Цієї осінньої пори можна спостерігати, як великі фури та звичайні вантажівки, вщент заповнені яблуками, курсують на міст через Дністер у напрямку Тернопільської області. В одному з райцентрів там розташоване плодопереробне підприємство. Заготівельники беруть падалицю по п’ятдесят копійок за кілограм. А мешканці одного із сіл Городенківського району, де досі не розпайовано стогектарний сад, зривали і збирали літні сорти яблук і самі відвозили на завод, виручаючи на десять копійок дорожче. Зароблені в такий спосіб кілька тисяч громада має намір витратити на ремонт свого клубу.
Колись, ще зо два десятиліття тому, річка некондиційних плодів пливла до місцевого плодоконсервного заводу. У Городенківському районі вирощували на схилах добрі врожаї яблук, груш, слив, вишень, черешень, було поширено ягідництво. У кожному селі відводили десятки гектарів неугідь під сади. Нині в більшості населених пунктів краю вони розпайовані: десь усю площу орендують підприємці, десь поділено між селянами по рядах. Зрозуміло, що опікуватися насадженнями ліпше одним масивом, де можна забезпечити належний обробіток та охорону. Ще гірше, коли з якихось причин таке багатство не доглянуте: чи то орендарі не дуже дбайливі, чи то сади не ввійшли до площ розпаювання (є й такі приклади).
Сказати, що ліпше для громад? То це з якого боку підходити. Якщо сад ще продуктивний, то охочих орендувати його (зібравши земельні паї селян) є чимало. Або ж, викупивши майнові сертифікати, стати власником дерев. Отоді підприємці й піклуються про своє майно: і міжрядну обробку проводять, і сувору охорону наймають. Доходить уже й до справжніх рейдерських захоплень ласих шматків. Селяни мають шанс працевлаштування, особливо під час сезону збору врожаю. Отоді стороннім зась до добірних плодів. Зате після промислового збору на деревах завжди залишається якась кількість яблук. Не кажучи вже про некондиційні плоди, якими просто всіяна земля під деревами. Приміром, у приміському Ясенові Пільному запаси на зиму роблять не лише місцеві мешканці, а й із райцентру. Іноді до найближчої залізничної станції неподалік села тягнуть цілі мішки зібраного. Частину зберігають, переробляють для власних потреб, навіть продають на базарі, а решту здають заїжджим заготівельникам.
Родина мешканця Городенки Андрія Липка (на знімку) до спілки із майстровитими сусідами має власний прес для приготування соку. Виготовлення його не склало великих проблем, зате нині можуть переробляти і фрукти, й овочі. Придбали електропристрій для подрібнення плодів. Яблука, приміром, треба перепустити двічі. Заклали до преса, покрутили — і встигай збирати вітамінний ароматний напій! Справа то чоловіча, бо потребує неабиякої сили. Андрій розповідає, що переробляли домашні падалиці, а також назбирали в занедбаному саду сусіднього села Бабина. З одного дерева натрусили там аж дев’ять мішків плодів. Щоправда, яблука невеличкі, та ще й довелося підкошувати хащі, щоб добратися до старенького розлогого дерева. Зате літнього сорту, дуже соковиті й солодкі, тож цукру під час консервування не додавали. Люди, що випасали корів у саду, не заперечували проти такої «рейдерської атаки» заїжджих, але просили, щоб не ламали гілки, та не пускали до доглянутих рядів. А ще побідкалися, що не мають великої користі від такого багатства. Тим часом село занедбане, потребує фінансових вливань.
Я поцікавилася в Бабинського сільського голови Петра Щітка щодо статусу саду. Він розповів, що двадцять вісім гектарів орендує підприємець, справно платить податок. Але останні два роки масив не доглядає. Дерева старі, закладено сад ще півстоліття тому. Сортів, і ранніх, і осінньо-зимових, багато: є ряди «Семеренка», і навіть райські яблучка. Орендар не заперечує, щоб мешканці Бабина та сусідніх Рудки й Вимушева, що входять до однієї сільради, заготовляли на зиму плоди. Площі, що ближчі до села і з продуктивнішими деревами, розчищено, але є зі справжніми хащами.
Років із десять тому, як ще не було газу, селяни мали поділені ділянки, де запасалися сухими гілками та заростями для опалювання. А нині, мовляв, цього нікому вже не треба. «Я й сам зацікавлений, щоб виручити із саду якісь гроші на потреби громади, — додав співрозмовник, — адже он треба огорожу біля Будинку культури встановити. — Але дерева стали крихкими від старості. Торік був випадок, що один заїжджий зламав собі руку, впавши з висоти разом із відчахнутою гіллякою. Не можу ж я наражати на небезпеку людей, тим паче учнів місцевої школи. Звичайно, і яблук, і грошей навчальний заклад потребує, але хто візьме на себе відповідальність, як станеться біда? Селяни скаржаться, що, поки займаються збиранням вирощеного з полів, «гастролери» заїжджають машинами навіть із причепами, трусять дерева, нищать гілки. Я навіть запропонував організувати громадську охорону саду, але за осінніми клопотами мало охочих».
Звичайно, фруктове багатство, яке звалилося на голову мешканцям красивого придністровського Бабина, мало б якщо не озолотити, то бодай стати джерелом стабільних доходів і давати користь насамперед самим селянам. Але для того треба докласти зусиль як самій громаді, так і сільській владі.
Івано-Франківська область.
ДО РЕЧІ
Розповідають, що колись у садах стояли великі механічні преси. До них закладали плоди й за допомоги коней або волів вичавлювали сік. Його, зброджений, використовували як квас або ж переганяли на горілку.
Фото автора.
