Малі міста: технологія виживання

Серед десятка розповідей, як працюють міські голови невеликих населених пунктів, під час робочої наради найбільше запам’ятався виступ Сергія Сторожука з Мостиськ Львівської області.

Чолов’яга писав у всі інстанції листи й просив кілька сотень тисяч на ремонт фасадів. Мостиська — місто на кордоні. Туристи їхали на Євро-2012, а вигляд, як у забитому райцентрі. На всі звернення до Кабміну та міністерств традиційно відповідав районний архітектор Мостиського району. Що грошей нема і не буде. Одного разу чиновнику набридло й сказав: «Сергію, не пиши більше, все одно листи повертається в район, твого волання ніхто не чує». За кількістю малих міст Львівська область займає перше місце в Україні.

Ми їдемо в Мостиськ — 80 кілометрів з обласного центру. Ранішній автобус переповнений, бо туристи та малі підприємці поспішають до Польщі. Місто — своєрідний перевалочний пункт між двома країнами, — до митниці на кордоні лише кілька кілометрів. Невеличкий ошатний будинок міськради відразу впадає у вічі. У міського голови Мостиськ Сергія Сторожука в приймальні не було секретарки. Відкривай двері ногою і заходь. Перше враження — потрапив до офісу успішної комерційної фірми. Фасад побілений, у приміщенні — євроремонт, двері, як на виставці. Районна державна адміністрація з казенними дверима виглядає як бідний родич. Кажу Сергію Степановичу: «Небідно живете». Той усміхається і пригадує свій перший день у міськраді. — Зайшов — і страшно стало. Стіни обліплені. У туалет хоч не заходь. Почав із ремонту. Не може будинок влади бути схожим на конюшню. Люди заходять. Що скажуть? — пригадує Сергій Сторожук.

— Кадри. Прийшов до влади — через три місяці відзвітуй. Літаком без навиків і навчання ніхто не хоче керувати. Хоч там лише кілька десятків пасажирів. А районом чи областю, де сотні тисяч і мільйони — бажаючих керувати хоч відбавляй. Кожен керівник має бути на своєму місці, від району до країни. Одна людина повинна відповідати за ситуацію в регіоні, нікому не потрібне нинішнє двовладдя.

— Ви колись були наймолодшим головою райвиконкому в Україні...

— У 28 років мене призначили. До Щербицького в ЦК партії ходив на співбесіду. Захотів на мене подивитися. До того довелось закінчити ветеринарний інститут, попрацювати головою колгоспу. Прийшов у село, а там боргів 700 тисяч карбованців. Працював по 24 години на добу. Розкрутив господарство за два роки. Збудував більше, ніж попередники за 20 років. Було велике бажання працювати і щось зробити для людей. Навів хороші контакти з міністерствами. Я, мабуть, єдиний з керівників районів, хто мав пропуск до голови Ради Міністрів України. Багато вдалося зробити за рахунок особистих контактів. Тепер після виходу на пенсію виграв вибори міського голови Мостиськ. Тут мене всі знають, хто я і що можу зробити.

— Перед Євро-2012 писав Азарову, Колеснікову, Януковичу. Прикордонне місто. Просив: дайте гроші на фасади. Відповів заступник міністра фінансів. Так мудро написав, що повірити важко. Але грошей не дав. У нас усе централізовано аж до туалетного паперу. Колись їздили в область захищати плани розвитку міста чи району. Нині ніхто про майбутнє не думає. Пливемо в чорному човні, по чорному морі, без будь-яких систем навігації. Все, що можна було, розпродали. Людей кинули напризволяще. Хто ближче до корита, хапнув більше. Завели бізнес. Купили посади і керують. Сидять і рахують свої гроші. Бізнес часто стає додатком до чиновницької посади. Я знаю багато киян, які скуповують землю та нерухомість у Польщі. Лише одна умова, щоб ближче до української школи. Сидять і чекають кращих часів в Україні.

— Ми живемо за рахунок податку, який збирають із працівників бюджетних установ. Сьогодні лікарня отримала зарплату, а завтра до міської ради надходять кошти. Щодня по 7—8 тисяч. У місті близько дев’яти тисяч населення. Колись тільки на заводі «Електрон» працювало до трьох тисяч осіб. Нині все простоює. Люди їздять на заробітки до Польщі. Якось дають собі раду. У місті грошей вистачає на електроенергію та ЖКГ. Проблеми з водопровідним господарством. Усе тріщить по швах. Воду беремо з водойми, де в 1945 році існував пункт підготовки військовослужбовців. Є питання до функціонування очисних споруд. Хочемо провести реконструкцію водогону, бо телефонував голова Перемишля і говорив про екологічні проблеми, які ми створюємо нашим сусідам.

— Чотири мільйони гривень, хоч для нормального існування потрібно близько семи. Маємо дитсадок на 320 місць. Населення приростає. Батьки на заробітках, але діти залишаються вдома. Повинен бути розроблений генеральний план розвитку територій. У минулі часи села поповнювали райцентри. Нині ми знищили сільське господарство. Колись у колгоспі працювало 600—700 осіб. У районі кожного року будували до 300 будинків — це майже одне село. Чоловік отримував 120 карбованців, дружина — 80, тримали худобу, кілька поросят і будували за ці гроші хату. А нині що? Нічого неможливо збудувати. Влада повинна зрозуміти одне: якщо у селах та малих містах не буде відтворення робочої сили — держави не буде. Я б керівників питав: скільки робочих місць створили і на скільки в селах худоби стало більше. Скільки людей сидить без роботи. Став, подоїв корову і що далі. Горілку пити? Колись люди були більш впевнені у завтрашньому дні. Могли взяти в кредит меблі чи холодильник. Годував худобу і за два роки збудував фундамент. Нині бачить одну склянку.

До кабінету Сергія Сторожука заходить бухгалтер міськради. Каже, що надійшло дев’ять тисяч гривень і запитує, кому переказати. Наш співрозмовник на хвилинку відволікається і вирішує оперативні питання управлінням містом. А потім згадує:

— Учора нашого бухгалтера зустріла працівниця податкової і каже: заплатіть наперед прибутковий податок.

— Я за вас візьмуся!

— Кого вона страхає, — запитує Сергій Сторожук. — Я два роки гроші на відрядження не беру.

— У нас нема системи економічного розвитку. Як можна збільшити ВВП без збільшення виробництва. Ми ж нічого не збудували, не створили нових робочих місць. У нас один бюджет країни в тіні, а інший перетікає від Києва до Кіпру. Не можна в економіці відразу ввімкнути п’яту швидкість. Якщо в Мостиськ приїдуть інвестори, то питимуть у моєму кабінеті коньяк, а я буду бігати по інстанціях і підписувати їм необхідні документи. Створимо сприятливий інвестиційний клімат у державі — прийдуть інвестори і будуть працювати.

— Чехарда з кадрами. Приходить новий керівник регіону і хай працює п’ять років. Але все повинно відбуватися через конкурсну основу. Друге — стабільність. Третє — чітке виконання законів на всіх рівнях. Чи ти прокурор, чи начальник міліції.

— Не можуть тільки голова РДА і голова райради ділити бюджет Мостиського району. А завфінвідділом навіть нічого не знає. Зранку засідання бюджетної комісії, а через годину сесія. Як побачив бюджет, за голову взявся. Вони від нас забирають 50 відсотків, а залишають лише 25. Обкраяли міську раду. Я змушений думати, як зберегти вихователів у дитячому садку. Це знущання над містом. Ми освоїли гроші на ремонт доріг і попросили перекинути фінансування з четвертого кварталу, бо який ремонт взимку. Та де там. Колись ми теж сперечалися, але через п’ять хвилин сідали за стіл і працювали, як би нічого не трапилось.

— Починати потрібно з адмінреформи. Ми колись у райвиконкомі займали другий поверх, де працювали лише 27 осіб. Сьогодні райрада має 29 працівників. РДА з усіма підрозділами — до 100. Але у нас у старі часи була промисловість, будівництво, побут, село. Нині нічого нема. Адмінреформу потрібно було починати ще вчора. У районі вистачить 6—7 сільських рад та дві міські. В інших селах лише війт, який може видавати довідки. Далі — навіщо Львівській області 24 райони. Вистачить 5—7. Нині все в загоні, тим часом апарат розростається. Чим вони керують? Мені шкода Мостиського району, бо я в нього душу вклав. Нічого в місті не було. Ні води, ні газу. Все тут збудоване нашими руками. Очевидно, що необхідно скоротити апарат і спрямувати кошти на розвиток економіки. Потрібно, щоб один керував і відповідав за результати роботи. Не може бути двовладдя, за якого ніхто за ніщо не відповідає.

Сумна доля

До кабінету заходить заступник міського голови Мостиськ Любомир Борецький. Знайомимось з 26-річним випускником політехнічного університету. Сергій Сторожук хвалить молодого заступника. Каже, що всюди возить із собою, щоб учився. Мати б таких інженерів-будівельників хоч би п’ять на район, гори можна перевертати.

— Якщо не буде цільової програми розвитку, ніякої долі не буде. З 1991 року в районі нічого не будують. Щоб зробити тротуар, я заклав свої гроші. Коли перерахують — повернуть. Ось так працюємо. Бюджет повинен йти знизу, а не навпаки. А скільки не платять податків. Звідки візьмуться гроші? Є два бізнесмени, з якими можна говорити про допомогу місту. Це Ярослав Колодка і Михайло Кубара. Інші оминають. До мого приходу невеличкі бюджетні кошти в основному проїдали. Нам вдалося за два роки відремонтувати дві дороги, встановити освітлення на двох найбільших вулицях.

— Удалося продати трохи землі. Площу зробили перед міськрадою, вулиці освітили. Ще б проект водогону розробити. Нема дуже з чим розганятися. Поки не буде стабільності, бізнес до нас не піде. У якому суді ви нині відсудите правду? У жодному! Сідаємо в автомобіль, їдемо містом. Сергій Сторожук показує дорогу, яку вдалося відремонтувати. Далі прямуємо до реконструйованого міського кладовища. Обіч дороги сучасний тротуар, який вдалося зробити у співпраці з облавтодором. Залучили бізнесменів, свій автотранспорт, навезли землі. Виїжджаємо на дорогу, що веде до залізничного вокзалу. Колись кілька кілометрів люди долали в темноті. Нині — вулиця освітлюється. Їдемо центральної частиною Мостиська. Міський голова показує площу перед РДА, яку хоче реконструювати і озеленити.

— Тільки де взяти 700 тис. грн, — запитує Сергій Сторожук.

Львівська область.