Там, де не діють правила, розкошують винятки

Про намір уряду різко скоротити перелік об’єктів, які не підлягатимуть роздержавленню, сказав нібито міністр Петро Порошенко, про що повідомило видання «Комерсант-Україна». Інформагентства миттю поширило сенсаційну звістку. Адже, як стверджувала газета, зі списку «нон грата» випали навіть державні монополісти на кшталт НАК «Нафтогаз України» і трубопровід «Дружба». Загалом урядове «скорочення» передбачало зменшити кількість держпідприємств із 1492 до 296. Телефоную до прес-служби Фонду держмайна: «Читали?» — «Авжеж. Але за подробицями звертайтесь до Мінекономрозвитку і торгівлі, яке готувало ці пропозиції». Із прес-центру головного економічного відомства відгукується Роман, який ані підтверджує, ані спростовує повідомлення у ЗМІ. Мало того, відмовляється назвати навіть своє прізвище, вимагаючи офіційний запит на примітивне роз’яснення. Схоже, що нічого сенсаційного в публікації він не вбачає.

Тим часом у квітні цього року Президент країни Віктор Янукович підписав Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про трубопровідний транспорт» щодо реформування нафтогазового комплексу». Цей документ передбачає, що реорганізація держпідприємств, дочірніх підприємств НАК «Нафтогаз України», які здійснюють діяльність із транспортування магістральними та/або розподільними трубопроводами, зберігання в підземних газосховищах, проводиться за рішенням Кабінету Міністрів, але водночас забороняє приватизацію держпідприємств НАКу. Може, мені це наснилося? Постанова Кабінету Міністрів від 20 серпня цього року забороняла в розвиток вищезгаданого закону приватизацію держмайна, яке використовується для забезпечення і розподілу природного газу. Начебто не наснилося.

Згідно із сенсаційною новиною уряд готується зняти заборону на роздержавлення з Харківського електромеханічного заводу, Дашавського заводу композитних матеріалів, низки інших підприємств. А заразом відкрити шлях для приватизації спиртзаводів, радіотелевізійних передавальних центрів, за рідким винятком — стадіонів та спортивних баз, елеваторів. Тому, хто цікавиться трудовими буднями нашої індустрії не перший рік, не дивно. Уряд розраховує, що приватний власник відкриє друге дихання на роздержавлених об’єктах. Але до такої міри радикальна приватизація, зазначає директор Інституту економіки і прогнозування Валерій Геєць, на якого посилається газета, може призвести, по-перше, до розпродажу активів за заниженими цінами, а по-друге, до різкого зниження бюджетних надходжень, що спостерігалося в попередні роки.

Цього місяця в уряді резонно зауважували, що треба підготувати програму промислового розвитку, якої нема. На відміну від приватизаційної — Держпрограму приватизації на 2012—2014 роки законодавці прийняли навесні. Вона передбачає довести частку державного сектору у ВВП до 25—30 відсотків. Однак про це можна відрапортувати вже сьогодні, а до приватизаційної виручки в 60 мільярдів гривень ще дуже далеко. Великий бізнес прагне скористатися плачевним станом державних фінансів і зв’язками в уряді, аби завершити переділ власності, розпочатий ще в минулому столітті. Зі свого боку, влада визнала, що процес формування і злиття приватного капіталу з державним добігає кінця. Брутально зухвалої приватизації 1990-х, яку обумовлювали потребою структурних змін у промисловості після розпаду СРСР, уже не буде. І зухвалого перерозподілу ресурсів на користь могутніх фінансово-промислових груп, який називають дерибаном, уже не побачимо. Великий капітал набув незаперечного політичного впливу, тож відтепер процес роздержавлення піде, як хура з гори. Але на Кіровоградщині ще довго шукатимуть роботу колишні добувачі бурого вугілля, на Хмельниччині — виробники одягу і взуття, на Львівщині — електронно-обчислювальної техніки, на Луганщині — тепловозів. Оптимізація промисловості, а з нею і перерозподіл матеріальних та трудових ресурсів триватимуть надалі в менш брутальних формах, хоча збиткові підприємства закриватимуть, а некваліфікованих і неадаптованих до нових умов працівників звільнятимуть. Якщо хтось вирішив, що проект Трудового кодексу відклали надовго, то даремно.

Сперечалися: що саме втратила промисловість в інноваційному розвитку. Але це очевидно. Якщо питома вага машинобудування у загальному випуску промислової продукції, скажімо, на Львівщині за десятиліття зменшилася більш як утричі, то у Швеції чи деінде вона понад те зростала.

На останньому урядовому засіданні Прем’єр-міністр Микола Азаров поділився приємними враженнями від вітчизняних наукових розробок, у тім числі, медичного обладнання. Але це картинки з винятків. Даруйте — з виставки. А реалії свідчать про те, що кількість підприємств, які використовують у своїй практиці інновації, скорочується з 1996 року, коли вона становила 57 відсотків, а з 1998 року — скорочується прискореними темпами. І головна причина полягає в тому, що уряди не вкладають гроші в розвиток вітчизняного виробництва.

Ще більш дошкульні цивілізаційні втрати. Бо той шлях, яким ми пройшли, привів до дикунського розшарування суспільства на бідних та багатих, з потужним корумпованим прошарком бюрократії і колосальним тіньовим ринком. Ми створювали малий бізнес  для того, щоб мати більше зайнятих, а не більший приріст виробництва. Пригадую, як один із колишніх міністрів економіки доводив доцільність існування тіньового сектору. Ми формували банківську систему на спекулятивному, а не виробничому капіталі. І міняли замість форм і методів управління, як рукавички, міністрів економіки. Одні закривали очі на те, як ріжуть заводи на металобрухт, інші цього не бачили. А це породжувало нерівномірний регіональний розвиток, дискредитувало місцеве самоврядування, посилювало залежність директорів підприємств від суб’єктивних рішень із центру.

Дехто дивується: як сталося, що доходи наших державних монополій істотно поступаються доходам польських. Агропромисловий — єдиний сектор, який складає гідну конкуренцію, як засвідчив свіжий рейтинг компанії Delloіtte. Але що тут дивного? За перше півріччя державні підприємства одержали мізерні 5,2 мільярда гривень чистого доходу, зате Агентство з управління державними корпоративними правами та держмайном рапортувало про зростання на 15 відсотків проти попереднього року. Це мені нагадало давні звіти «Луганськтепловоза» про перевиконання плану на 100 відсотків проти попереднього місяця, коли виготовили одну дизельну секцію. Згадалося і все, що відбувалося  потому, аж до оптимізації робочих місць.

За результатами восьми місяців цього року обсяги промислового виробництва знизилися «до плінтуса», передвиборні дифірамби машинобудуванню набули кумедного звучання. Приміром, глава уряду Микола Азаров обіцяв виробникам велике держзамовлення на сучасне медичне обладнання. А їх уже на ринку залишилося 117. А що тут дивного? Вони працюють не на Марсі, тож наражаються на ті само гальма, які ось уже два десятки років не дають розвиватися промисловості. Тільки перерахую: брак обігових коштів, високі ставки за кредитами, корупція, відсутність платоспроможного споживача, фіскальний і бюрократичний тиск, монополізм, засилля імпорту — коротко, даруйте, не виходить.

Про імпорт у вересні не говорив хіба що лінивий. По-перше, він дорожчає. По-друге, Україна спрямувала країнам-членам СОТ сигнал про намір переглянути ставки ввізного мита на 350 товарних позицій, що, поза сумнівом, слід віднести до найбільш резонансних подій місяця. Урядовий уповноважений з питань євроінтеграції Валерій П’ятницький це називає свого роду запрошенням до консультацій. Але ж виходить, що, з одного боку, товарну пропозицію зменшує падіння промисловості, а з другого — тарифне регулювання. І це ще не все. Якщо піднімати ставки ввізного мита, то вартість завезених товарів зростатиме автоматично. А йдеться про автомобілі, електротехніку, фрукти та овочі, агрохімічну сировину, ізоляційні матеріали та багато про що інше. Отже, за таке прямолінійне рішення заплатить зі свого гаманця споживач.

Міркуймо далі. У такий спосіб уряд нібито декларує підтримку власного виробника на внутрішньому ринку? Авжеж. Але за правилами це досягається шляхом заміщення дорогого імпорту власними товарами, зменшенням податкового і фіскального тиску, спрощенням адміністративних перепон, боротьбою з корупцією, одне слово — покращенням бізнес-клімату. Але там, де не діють загальноприйняті правила, розкошують винятки. Тому пропонується створити чергові бар’єри на шляху імпортних товарів, мимоволі провокуючи їх дефіцит.

У США і в Європі цю новину також зустріли невдоволено. З одного боку, безпрецедентно великий спектр товарів, представлених для перегляду митних ставок, обіцяє дуже складний і тривалий період міждержавних консультацій. А з другого — все може скінчитися підвищенням митних зборів з боку країн-членів СОТ. Утім, міністр економіки й торгівлі Петро Порошенко вже запевнив, що пропозиції його відомства не вплинуть на динаміку взаємної торгівлі з країнами ЄС. Ще б вони не позначилися на гаманцях українських споживачів.  

У вересні експерти констатували, що згортання промислового виробництва уповільнить темп економічного зростання наприкінці року. Прем’єр-міністр Микола Азаров по душах поговорив на цю тему з металургами та будівельниками. Для годиться, а не тому, що металурги чи будівельники приховують від країни свої резерви. Орієнтованим на експорт металургам потрібна більш сприятлива світова кон’юнктура на їхню продукцію. А будівельникам — економічно вмотивована регуляторна політика і 

нешапкозакидацькі програми перед виборами. Дешева іпотека, про яку так полум’яно говорили більшовики в парламенті, загальмувала остаточно. Станом на другу половину місяця влада спромоглася видати кредитів тільки на 100 мільйонів гривень, а обіцяно до кінця року освоїти мільярд. За даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ, житлові кредити під 16 відсотків річних із компенсацією 13 відсотків державою одержали 450 чоловік.

Це, якщо пам’ятаєте, ми передбачали у своїх публікаціях під рубрикою «Баланс...». Але зараз не про те, бо немає лиха без добра. Адже, як на мене, якщо б удалося освоїти бюджетний мільярд, то за квадратний метр уже правили б, як у 2008 році, півтори тисячі доларів США. Та й, будьте певні, уряд віднайде, куди діти неосвоєний мільярд. І чомусь мені здається, що вони навряд чи підуть на інші програми — доступного житла чи пільгового кредитування молодіжного будівництва.

На таку думку наводить перебіг подій, пов’язаний з підготовкою і першою невдалою спробою подання до парламенту проекту бюджету на 2013 рік. Нагадаю, його цілком логічно віддали уряду на доопрацювання. Можна зрозуміти небажання його авторів оприлюднювати подробиці головного фінансового документа країни через проблеми з доходами, яких не вистачатиме для покриття усіх видатків. Не тільки внаслідок падіння попиту на європейських ринках на продукцію українського експорту, а й через потребу сплачувати більше боргів, ніж цього року, і одержувати менше податків. Звідси цілком зрозумілі претензії політиків, яким пощастило зазирнути у фінансовий двотомник до його повернення в уряд. Вони стосувалися неврахування усіх соціальних ініціатив Президента країни, пов’язаних із підвищенням соціальних стандартів і виконанням державних програм. І навпаки — появи в проекті загальнодержавного балансу статей доходів унаслідок ще не прийнятих законопроектів. На жаль, бюджетне лукавство на цій стадії також уже стало сумним правилом. Бо, зрозуміло, в ході виконання бюджету недобір доходів можна перекрити скороченням капітальних видатків.

Але від того, що загальний обсяг бюджету цупко прив’язаний до рівня ВВП, нікуди не дінешся. Тож якщо автори проекту упродовж лічених годин відшукують зайвий відсоток ВВП (згадайте, Прем’єр-міністр перед затвердженням проекту посилався на 3—4 відсотки ВВП, а виплило раптом 4,5), то це щонайменше привід засумніватися у реалістичності показників дохідної і витратної частин бюджету. Не інакше як наші загальні потреби не збігаються з нашими загальними можливостями, як говорив один кіногерой.