Опиняються власники землі і роками не можуть із них вирватись

Кілька років тому тисячам селян довелось вперше у житті поставити свої підписи під договорами оренди на землю. Не маючи жодного досвіду в цій справі, будь-якої правової чи навіть консультативної підтримки, в переважній більшості випадків їм доводилось довіряти промовистим обіцянкам інвесторів. Зазвичай перемагав той, хто обіцяв більше. І тільки тепер, вже набувши певного досвіду «співпраці» з інвесторами, селяни починають розуміти, що їх просто ошукали. Однак, прагнучи розірвати кабальні умови, вони знову не мають підтримки з боку владних та правоохоронних структур. Боротьба за свою землю перетворюється на багаторічні епопеї ходіння по різних інстанціях і судах. Представники кількох сіл на Хмельниччині дістались вже і до Верховної Ради. Чи вдасться людям відвоювати своє?

Хто це такі? Женіть їх звідси

Саме на таку відповідь наштовхнулась ініціативна група із села Капустин, що у Старокостянтинівському районі, коли намагалась розібратись зі своїм інвестором, хто тепер володіє їхнім майном та обробляє землю. Після такого «прийому» дві з половиною сотні людей просто у розпачі: якщо охорона ледь не виштовхує їх просто в плечі, то де і як їм шукати правди?

А все розпочалось із того, що кілька років тому в селі з’явився орендар, що жваво розмалював картини щасливого майбутнього. Мовляв, у селян є чудові чорноземи, на яких можна вирощувати екологічно чисту продукцію, а у інвестора — можливості, досвід і розуміння того, як дорого цінується така продукція на світових ринках. Одне слово, поєднавши це, всі отримають непогану вигоду і купатимуться у достатках, як сир у маслі.

Спочатку капустинці ще сподівались на ці золоті часи. Та коли три роки тому їм як розрахунок за паї привезли, як тепер згадують люди, ледь не саму полову замість зерна, у багатьох почали з’являтись перші сумніви. А на другий рік вони стали ще сильнішими, коли за пай навіть і того неочищеного зерна не дісталось.

Доки між собою висловлювали незадоволення, орендар даремно часу не гаяв, а будував надійну оборону своїх інтересів. Тепер на зборах селяни розповідають, що спочатку в селі з’явилась охорона, яка мала б оберігати людське майно від них самих же, а згодом права на оренду землі передали взагалі комусь іншому.

Землевласники тепер просто у розпачі: як це сталось без їхньої згоди? З кого тепер запитувати, вимагати не те що плату за пай, а свою землю назад, яким чином розірвати договір і стосунки з орендарями, яких вони не хочуть бачити на своїх полях? На всі ці запитання не можуть знайти відповіді, бо і в кабінетах влади, і в правоохоронних органах, куди вони звертались, чули одне: ви самі поставили свої підписи під договорами оренди. Тепер терпіть, виконуйте визначені там правила. І з усього виходить, що через свою землю селяни ще й винні у тому, що лишились у злиднях. Добрі правила. Нічого не скажеш.

Підписи ставили на чистих аркушах

Відхреститись від своїх підписів тепер не можуть і мешканці села Пилипи, що у Деражнянському районі. Кілька років тому вони також підписали папери з інвестором, але, як стверджують тепер люди, це були не повноцінні договори, а практично чисті аркуші, на яких було зазначено лише адреси та прізвища. Тепер і їм самим власна легковірність здається повним абсурдом, бо вже навчені гірким досвідом. А тоді діяли простодушно.

— Ми були надто довірливі, законів не знали — ось все так і вийшло, — розповідає власниця паю Антоніна Жмурик. — Тільки тепер починаємо усвідомлювати, що не хтось має нами розпоряджатись, а ми можемо свої умови комусь диктувати. У мене, приміром, донька заробляє на життя за кордоном. А чому їй там бути, коли в родини є своя земля? Тут, у себе вдома, мають хазяйнувати наші діти та внуки.

На жаль, за цим усвідомленням, котре тривало так довго і болісно, поки що немає практичних дій. Селяни розповідають, що навіть договори оренди вони не можуть отримати на руки, а що вже казати про те, щоб розірвати їх.

Треба бути об’єктивним: частину мешканців тих же Пилипів влаштовує нинішній орендар. І це їх право співпрацювати з тим чи іншим інвестором. Але інша частина має протилежну думку. І це також їх право.

Їм не зрозуміло, чому вже кілька років поспіль плата за землю не перевищує чотирьох центнерів зерна. Перепитують, чи може таке бути, коли пройшла переоцінка їхньої землі, паї стали дорожчими та й скрізь по інших селах розповідають про те, що з року в рік зростає відсоткова ставка за пай. У Пилипах цього не помічають. Мало того, розповідають, що почули на свою адресу ще й таке: «Не подобаються такі розрахунки, то ще й того не отримаєте».

Може видатись дивним, але на різних землях, у різних селах і районах практично повторюються не те що ситуації, а навіть слова, які доводиться чути селянам. То навіть хотілося б розцінити подібні випадки як винятки, але натомість складається враження, що вони переходять у правило.

Скажімо, у Капустині землевласники так і не отримали плату за позаминулий рік. А нинішнього на їхніх шестистах гектарах було засіяно ріпак і соняшник. А це означає, що про зерно як плату за пай вже не може бути мови, а на гроші вони вже давно не сподіваються.

І у Пилипах ситуація не краща:

— Немає толку з тими інвесторами, — робить свої висновки мешканець села Микола Балюк. — Старий інвестор каже одне, торік з’явився новий — обіцяє своє. Ми хотіли до нього перейти. Так вже рік не можемо розібратись, як це зробити. Бо кажуть, що не можемо старі договори розірвати. А що то за хазяї такі, що сіяли вночі? Як прийшов час горох збирати, то так і обсипався в полі. Потім ріпак стояв некошений і необмолочений, коли у всіх людей вже давно був зібраний...

Поки інвестори виборюють першість в обіцянках та агітаційній вправності між собою, страждають і земля, і люди. Бо кращі поля ще засіяли, а на гірші так і не знайшлось охочих попрацювати. А селяни знову залишились біля розбитого корита — на паях не заробили, обіцяних соціальних програм від інвесторів не бачили, допомоги на ремонт доріг, утримання громадських сільських закладів вже й не сподіваються. А проте скрізь тільки й чути, що тепер не хто інший, а саме вони, сільські трударі, є землевласниками і вершителями своєї долі.

Пошуки істини до депутата доведуть

На зборах, що відбуваються у селах, активісти демонструють десятки листів, заяв, прохань допомогти вирішити ситуацію, втрутитись, розібратись, встановити справедливість і порядок. Та практично скрізь лунає одне: поставили свій підпис під документом — тепер пожинайте плоди.

Справді, підписаний документ важить багато. Але навіть підпис не може бути вироком. Але хто покладе край тому, щоб шахрайство з боку інвесторів не ставало таким відвертим, а порушення законодавства і потурання цьому з боку влади такими цинічними. Якщо так працює ціла система, то їй потрібно протиставити іншу.

Інколи ситуація доходить просто до абсурду. Є селяни, котрі досі не тримали в руках ні свого державного акта на землю, ні договору оренди, а проте на їхніх полях вже не один рік успішно хтось хазяйнує. Що казати про якісь морально-етичні принципи у стосунках орендарів із селянами, коли навіть сама процедура оформлення документів, котра має бути гарантована державою, досі дає збої.

Наразі у згаданих та деяких інших селах працюють юридичні консультації, фахівці допомагають селянам належним чином оформити всі заяви і документи, щоб ті змогли захистити свої права на землю і можливість розпоряджатись нею. Однак обіцянок, що все можна буде вирішити у лічені дні, ніхто не дає. Адже процес розривання відносин із старими орендарями у деяких селах триває уже не місяці, а роки. Люди зайшли в глухий кут у пошуках істини. Тож тепер фахівцям доведеться добре попрацювати, щоб розплутати цей клубок.

Хмельницька область.