Богдан Чин Гіз Хан

Прадавня історія завжди буде розбурхувати наші уяву і фантазію. Проте навіть за браком систематизованих (і не перекручених політичними міфами) джерел інформації, використовуючи метод системного аналізу, ми можемо складати окремі пазли-факти в достатньо цілісну і правдоподібну картину минулого.

Зрозуміло, що імперські міфи, як підступні демони-маніпулятори, завжди будуть переслідувати нас і нав’язувати нашій свідомості вигідні певним правлячим колам конкретних держав суспільні стереотипи.

Попри все те рано чи пізно настає час і ми із здивуванням відкриваємо для себе первісну фреску Майстра із Собору Істинного Бога, що позбулася нашарувань менш талановитих і добросовісних ремісників більш пізнього часу.

Здавалося б, простягни руку й Істина відкриє тобі своє фантастичне обличчя. Проте інколи цього хвилюючого моменту доводиться чекати тисячоліттями.

Я особисто переконаний в тому, що будь-яка інформація надходить нам згори лише тоді, коли в тому є історична потреба, визначена самим ВсеВишнім.

Чи не звідси, до речі, походить ім’я «індійського» (насправді — українського) бога Вишну, численні назви населених пунктів в Україні — місто Вишневе, село Вишневе та інші? Та й назва поширеного в Україні дерева — вишні, напевно, теж має божественне походження від імені Того, який живе на небесах, у вишині...

Українське суспільство нині переживає той самий Момент Істини, коли ми, зрештою, вже маємо санкцію ВсеВишнього на отримання сакральних знань, які кардинально змінюють нашу уяву про минуле і роль предків сучасних українців у глобальній цивілізації людства.

Одна з таких таємних і загадкових сторінок прадавньої української історії — історія великого українця Чингіз хана та його (найбільшої в історії людства!) величної імперії, яка міцною скіфо-арійською рукою об’єднала народи Сходу і Заходу.

Практично всі відомі на даний час джерела (монгольські, китайські, західноєвропейські), як пишуть І. Коростовець, В. Бартольд, М. Хоанг, М. Крадін, Т. Скриннікова та інші дослідники становлення і розвитку найвеличнішої імперії всіх часів і народів, свідчать про те, що Чингіз хан (1155—1227 рр.) походить із стародавнього арійського роду кият-борджигинів.

Про це, зокрема, пише монгольський історик Санан-Цецен-Хунтайджи у своїй «Історії Східних Монголів» (1662 р.), в якій він виводить походження монгольських князів від тибетських монархів.

За його свідченням, батько Чингіз хана — Гесугей-Богатур (богатир. — В.Б.) походив із князівського сімейства Борджиген, яке належало до тисячолітнього арійського роду Сивого Вовка...

Як зазначає московський історик Леонід Васильєв, арії прийшли в Індію (у тому числі в Тибет. — В.Б.) у ІІІ—ІІ тисячоліттях до н. е. з берегів Дніпра, тобто з території Стародавньої України.

Академік АН СРСР Борис Рибаков теж свого часу стверджував: «Предки арійців жили в Подніпров’ї... Є всі підстави вважати, що «Ригведа» зародилася на берегах Дніпра. У руському літописі згадується слово «останці». Це ті, хто залишився жити [на берегах Дніпра], хоча племена були спрямовані в Індію. Мій заклик до українців: вивчайте санскрит [яким написана «Ригведа»], за мовними ознаками знайдіть серед своїх племен «останців» — і відновиться зв’язок часів».

Оцінюючи діяльність Чингіз хана, колишній прем’єр-міністр Індії 

Дж. Неру писав: «Чингис, без сомнения, был величайшим военным гением и вождем в истории. Александр Македонский и Цезарь кажутся незначительными в сравнении с ним... Он был в высшей степени способным организатором и достаточно мудрым человеком... Его империя, возникшая так быстро, не распалась с его смертью... Европа и Азия вступили в более тесный контакт друг с другом...».

Відомий римський історик Тит Лівій писав, що в Римській імперії був досить популярним древній (навіть для Риму!) культ Сонця Індігета (Родоначальника).

Можливо, це і випадково, але корінь «інд» у словах Індія та Індігет має явно споріднене змістовне навантаження, якщо взяти до уваги, що в Східному Приазов’ї в «доісторичні» часи жив досить численний народ — сінди.

Як свідчить Олег Трубачов, жителі Східного Приазов’я (археологічна культура «зрубників») в античну добу називалися сіндами, а велична українська річка Дон/Тана/Танаїс мала ще одну назву — Сін.

Наведені вище факти приводять нас до висновку, що в тамтешній Індії ще до нашої ери скіфи-арії створили кілька своїх держав і серед них — Сіндіку і Ар’яВарту (Варту Аріїв).

Перша (видозмінена) назва зрештою дала ім’я сучасній країні з мільярдним населенням і самобутньою цивілізацією — Індії, що сформувалася під впливом вихідців із території Стародавньої України...

Цікаво зазначити, що стародавньою столицею сусідньої з Індією держави М’янми (стара назва — Бірма) у ІІІ—ІІ тисячоліттях до н. е. було місто Киянг. Грошова одиниця там звалася кият, а найбільша річка — Іраваді («вода ірів/оріїв»).

Історичні хроніки свідчать, що в Стародавньому Сумері/Самарі/Шумері, еліта якого мала «північноукраїнське» походження, було місто Киян.

Місто з аналогічною назвою було в Древньому Єгипті, ХV династію якого очолював фараон Киян. Після нього правили такі собі «етнічно єгипетські» володарі — Шишак, Любарн, Гузій, Мина, Вусирод, Гор, Пітана, Телепін, Тудалій, Укрмир.

У Хорезмі напередодні його завоювання царем Дарієм правила царська династія Кеянідів, а в самій Персії/Аріані історичні джерела вказують на царювання (до Ахеменідів) аж 16 царів — Кеянідів.

Згадаймо, зрештою, і власне український Київ, якому «чомусь» офіціозні московські та «малоросійські» історики відводять трохи більш як 1500 років. І це в той час, як на території сучасної української столиці знайдено поселення ще скіфо-трипільсько доби! Між іншим, візантійський історик Феофіл Симокат свого часу згадував про антів-киян, котрі воювали проти аварського каганату.

Але, окрім того, варто звернути увагу на той «випадковий» факт, що чимало міст і сіл зі схожими назвами й донині існують в Центральній, Східній та Південній Європі.

Зокрема, в Польщі є аж чотири села з назвою Києво (Холмщина, Вроцлавщина), є населений пункт Києвиця та село Київська Воля (Вроцлавщина), села Кияни і Киї (Пенчковська гміна), села Києв (Сілезія і Радомська гміна), село Києвиці (Мазовше), села Києвець (Слуцька і Бєльська гміни).

Аналіз географічних назв інших країн Європи свідчить, що місто Кийов є в Чехії (Моравія), село Кияни — в Литві, село Києв — в Угорщині. Є схожі назви і в Сербії: селище Києво — в автономному краї Косово, а село Кий — у Сербській Лужиці.

А загалом у цьому разі ми маємо вражаючий перелік міст, сіл та населених пунктів, що, безперечно, мають одне історико-лінгвістичне і, безумовно, українське походження: Європа (Україна, Польща, Литва, Чехія, Угорщина, Сербія), Африка (Єгипет, Лівія), Близький Схід (Ірак, Іран, Ліван, Палестина), Азія (Узбекистан, М’янма) тощо!

Окрім того, не виникає сумнівів, що назви всіх згаданих населених пунктів пов’язані з древнім родом киян/киятів, до якого належав і творець найбільшої глобальної імперії світу — Чингіз хан.

То звідки ж походить древній рід киян/кият? На нашу думку, відповідь потрібно шукати в надрах тисячолітньої української міфології.

Звернімося до міфології найдавнішого храму планети — запорізької Шу-Нун/Кам’яної могили (ХІІ—ІІІ тис. до н. е.), яка згодом розвинулася у міфах Сумеру/Самари/ Шумеру.

Вони свідчать, що з води первинного Акиану (Океану майбутніх лелегів/пеласгів) піднялася гора Киан, в якій зародився згадуваний на брилах Кам’яної могили Бог-творець Енліль. Останній розділив Ки (землю) і Ан (небо).

Схоже на те, що наші пращури вкладали в слово Киян трохи інший зміст, ніж ми, оскільки, напевно, були керовані однойменною правлячою доісторичною династією, започаткованою Богом-творцем Енлілем.

У Стародавньому Сумері/Самарі/Шумері, за свідченням московського сходознавця Леоніда Васильєва, система адміністрації була тісно пов’язана з культом Бога неба Ана. Зокрема, храм на честь Бога неба Ана був суспільним та економічним центром сумерського міста Урука (ІV тис. до н.е.).

Він був водночас місцем релігійних обрядів, суспільним продовольчим складом, місцем для ув’язнення (насамперед полонених, які працювали у храмі), центром ремісництва тощо.

Жерці цього храму здійснювали функції суспільно-політичного управління на чолі із верховним жерцем, який був керівником цього протодержавного утворення.

До речі, саме з міфології Кам’яної Могили було запозичено відомі символи-поняття китайської філософії Інь (земля) і Янь (небо). А те, що велична китайська цивілізація має багато запозичень із цивілізації Давньої України, має чимало археологічних підтверджень.

Погляньмо хоча б на трипільські символи Ки (Інь) і Ан (Янь), зображені на поховальній урні (чи моделі храму?) доби Скіфо-трипільської цивілізації (Україна, ІV—ІІІ тис. до н. е.). І порівняємо їх із відповідними символами Цзінь (Інь) і Цзянь (Янь), які використовували послідовники китайської філософської течії даосизму (Китай, VІ ст. до н. е.).

Принципи побудови вказаних символів, як можна побачити з мал. 1 і мал. 2, однакові. Єдина відмінність полягає в тому, що українські — щонайменше на три тисячі років старші!

Цікаву інформацію для роздумів дає й порівняльний аналіз зразків посуду української скіфо-трипільської археологічної культури (мал. 3) та китайської археологічної культури Яншао (мал. 4). Однакова форма ритуального посуду, одні й ті само символи хреста в сонячному колі, які вперше було винайдено носіями чернігівської Мізинської цивілізації ще протягом ХХ—ХІІ тисячоліть до н. е.

Предки українців контролювали 

Нордична (біла) раса, за свідченням американського дослідника Артура Кемпа, виникла в середині VІ тисячоліття до н. е. і розповсюдила свій цивілізаційний вплив на величезні території тогочасного світу.

Як можна побачити з мал. 5, потужна гілка скіфів/аріїв спрямувала свій шлях у напрямі Казахстану, Китаю, Монголії та Японії. В історії вони більш відомі, як тохари (Китай) та айни (Японія).

Подивившись, наприклад, на зовнішній вигляд айнів та мізинські (чернігівські) спіралі та меандри на їхньому одязі (мал. 6), ми отримаємо антропологічне та культурологічне під-твердження слів американського дослідника 

А. Кемпа щодо їхньої спорідненості із тогочасними жителями Прадавньої України.

Із тохарами — ще цікавіше! У 1977 році в китайській пустелі Такла-Макан (між Казахстаном, Киргизстаном і Тибетом) було знайдено мумії білих людей, яких археологи ідентифікували, як тохарів/аріїв (мал. 6 і 7).

Вони мали світле волосся, тонкі носи, великі очі, були одягнені в якісну тканину з кельтськими орнаментами, тут же — сідло і сухі окрайці хліба. В одній із могил було знайдено штани, на яких вибито кольорові (!) малюнки із зображеннями людей. Серед них — людина із блакитними очима...

Давайте порівняємо ці факти з повідомленнями китайських літописів, які розповідають про синьооких і русявих вождів, котрі заснували китайську державу.

Після цього версія про те, що предки українців контролювали Великий шовковий шлях і зробили вагомий внесок у розвиток китайської цивілізації, має доволі переконливий вигляд.

А якщо подивитися на зображення так званої Лоуланьської красуні (мал. 8), яка зовсім не підпадає під тюркський (уйгури) або ханський (китайці) антропологічний фенотип, будь-які сумніви зникають взагалі. Саме такий нині вигляд мають найкращі у світі українські жінки!

Між іншим, в історичній літературі вже цілком утвердилась думка, що Чингіз хан (Темучин) та його нащадки (зокрема — Батий), які спромоглися підкорити майже всю Євразію, за описом були типовими європеоїдами.

А враховуючи те, що Чингіз хан походив із давнього арійського роду Сивого Вовка, який прийшов з Тибету, не виключено, що він був нащадком саме тих предків українців, які контролювали Великий шовковий шлях...

У Казахстані, між іншим, стверджують, що монголи не мають жодного стосунку до кията Чингіз хана. Аргументація казахстанських дослідників ґрунтується на тому, що на «монгольському» курултаї (в Криму в тамтешніх татар теж курултай) кията Чингіз хана обирали великим ханом, окрім представників зазначеного роду, ще й вожді родів меркіт, жалаір та аргин. А казахські роди з такими назвами існують у Казахстані й донині.

До того часу, до речі, не було і слова такого — монголи. За версією авторитетного монгольського історика Санан-Цецена-Хунтайджи (ХVІІ ст.), після того, як Чингіз хан очолив у 1206 році об’єднане на курултаї 400-тисячне плем’я, він сказав: «Хай народ цей називається Куке-Монголами і зробиться найвеличнішим народом всесвіту».

Куке-Монголи в перекладі означає Сині Східні Монголи (синій колір у п’ятикутному циклі символізує схід, небо). «Монг» означає сильний, а «гол» — буття.

Хоча колишній (і останній) посол Російської імперії в Монголії Іван Коростовець не зовсім упевнений в точності такого перекладу. У чому він абсолютно впевнений, то це в тому, що до Чингіз хана, який об’єднав племена Арулат, Тангут, Татар, Найман, Керайт і Мергет в один народ, не було такого племені монголи.

Зробимо собі також позначку: Чингіз хан говорить про Синіх Східних Монголів. Якщо були Сині Східні Монголи, то мали б бути і Сині Західні Монголи?!. Подивившись на карту світу, ми можемо переконатися, що етнічні західні родичі Синіх Східних Монголів мають жити десь на теренах Казахстану та України, включаючи нинішні території Ростовської області, Краснодарського і Ставропольського країв Росії, які є споконвічними етнічно українськими землями...

Як стверджує дослідник Еренджен Хара-Даван, монгольські легенди називають його Богдо-ханом (Богданом!), який з’явився із Блакитного Неба Тенгрі і «зійшов на трон Аруладів».

На нашу думку, етимологія імені великого завойовника складається із трьох частин: Чин (Син) — «Дон, донецький». Гіз (Гза) в перекладі з татарської означає — «пан, господар». А Хан — прізвище, яке означає приналежність до тисячолітньої династії, започаткованої сонячним Богом неба Аном.

Що ж стосується імені цього великого імператора — Богдан, то воно насправді походить від імені скіфської/кельтської Богині води Дани.

Недаремно ж кельти називали себе дітьми Богині води Дани і Бога сонця Кола, якого сумери/сівери також називали і Аном...

Як це пов’язано з Україною? Подивіться на пам’ятний знак Чин Гіз Хана, встановлений у завойованій цим донецьким ханом Монголії (мал. 9). Там «чомусь» зображено український тризуб!

А про те, як донеччанин Богдан Чин Гіз Хан прийшов до влади, де насправді була його столиця і як цей арійський рід спромігся поставити своїх представників на папському престолі в Римі, ми розповімо вам у наступній публікації.