Стрімкі ручаї після зливи видавалися сільським дітям повноводними річками. Вони бавилися, відправляючи в уявне море свої флотилії з цурпалок. Матері з усієї вулиці не могли докликатися своїх хлоп’ят додому. Андрійкова мати не витримала й сама прийшла за сином та загнала його до хати поїсти борщу. Поки мати насипала страву в полумисок, хлопець чкурнув у «ванькір» (маленька кімнатка) та поцупив із ослона газету «Правда», уже прочитану батьком. Вона була товста із вкладкою, тож із неї міг вийти чудовий кораблик. Згорнувши газету вчетверо, засунув її під старого светра.
На вулиці він по-змовницькому підморгнув Костикові та Мишкові: «А що в мене є!». Гуртом змайстрували газетного корабля, приладнали прапорець із сухого березового листочка. На спуск «судна» всі виструнчилися, віддаючи честь «Правді», яка поважно рушила від берега. Хлопці побігли вслід за нею. І раптом їх зупинив сердитий окрик: «Це що ви тут робите? Як посміли товариша Сталіна мочити?». Тільки тепер діти звернули увагу, що на одному борту газетного корабля красувався портрет вождя... А на них сердито дивиться «уповноважений» — неприємний навіть на вигляд чоловічок-нишпорка, який часто приїздив у село переписувати то курей, то дерева в садку, вимагав виконувати план здачі шкур та купувати облігації.
Наступного дня третьокласників-«кораблебудівників» добре «прочистили» на лінійці перед усією школою. Але найгірша новина чекала Андрія вдома: батька звільнили з роботи і наказали за 24 години вибратися з села... До розвінчання культу особи Сталіна було ще п’ять років.
Цю історію розповіла кілька років тому читачка «Голосу України» Марія Іванівна, котрої, на жаль, уже немає з нами. Андрій був її чоловіком. Усе життя вони передплачували багато видань. Старі газети йшли на розпал грубки, утеплення вуликів, ними набивали мокрі чоботи ... Вона згадувала, як її чоловік часом жартував: «Дивися, Сталіна в валянок не пхай!».
Елегантне вбрання, зшите із... «Голосу України»
Я знаю багатьох читачів «Голосу України», які бережуть підшивки видання за минулі роки. Але не через страх, щоб портрети вчорашніх і сьогоднішніх очільників країни на сторінках газети не використати для сушіння капців. Просто ці люди люблять наше видання, часто перечитують його, діляться з друзями корисною інформацією з «Голосу». Є й такі, хто знаходить нові способи використання старої періодики. Вітаючи торік журналістів Кам’янця-Подільського з їх професійним святом, прес-секретар міськради Яна Мельничук вдягнула пишну бальну сукню, «зшиту» цілком із нашого «Голосу України». А її партнер, ведучий свята Петро Гаврилюк, величався в газетному капелюсі та краватці. А які оригінальні капелюхи виготовляє зі старих газет учителька образотворчого мистецтва з міської школи №12 Зоя Стасюк! Минулого літа не одну модницю порятувала вона від спеки. Ці головні убори ще й елегантні: коли завідуюча міським відділом культури Ольга Чорнобиль у такому капелюсі прийшла на обласний семінар працівників музеїв до ратуші, жінки не стрималися, навперебій просили приміряти обнову «начальниці».
На знімку: дивовижний головний убір демонструє наймолодша працівниця Кам'янець-Подільського історичного музею-заповідника Ольга Дашко.
Фото автора.
