Цю розмову хотілося б розпочати зі слів відомого німецького вченого, професора, доктора Ганса Бідермана: «Ми повинні змиритися з тим, що зафіксовані в глибинних шарах людської свідомості символи мають певну самостійну силу та, завдяки свого роду зворотному зв’язку, виявляють вплив на їх творців. Відповідальність людини, яка усвідомлює цей факт, полягає в тому, що вона має можливість вибрати з багатства символів всієї історії те, що є по-справжньому цінним»1 (виділено мною. — Авт.).
Звернемось до Конституції України. То які ж символи своєї держави народ України визнає найсвятішими? Стаття 20 Основного Закону (у редакції 1996 р.) дає відповідь на це запитання: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України».
Які символи мають наші північно-східні сусіди? Стаття 70 Конституції Російської Федерації проголошує наступне (подаю текст без перекладу. — Авт.): «Государственные флаг, герб и гимн Российской Федерации, их описание и порядок официального использования устанавливаются федеральным конституционным законом».
До числа офіційних національних символів США належать: прапор США, печатка США (герб США), гімн США (The Star-Spangled Banner — «Стяг, засіяний зірками»). А ще сюди відносять дерево-символ США (дуб), птицю-символ США (білоголовий орлан), квітку-символ США (троянда) та інші.
Проте не варто аналізувати «символічні» уподобання сусідів — як близьких, так і далеких, допоки не зробимо цього у себе — з’ясуємо не тільки їхню присутність (чи неприсутність) у законах, а й визначимо значущість для нашого духовного світу. Українського світу. Отож бо, повернемось до наших символів-святинь.
Державний Прапор України. Чи скаже хтось, відколи ми його маємо? А якщо й відповість, то його чекає наступне запитання: а скільки часу потрібно, щоби його запровадити (змінити), або ж визнати як важливий атрибут держави?
Державний Герб України. Маємо поки що Малий. На Великий не вистачило хисту навіть за двадцять з лишком років незалежності... Не спромоглися не тільки його затвердити, а й робочі ескізи запропонувати для обговорення.
Державний Гімн України. Не про слова Павла Чубинського [15(27)1.1839 — 14(26)1.1884 рр.], як і не про музику Михайла Вербицького [4.03.1815 — 19(07)12.1870 рр.] мова. Про інше скажу — про час, аби написати слова гімну, а потім покласти їх на музику. Переконаний, якщо доручити дуетові у складі поета-пісняра та музиканта-композитора підготувати сучасніший варіант гімну, то, впевнений, понад місяць вони не попросили б... Якщо ж читач попросить аргументованіше підтвердити це, то можу порадити йому прочитати статтю автора «Про Державний Гімн України», опубліковану два роки тому в газеті «Голос України»2.
А тепер про найголовніше — українську мову, насамкінець. Ми маємо її — дивовижну, мелодійну, неповторну. Тисячоліття знадобилися, аби вона постала перед нами такою довершеною. Її поліфонія заворожує, захоплює, зачаровує... Своє слово «символ» (symbolum) латинська, як стверджують науковці3, запозичила від давньогрецького sumbolon4, яке, окрім цього, мало ще й значення «емблема». Але, виявляється, і ця давньогрецька лексема не була прародителькою слова «символ». Скоріше за все, вона утворена від ще давнішого — sumballeіn, що в буквальному перекладі означає «кидати разом». Очевидно, в доісторичні часи під цим поняттям розуміли частину (половину) якогось предмета, скажімо, обручки. Коли ж двоє людей з цими половинками зустрічалися, вони могли встановити (ідентифікувати) особу.
З часом значення слова змінилося. Тепер символ — це: а) «зображення, яке нібито виступає від імені якого-небудь предмета, що може мати цілком іншу форму»5; б) «письмовий знак, який описує яку-небудь якість, величину або процес — такими є букви алфавіту, розділові знаки, цифри, ноти, математичні символи і так далі»6.
А тепер звернемося до англійської. У ній, окрім відомого всім symbol, що має значення «символ, знак, позначка, знак розпізнання», є ще й attrіbute («символ, атрибут, властивість, означення, характерна риса»). І це згадане attrіbute похідне від того ж таки англійського trіbe — «плем’я». Що ж стосується морфем at- і -te (на початку та в закінченні слова attrіbute), то вони є продуктом, запозиченим не тільки англійською, а й латинською, яка колись стала «живильним джерелом» для англійської. І запозичені ті морфеми, очевидно, з етруської, де виступали у значенні займенників «це», «то».
Фракійське плем’я трибалів отримало свою назву від давнього латинського (ще за часів гегемонії Етруриї над Лацієм та Римом) трuба («рід, клан»), яке, в свою чергу, було запозичене від етруського з подібним значенням7. Від нього в англійській утворилися уже назване trіbe [traіb] — «плем’я» та похідне trіbal — «племінний, родовий; сімейний, спадковий». Отже, ще за доісторичних часів кожне плем’я як живий носій тієї чи іншої мови було своєрідним символом ідентичності. В свою чергу, найпершим символом, головним атрибутом кожного із племен стала мова, яку, використовуючи сучасну термінологію, можна без перебільшення назвати найважливішим ідентифікаційним кодом будь-якого етносу.
Талановитий дослідник символіки доісторичної епохи, представник історичної школи Заходу Аріель Голан у своїй книзі «Міф і Символ» розглядає ієрогліфічне хеттське письмо, що було найтісніше пов’язане з лівійською мовою, як окрему систему символів, не запозичених від народів Давнього Сходу, а сформованих самостійно лише на території Малої Азії8. Найголовнішим для нас у висновках дослідника є те, що кожен із найдавніших письмових знаків — чи то ієрогліфічної або клинописної систем хеттів на порубіжжі ІІІ — ІІ тисячоліть до нашої ери, чи то єгипетського ієрогліфічного письма цього ж періоду, а чи староаккадської клинописної системи 2500 — 1950 років до нашої ери — названі символами, атрибутами тієї чи іншої мови. Отже, писемність, на думку вченого, є набором величезної кількості графічних знаків — символів9, які, в свою чергу, є ключем до розуміння духовного світу10.
Тож і мову слід вважати найдавнішим і — наголошу — найголовнішим символом будь-якого народу, який має свою писемність.
Чому саме мову слід вважати найважливішим атрибутом держави? Адже тільки вона, в першу чергу, найпереконливішим чином вказує на належність людини до того чи іншого етносу. Бо ж як можна зовні відрізнити українця, скажімо, від литовця? За кольором шкіри? Ні. За кольором волосся? Одягом? Теж ні. Ростом? І знову ні... Визначальною, найголовнішою ознакою для визначення ідентичності цих двох етносів, як і багатьох інших, служить мова.
У названих вище хеттів у значенні лексеми «слово» виступало ud-dar11 (фонетично це слово передається як [uddar]), у множині («слова») воно набувало форми ud-da-a-ar. Через тисячоліття ця названа вище мовна одиниця дійшла до нас як da-a-ar. Цікаво, що в курдів, які сьогодні в числі інших народів проживають на землях колишніх хеттів, слово dar означає «дерево». Це ж значення має і лезгинське ттар, авестійське — daure (-dru-), шведські — trad (рослина) та tra (матеріал), албанське — dru, узбецьке — daraxt, зазакське — dare. Щодо баскської, то найближче фонетично до хеттського ud-dar є слово іndar у значенні «сила». Тепер стає зрозумілим, чому в лексиконі багатьох народів світу так тісно пов’язані лексеми «слово» і «дерево». Адже для нанесення тексту у давнину, посеред інших матеріалів, використовувалось і дерево.
А тепер дозволю собі вже вдруге звернутися до слів визначного спеціаліста в галузі вивчення символіки, німецького вченого Ганса Бідермана про відповідальність людини, коли вона обирає «з багатства символів всієї історії те, що є по-справжньому цінним». В контексті цих слів логічними є запитання: невже прапор, герб та гімн — важливіші, «цінніші» символи, ніж мова?.. Або ж хіба гімн первинний у часі щодо мови?... Чому й донині саме її — мову — не названо найпершим символом Української держави?
Либонь, відповіді на ці запитання лежать в іншій площині, яку російською можна пойменувати як «бездумное подражание».
На жаль, сліпе копіювання якоїсь моделі, найчастіше, зовсім неприйнятної для того чи іншого етносу, давно вже стало нормою (в тому числі й законотворчості) для переважної більшості країн. Напевне, і обсягу книги не вистачить, аби назвати оті «запозичення». Якщо громадяни Сполучених Штатів Америки вважають троянду важливішим символом для своєї держави, аніж мову, — то їхнє право. І не це — конституційні «уподобання» американців — є темою нашої розмови. Суть в іншому: чому цей символ — українська мова — і дотепер не удостоєний найпочеснішого місця в Конституції України?
1 вересня 2012 року газета «Голос України» опублікувала статтю «Щодо мовних проблем» автора цих рядків. У ній, зокрема, були названі ті численні посягання на символ нашої держави — українську мову. Звичайно, подібних висловлень щодо її — мови — на кшталт «висновку» працівника Державтоінспекції з Одеси ніколи б не могло бути, якби про неї йшлося в статті 20 Основного Закону. Всім зрозуміло, що означає для кожного з нас посягання на державні символи України. Є й відповідна стаття (338) у Кримінальному кодексі України («Наруга над державними символами»), що передбачає досить суворе покарання.
Свого часу «батьки» Конституції України, готуючи, за їхніми словами, у нічні часи Основний Закон, у напівдрімотному стані не збагнули (а можливо, й не прагнули збагнути...) величі рідної мови, її значення для українського народу. Тож варто, нарешті, виправити цю давню і прикру помилку, прописавши у Конституції для української мови її місце. Чільне. Святе. Непорушне...
Василь МАЛЯРЕНКО, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрНУ, ректор Національної школи суддів України, Голова Верховного Суду України у 2002—2006 роках, заслужений юрист України.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
1 Бидерманн Г. Энциклопедия символов: Пер. с нем. / Общ. ред. и предисл. Свенцицкой И. С. — М.: Республика, 1996. — С. 9.
2 Маляренко В. Про Державний Гімн України / В. Маляренко // Голос України. — 2010. — 4 верес. — С. 12, 18.
3 Фоли Д. Энциклопедия знаков и символов. — М.: Вече, АСТ, 1997. — С. 10.
4 Порівняйте баскське sіnbolo, прусське sіmbolіn, що мають таке ж значення.
5 Фоли Д. Энциклопедия знаков и символов. — М.: Вече, АСТ, 1997. — С. 11.
6 Там само. — С. 11.
7 Блок Реймон. Этруски. Предсказатели будущего / Пер. с англ. Л. А. Игоревского. — М.: ЗАО Центрполиграф, 2004. — С. 59.
8 Ариэль Голан. Миф и Символ. — М.: Русслит, 1993. — С. 44 — 45.
9 Там само. — С. 44 — 45.
10 Бидерманн Г. Энциклопедия символов: Пер. с нем. / Общ. ред. и предисл. Свенцицкой И. С. — М.: Республика, 1996. — С. 6.
11 Взято з «Автобіографії Хаттусиліса». Хаттусиліс ІІІ — правитель Хеттського царства у часі приблизно 1275 — 1250 рр. до н. е. Він, син Мурсилі ІІ, молодший брат Муваталлі, залишив по собі життєпис, який науковці йменують «Автобіографією Хаттусиліса». В цьому документі зустрічаємо вживання лексем «слово» (7 разів) та «слова» (1 раз).
