«Чорна діра» столичної підземки

Із кварталу у квартал, з півріччя у півріччя керівники підземки повідомляють, з яким мінусом, що, до речі, постійно збільшується, вона їх завершує. Так і нині: «Фінансовим результатом господарської діяльності КП «Київський метрополітен» за І півріччя 2012 року став збиток у 157,2 млн. грн.», повідомляє прес-служба підприємства. А громадянам дедалі наполегливіше нав’язується думка, що возити пасажира за 2 грн., а раніше за 50 коп. — собі збиток. Вихід мало не єдиний: підвищувати вартість проїзду...

Та от халепа, швидше — одне із правил ринкової економіки: якщо керівництво підприємства робить спроби поліпшити його роботу, а воно однаково зазнає збитків, виходить, його менеджери, тобто керівники, у цьому разі метрополітену, використовують неправильні або застарілі інструменти для ведення бізнесу. Напрошується висновок, що тут не вагони потрібно міняти, а нетямущих менеджерів. Утім, деякі фахівці стверджують, що підприємство тому й зазнає дедалі більших збитків, що є й інший варіант «поліпшення» роботи метро.

Не секрет, що метрополітен загалом збитковий у будь-якій країні. Економічний ефект від нього суспільство одержує у вигляді непрямого прибутку: перевезення людей на роботу й по роботі, туристів, які залишають гроші державі або місту. Плюс — важливе значення для цивільної оборони. Керівництво київської підземки вбачає вихід у підвищенні плати за проїзд, хоча окупності за рахунок продажу квитків очікувати не варто: занадто великі витрати на будівництво та експлуатацію. В Києві, щоправда, є проблема з пільговиками, котрі за проїзд не платять. Але якби держава вирішила це питання, звівши до мінімуму їх кількість і компенсувавши перевезення пенсіонерів, то пільгову «дірку» можна закрити. Втім, це — не тема сьогоднішньої кореспонденції.

А тепер придивимося до перевізника, точніше, до його господарства, уважніше й підрахуємо бодай те, що лежить, як то кажуть, на поверхні. Що бачить пасажир ще на підході до станцій київського метрополітену? Уже точно не покажчики, куди і як пройти, або як проїхати. Особливо обурливо за цим спостерігати в центральних районах міста. Побудовані за радянських часів просторі й світлі підземні переходи та вестибюлі, розраховані на меншу кількість пасажирів, тепер забудовані кіосками, ятками, заставлені прилавками — ні пройти, ні проштовхнутися, згори звисають різні товари, а сам прохід заставлений квітами: суцільний базар. На вході можна придбати хлібобулочні вироби, інші продукти харчування. Диски, колготки, біжутерію, коштовні прикраси, парфумерію — у вестибюлях. А біля турнікетів — газети, журнали, іншу друковану продукцію, медикаменти, різний дріб’язок. І все це спричиняє купи сміття і бруду. Невже таке обличчя тепер має колись охайний Київ?

Про околичні станції й казати годі: тут торгують не тільки галантереєю, овочами, молочними продуктами, а навіть кошенятами і щенятами! Що, звісно, заборонено. Але найцікавіше: за всім спостерігають уважні охоронці порядку (до речі, в метрополітену є також власна охоронна служба), які чомусь упритул «не бачать» торговців. Нехай хто-небудь переконає мене, що все це численне підземне підприємництво нікому нічого не відстібує.

Одна обізнана людина пояснила мені, що торгівля в метро — надзвичайно прибутковий бізнес, адже він охоплює практично все місто: на кожній станції розташовано від 20 до 50 торговельних точок. Вони — один великий ринок, з величезною пропускною спроможністю, власними законами, поняттями й «дахом». З кожного торговельного місця, розповідав мій співрозмовник, метрополітен офіційно одержує від 200 до 500 грн. на місяць. Неофіційні відстібання «уповноваженим» особам становлять таку само суму, але в доларах. Він же стверджує, що в підземці процвітають корупція і кримінал. І не тільки у сфері торгівлі «колготками». Це підприємство — багатопрофільне, зі складною інженерною системою: тут працює 11 експлуатаційних служб, два електродепо, майстерні з ремонту рухомого складу, дирекція будівництва метрополітену. Але ж в електродепо можна проводити не тільки  техобслуговування і ремонт, а й гнати «ліву» продукцію, створювати на базі цих підрозділів дочірні підприємства, здатні забезпечити «батькам» підземки відчутний прибуток. Це — про бідність метрополітену, керівники якого криком кричать про збитковість і необхідність підвищити вартість проїзду. А може, бідність — від жадібності тих, хто зобов’язаний спрямовувати фінансові потоки в бюджет підприємства, а не у власні кишені?

У зв’язку з цим треба сказати ще й про інше: у гонитві за такими доходами керівники метрополітену чомусь уперто не помічають найважливішого: безконтрольне збільшення торговельних точок у підземці вже створило ситуацію, яка серйозно ускладнює порятунок людей у разі будь-якої аварії. Скупченість, забитість проходів, заставлені лотками двері аварійних виходів, натовпи торговців у вестибюлях метро — усе це рано чи пізно призведе до трагедії. Так само як і те, що вартові порядку давно вже не видивляються потенційних терористів або божевільних, а тупо збирають данину з торговців...

Із чого ще складається «бідність» «Київського метрополітену», чиїми послугами в першому півріччі скористалися понад 258 млн. пасажирів? Наприклад, із надходжень від «надання права на тимчасове використання місць під рекламу»: в першому півріччі їх отримано 4,5 млн. грн. Тобто річні надходження від цього виду діяльності в різні роки коливаються від 9 до 12 млн. грн. А от колишній заступник начальника Головного управління транспорту КМДА Петро Костенко стверджує, що метро надто занижує свої доходи від непрофільних видів діяльності, зокрема, від реклами й оренди торговельних площ. У метрополітену, каже він, є договори з рекламними агентствами ще з 1994—1996 років (термін дії багатьох з них спливає в 2015—2017), де їм надаються послуги за цінами ще... тогочасними. Реальний заробіток підприємства нині — понад 1 млрд. грн. на рік! Їх має вистачати на всі потреби підземки й без підвищення плати за проїзд, але... Запитання: «Де ці гроші осідають?».

У «Київському метрополітені» стверджують, що це неправда. Втім, від теми розміщення реклами в підземці, як і про ціни на неї, відбиваються руками й ногами. В одній із відповідей на критичний матеріал «Голосу України» написали, що підприємство займається перевезенням пасажирів, а не рекламою. Воно «лише» здає площі в оренду на її розміщення. Чи не лукавлять керівники метрополітену, з огляду на засилля оголошень агентств, які закликають і пропонують рекламу уже навіть у якихось недоступних місцях? Не кажучи про заборонені законодавством площі, зокрема, прозорі поверхні вагонів і станцій — двері та вікна, про що в «Голосі України» неодноразово повідомлялося.

До того ж керівники цього підприємства стверджують: «Реклама в метро не приносить доходу». Хоч заридай від співчуття! Особливо якщо порівняти ці стогони з реальними цифрами від рекламних агентств. Наприклад, на розміщення наклейок над вікнами вагонів. Усього їх у вагоні 8, над кожним вміщується 4 наклейки. Вартість однієї такої на чотири тижні становить 20 тис. грн. Одержуємо тільки по одній, не найдорожчій, позиції 640 тис. грн. на місяць, 1,9 млн. грн. за квартал. І таких наклейок у вагонах — не злічити. А метрополітен показує загальний дохід від усієї реклами — 2 млн. грн. за квартал! Куди ж спливає решта грошей?

Це найпростіший підрахунок, і то за недорогим видом реклами. Але ж метрополітен заліплений нею й іншою, дорогою: брендуванням станцій, щитами і наклейками біля кас, уздовж ескалаторів і на турнікетах. Тільки розміщення аркуша 62х30,5 см на один місяць коштуватиме майже 200 тис. грн. А реклама-наклейка 60x13 у вільному розміщенні — уже 450 тис. грн. на місяць! Про монітори — їх близько 30 у кожному составі — годі й казати. Неважко полічити, що щорічні 9—12 млн. грн., про які звітує метрополітен, дорівнюють місячному доходу рекламного агентства від розміщення лише 50 рекламних листівок у вагонах метро. Але ж їх — десятки тисяч! А є ще й лайт-бокси, реклама в переходах... Масштаби втрат, недоотримання, а простіше — розкрадання вражають будь-яку уяву.

Деякі мої співрозмовники кажуть, що по документах це можливо, оскільки метро офіційно продає площі під рекламу декільком фірмам за геть смішними цінами. А ті перепродують клієнтам — за нечуваними. Але є й ще одне пояснення: за фірмами, які купують задешево рекламні площини, стоять можновладці. Та й самі метрополітенівські начальники різного рангу, можливо, «настругали» рекламних фірм і заробляють на цьому — у власну кишеню.

Цього року керівництво КП «Київський метрополітен» планує одержати від надання площ під рекламу знову-таки понад 12 млн. грн. (офіційні дані підприємства). Фахівці вважають, що це — лише десята частка від валового прибутку, який приносить розміщення реклами в підземці. Така велика різниця пояснюється тим, що підприємство не працює з рекламодавцями напряму: розміщенням рекламних носіїв займаються так звані оператори. Вони з офіційного дозволу метрополітену здають площі станцій і вагонів в оренду. Раніше укласти такий договір можна було з цими фірмами. Однак тепер усі права на здавання площ викупили кілька рекламних агентств. Отож при розміщенні реклами клієнт оплачує послуги щонайменше двох посередників.

Обізнані з рекламною справою розповідають, що сам цей бізнес у метро розділений на кілька сфер. У найприбутковішій — розміщенні постерів (наклейок) у вагонах метрополітену — працюють одразу три оператори. Інша золота жила — реклама на лайт-боксах, де її розміщає ще один оператор. Не менш дохідна справа — реклама на моніторах, у яких теж є хазяїн. Як і на брендуванні (комплексному розміщенні логотипа товару) станцій і вагонів. Свої чималі грошенята стриже рекламне агентство, яке розміщає рекламу на колійних стінах. Але якщо є фінансові домовленості між різними операторами, то можливо одержати послугу й у «непрофільного», але вже набагато дорожче.

А от вартість розміщення реклами — велика таємниця агентств. Та й розцінки дуже різні. Як повідомило одне з ділових видань, замовити найпопулярніший вид реклами — постери — відразу не завжди навіть вдається: замовники «забивають» усі можливі місця для цього на місяць уперед. Вартість коливається залежно від розмірів постерів. За стандартні плакати (305 х 305 міліметрів) замовник заплатить від 82 до 150 тис. грн. (або в середньому 65,5 тис. грн.) за чотири тижні. За цю плату в кожному із 615 вагонів метро буде розміщено по одному примірнику. За словами операторів ринку, в кожному вагоні може поміститися 58 постерів. Таким чином, доходи агентств від цього виду реклами сягають 43,5 млн. грн. на рік.

Інша прибуткова сфера — розміщення реклами на лайт-боксах. На станціях з найвищим пасажирооборотом її вартість на одному носії — 1,7 тисячі грн. на місяць. На менш затребуваних станціях дешевше — 1,3—1,5 тис. грн. Отже, на лайт-боксах рекламісти заробляють щорічно понад 20 млн. грн.

Не менші доходи забезпечує реклама на моніторах у вагонах. За трансляцію 10-секундного ролика з ранку до вечора (36 разів на день) на всіх лініях метро замовник повинен заплатити 67 тис. грн. на місяць. 

Відеореклама на моніторах станцій тарифікується похвилинно, а її вартість — 86 грн. Таким чином, реклама на моніторах приносить кожного року щонайменше 18 млн. грн. Повністю обклеїти станцію метро своїми логотипами теж обійдеться недешево: вартість розміщення рекламних плакатів на станції (у т. ч. виготовлення) коливається від 158 до 298 тис. грн. на місяць. Наприклад, щоб на рік обклеїти рекламою станцію «Майдан Незалежності», компанії необхідно заплатити 2,3 млн. грн. А загалом на брендування станцій клієнти витрачають близько 16,4 млн. грн. на рік.

Що відбувається насправді з рекламними грішми в київській підземці, як автор не намагався, з’ясувати не вдалося. Що теж — тема для розмови. Я зустрілася з багатьма людьми, так чи інакше причетними до цієї справи — і нинішніми офіційними особами, і колишніми, а також фахівцями, котрі мають доступ до інформації, що стосується проблеми, порушеної газетою. 

Незважаючи ні на офіційні запити, ні на офіційні розмови.

Можна, звичайно, говорити про тиск на свободу слова і ЗМІ, а також «конання» демократії, як це особливо люблять стверджувати наші західні доброзичливці. Але тільки чи в цьому проблема? Не один раз при підготовці подібних матеріалів переконувалася: йдеться не так про тиск на ЗМІ, як про бізнесові інтереси можновладців, чиновників усіх мастей, та й, ніде правди діти, багатьох побратимів по перу: кожен з них боїться втратити — хто свій мільйон, а хто й копійку.

Втім, до редакції надійшла відповідь від начальника КП «Київський метрополітен» Володимира Федоренка, яку друкуємо нижче — як зразок неповаги і до законодавства, і до читачів.

Правда, вдалося дещо дізнатися, але лише за умови, що посилань на джерела цієї інформації не буде. При цьому одні мої співрозмовники відверто з мене глузували, мовляв, а нехай вам розкажуть ті, хто «кришує» таку діяльність — адже особи ці всім відомі. Інші зітхали: «Розповім, але без посилань на прізвище й посаду — мені ж із цими людьми працювати». Що я й роблю. Тому джерела інформації в матеріалі й мають «імена»: «Знавці, співрозмовники, фахівці». Вони, звичайно, і знавці, і фахівці, але анонімні, чим за бажання може скористатися сторона, яка вважатиме себе скривдженою.

Але було б неправильно не згадати ще про одну категорію джерел інформації — декількох депутатів Київради з відповідними посадами, а також політиків, і навіть з гучними іменами, з якими я розмовляла. Ці, навпаки, — навіть перепитували, мовляв, дивіться ж, обов’язково пошліться на мене. Що зрозуміло: вибори вже невдовзі. І я б послалася, якби це не був суцільний потік декларацій: треба негайно розібратися, припинити, покарати! А ще одне «відкриття»: метрополітен навмисне банкрутять, щоб згодом прибрати до приватних рук, але вже задешево. Теж, можливо, варіант, але хто заважав розібратись із цим раніше, адже й політики не вчора народилися, і метрополітен давно збитковий...

«Без посилань» мої візаві сипали цифрами, які перевірити неможливо, і обвинуваченнями, і всілякими пропозиціями. Але мені так і не вдалося з’ясувати, чому досі не виконується рішення КМДА від 22 вересня 2011 р. «Про затвердження Порядку розміщення реклами в Києві», у тому числі й у КП «Київський метрополітен», яке регулює відносини, що виникають між дозвільним органом, у цьому разі КП «Київреклама», і балансоутримувачами, включаючи рекламодавців і розповсюджувачів реклами на транспорті комунальної власності столиці? Згідно з цим рішенням, уся реклама, розташовувана в підземці, повинна йти через «Київрекламу», як і фінансові надходження від неї. Але, як повідомили мені в Головному управлінні у справах реклами КМДА, й досі реклама перебуває у віданні КП «Київський метрополітен». Питання не тільки в тому, чому підприємство ігнорує це рішення, а й у тому, чому КМДА його не виконує? А може, головне питання в іншому: «Чому основні й чималі доходи від реклами осідають у кишенях агентств, а не в бюджеті підприємства та міста?».

І наостанок. Адміністрація КП «Київський метрополітен» у бажанні капіталізувати підвідомчу площу не знає меж і робить це зухвало й цинічно. А з торгівлею і рекламою взагалі перейдено міру добра і зла. Варто тільки подивитися на колись вишукану архітектуру центральних станцій метро, нині нахабно від підлоги до стелі заклеєних рекламою пива, трусів і бюстгальтерів. 

Тим часом про зловживання в метрополітені не говорить тільки ледачий. Як і про смішні доходи від торгівлі та реклами. До того ж говорять люди, які не тільки за бажання, а й з обов’язку служби зобов’язані розібратися, що все-таки відбувається в цьому комунальному підприємстві? Невже нікому не спадає на думку провести аудит його діяльності, щоб розставити всі крапки над «і»?