Киянка Анна Б. навіть уявити не могла, що звичайний похід до терапевта для неї завершиться краснухою. Дівчині потрібна була довідка для відвідування басейну. Гадала, що така дрібниця займе кілька хвилин, а витратити довелося півдня. Коли Анна прийшла на прийом, під дверима лікаря вже сиділо зо два десятка чоловік. Більшість — пенсіонери, але були й такі, що дуже погано себе почували. Дітись з коридору було нікуди, й дівчині довелося чекати доти, доки через годину не настала її черга. А вже за кілька днів у неї піднялася температура та з’явилися червоні цятки. Та само терапевт, у якої вона брала довідку, поставила діагноз, який надовго закрив дорогу до басейну — краснуха. «У нас же у поліклініці карантин. Ви не знали?», — відповіла лікар на здогадки Анни, де б вона могла підхопити це «щастя».
Такі випадки, на жаль, — не рідкість. У великих містах, особливо у періоди епідемій ГРВІ, терапевти надзвичайно перевантажені. Про прийом строго за записом уже давно забуто. Тож хворі та здорові вимушені годинами чекати в одній черзі у душному коридорі. Звісно, це призводить до того, що здорові заражаються й поповнюють лави тих, хто застряг «на лікарняному». Ще гірша ситуація у дитячих поліклініках. Деякі з них відмовилися від так званих грудничкових днів, і матері з кількамісячними немовлятами чекають на черговий огляд у педіатра разом з хворими старшими дітьми.
Корінь зла у ситуації, що склалася, полягає у тому, що у вітчизняній медицині профілактикою та лікуванням займаються одні й ті само спеціалісти: терапевти у дорослих та педіатри у дітей.
Небезпеку такого явища лікарі розуміють. Так, днями у Києві відбувся круглий стіл, присвячений протидії розповсюдженню туберкульозу. На запитання, як убезпечити себе від цієї недуги, всі присутні медики були одностайними: при перших симптомах (кашлю, що триває більш як два тижні, підвищеному потовиділенні, особливо вночі) звернутися до терапевта. Проте на запитання «Голосу України», чи багато українців, на їхню думку, ризикне через кашель піти у поліклініку, медики були змушені визнати, що небагато.
«Потрібно створювати Центри здоров’я, куди приходитимуть люди, які не мають захворювань і хочуть їх попередити. Таким шляхом реформування медицини пішли у багатьох країнах світу, наприклад у Росії. Але це дуже дорого»,
— зазначив перший заступник голови Державної служби з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально-небезпечних захворювань Евген Ханюков.
Утім, в Україні у містах-мільйонниках такі центри існують. Однак основна мета їхньої діяльності — пропаганда здорового способу життя, тому замінити здоровій людині терапевта вони не в змозі. У цих закладах не можна отримати медичних довідок, консультацій вузькопрофільних спеціалістів (приміром, офтальмолога, ЛОРа, хірурга). Тож узяти на себе увесь тягар профілактики ці центри не мають ані таких повноважень, ані кадрового та фінансового забезпечення. Тому, можна спрогнозувати, що й цього року під час традиційних осінньо-зимових епідемій ГРВІ хворі знову-таки чекатимуть консультацій лікаря разом зі здоровими.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
