яснення до спеціалістів.

Зокрема, доктор технічних наук, головний науковий співробітник Інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору АН України Євген Яковлєв так охарактеризував ситуацію.

Зарубіжні технології потребують адаптації до наших умов

— Проблема полягає в тому, що є геологічне середовище України, що містить досить непогані запаси сланцевого газу, і є технологія розробки таких родовищ у США, що адаптована до їхніх геологічних умов, проте яку хочуть застосувати в нас. Ідеться про буріння свердловин під нахилом та горизонтальних і так званий фрекінг. Його називають гідророзривом, а фактично це роздрібнення пластів на глибині 3—5 кілометрів. І тут дуже важливим є знання механічних, фізичних, хімічних та геофізичних параметрів газоносних горизонтів України. Проте їх, ці горизонти, якраз і не вивчено необхідною мірою. Крім того, геологічні структури з горизонтами сланцевого газу у нас, на відміну від американських, невеликі за розмірами. Тобто бурити доведеться точково. Крім того, приміром, у Карпатському регіоні горизонти мають високу тектонічну порушеність, що створює ризик виходу розчинів. У такому разі вони за високого тиску можуть потрапляти в горизонти мінеральних і питних вод. А на Сході України пласти, які містять сланцевий газ, часто порушені сольовими стоками. Тому також є великий ризик виходу фрекінгу в горизонти прісних вод, що перебувають на глибині до кілометра.

Оскільки прісні й питні води — це стратегічний природний ресурс України, то початку такого промислового видобутку обов’язково мають передувати комплексні наукові дослідження та проведення дослідних робіт на спеціальних науково-дослідних полігонах. У такому разі це дасть можливість відпрацювати безпечні параметри цих робіт із видобутку і вдосконалити структуру екологічного моніторингу за ними. Крім того, потрібна інформованість населення і прозорість у виборі ділянок для освоєння. Проте жодних попереджувальних робіт проведено не було. Тому все й насторожує.

Наступна проблема, за словами вченого, в тому, що у нас взагалі відсутнє нормативно-правове забезпечення такої технології як абсолютно нового виду комплексних і довготривалих впливів на геологічне середовище і довкілля загалом. Це нагадує ситуацію з будівництвом водосховищ на Дніпрі, каже Є. Яковлєв. Тоді врахували лише наслідки, які були очевидні на перших п’ять—десять років, а в перспективу ніхто не зазирнув. Тому тепер і пожинаємо плоди. Не хотілося б, щоб так сталося і з видобутком сланцю.

Ще більше застережень мають громадськість та екологи, не кажучи вже про місцевих мешканців, думкою яких взагалі знехтували.

Так, у своєму коментарі «Голосу України» голова харківської обласної громадської організації «Зелений фронт» Олег Перегон розповів, що в селі Веселе Первомайського району Харківщини, де на папері лише планується перша пробна свердловина з видобутку сланцевого газу, вже нині ведуть активні роботи. Здійснюють їх на полі, на якому ще зовсім недавно квітнув соняшник. Тепер ці землі (фактично чиїсь сільськогосподарські паї) спустошують.

— У мене дуже погані передчуття, — каже Олег Перегон. — Найперше, ця технологія, що її збираються застосовувати, викликає багато нарікань за кордоном. Для необізнаних мушу пояснити, що для видобутку сланцевого газу береться вода, змішується з піском, до цього додаються хімічні речовини, які в більшості своїй небезпечні. Усе це робиться на поверхні, потім цю рідину так званим методом фрекінгу закачують під землю, тим самим створюючи великий тиск і руйнуючи породу. Газ вивільняється, і його можна видобувати. Рідину тим часом піднімають знову на поверхню, при цьому вона встигає забрати із собою ще й той бруд, який був на глибині. Згодом цю фракцію знову запускають у підземні горизонти. І так кілька разів. 

Брак законодавчої бази — шлях до порушень

Слід також зазначити, що в багатьох країнах, де ведеться видобуток сланцевого газу, є обов’язкова вимога до виробника, щоб ці контейнери з рідиною були закриті. У тих-таки Штатах чи Великій Британії заборонено зберігання фрекінг-речовини у відкритих ємностях. У нас такої вимоги немає. Тому на експериментальній свердловині біля села Веселе на Харківщині планують зберігати цю небезпечну речовину саме відкритим способом.

Ми хочемо видобувати сланець так, як у Штатах, проте забуваємо, що там зовсім інші масштаби, там величезні території, і весь видобуток ведеться на малозаселених землях. До того ж у нас і кліматичні умови можуть бути інші та й сейсмічна ситуація. А ще Україна належить до країн, що мають значний дефіцит води. А хто дасть гарантії, що хімія не просочиться в підземні водяні шари і не забруднить їх?

Саме в цьому вбачають одну з головних загроз видобутку сланцевого газу ті, хто називає його екологічним лихом. І справді, поки свердловина дістанеться до газоносної породи, розміщеної на великій глибині, вона може перетнути не один водоносний горизонт. Проте відкачати з такою ж легкістю розчин води і реактивів не вдасться, і зазвичай щонайменше половина цієї високотоксичної рідини може залишитися у свердловині.

— Одне слово, жодної гарантії, що токсичний розчин не потрапить у ґрунтові води, немає. А це означатиме, що ґрунтові води на всю площу кожного забрудненого водоносного горизонту стануть токсичні і вже ніколи не зможуть бути використані в побуті. Раніше вважалося, що саме артезіанська вода, видобута з великої глибини, є найчистішою і придатною для пиття, проте тепер вона може стати смертельно небезпечною. І ще така деталь. Від села Веселого до Краснопавлівського водосховища рукою подати. А саме воно є джерелом забезпечення водою третини мешканців Харкова та єдиним джерелом для багатьох населених пунктів регіону!

За словами еколога, в нас також не внормовано вимоги до виробників, згідно з якими вони мали б оприлюднити склад хімічних речовин, які використовують, а спеціалісти, у свою чергу, дослідити ці речовини на шкідливість. Тому, користуючись такою правовою прогалиною, приміром, «Шелл» посилається на те, що самі вони готові оприлюднити склад фрекінг-рідини, але ж замовляють її в інших компаній, а от чи готові ті це зробити, не знають. Виходить таке собі замкнене коло.

Спеціалісти також зазначають, що свого часу агенція США з питань міжнародного розвитку оплатила послуги консультантів, які досліджували потенційні екологічні проблеми щодо видобутку сланцевого газу методом розривів у Карпатському та Дніпровсько-Донецькому басейнах. Підсумковий документ є, проте його деталі залишаються за завісою таємничості. Відповідно немає й оцінки спеціалістів впливу на довкілля цього виробництва.

Крім уже зазначеного, у нас взагалі немає законодавчого обмеження до газодобувних компаній. Наприклад, яка має бути відстань від житлових масивів тощо. Тому й виходить, що людина прокидається, а в неї на подвір’ї — «подарунок». І довести в разі хвороби, що остання спричинена негативним впливом цього виробництва, буде просто неможливо.

— Складається враження, що Україна в такому фінансовому становищі, що якщо хтось пропонує якісь гроші, ми готові на все. І взагалі, у нас фахівці самі по собі, екологи самі по собі, а уряд ухвалює свої рішення сам по собі, без будь-якого аналізу і попередніх досліджень, — резюмує Олег Перегон.

Тож запитань набагато більше, ніж відповідей.

Приміром, громадськості напевно хотілося б знати:

— Які хімічні речовини будуть застосовуватися у цьому процесі?

— Які є гарантії, що вони не забруднюватимуть сільськогосподарські землі та не шкодитимуть здоров’ю українських громадян?

— Які об’єми води забиратимуться з річок та підземних джерел?

— Що робитимуть міжнародні компанії з відпрацьованими забрудненими водами? Чи вони утилізуватимуть їх на поверхні?

— Як вони запобігатимуть негативному впливу солей із підземних вод у сланцевих формаціях на сільськогосподарські землі?

— Якщо відпрацьовані води повторно закачуватимуть під землю, чи не спричинить це землетруси, як було у Великій Британії та Сполучених Штатах?

— Відповідно, чи не спричинять ці землетруси зараження питної води та мінеральних вод у водоносних шарах?

— Наскільки сильний буде негативний вплив органічних сполук на якість повітря в регіоні?

— Наскільки ще погіршиться екологічний стан у вже забруднених іншими виробництвами східних регіонах України?

— Скільки вантажівок проходитиме через міста і села, перевозячи матеріали, необхідні для технологічного процесу?

— Хто платитиме за пошкодження доріг? Яке забруднення спричинятимуть ці вантажівки?

— Якщо не діятиме екологічне законодавство, чи існуватиме ризик для національних парків, природно-заповідних зон та дикої природи?

— Яку суму коштів уряд вимагатиме від міжнародних компаній як «заставу» для гарантування компенсації за завдану шкоду й оплату за закриття свердловин після того, як увесь газ буде викачано?

Одне слово, запитань багато і вони потребують відповіді.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.

А як у них

В Америці вже давно йде розробка родовищ сланцевого газу, і це справді значною мірою підвищило енергобезпеку країни. Проте штати Нью-Йорк, Меріленд і Нью-Джерсі наклали тимчасову заборону на видобування. Швидше за все, за їхнім прикладом піде й Вермонт. І це за того, що в Америці газ переважно зустрічається на відкритих площах і далеко від населених пунктів.

Проте найзатятіші противники сланцевого газу — французи. Франція разом із Болгарією оголосили про введення мораторію. Чехія наразі розмірковує, чи приєднатися до Франції і Болгарії у своєму мораторії на видобування цих вуглеводнів. Декілька тестових свердловин у Швеції було закрито через громадське обурення. У Німеччині хороший потенціал видобутку сланцю не підтримується опозицією.

До речі

Говорячи і дбаючи про енергетичну незалежність України, мабуть, не варто забувати про досить істотний аспект. А саме — вплив видобутку сланцевого газу на довкілля, а за великим рахунком — на всіх нас. То, може, все-таки не поспішати, а детально проаналізувати всі складові й лише тоді ухвалювати рішення?

ДОВІДКОВО

Сланцевий газ — це природний газ, що залягає переважно у м’яких сланцевих породах із розгалуженою мережею тріщин. Головне завдання газодобувних компаній — «витрясти» бульбашки газу зі щільної породи на глибині кількох кілометрів. Для цього використовують технології буріння та гідророзриву пластів. У ці свердловини закачують розчин води, піску та хімічних сполук, натомість після хімічної реакції газ дістають на поверхню.