Нещодавня поїздка в сусідню Білорусь спонукала мене до певних роздумів. Зокрема, про таку важливу справу як безпека пішоходів.
Упав, спіткнувся, перелом. Такі пояснення часто чують лікарі-травматологи Луцька, приймаючи чергового пацієнта. Це й не дивно. Адже тротуари в обласному центрі не витримують жодної критики.
Більш-менш пристойні вони лише на вулиці Лесі Українки, яку вважають у місті пішохідною. Виклали її плиткою ще років двадцять тому. Вона — сіра, некрасива, але, принаймні, в ній немає вибоїн. На решті ж міських магістралей доріжки для пішоходів у ямах, як на непрогрейдерованій польовій дорозі.
Центральна магістраль Луцька — проспект Волі. Його довжина 2,26 кілометра. Проте лише на своєму початку проспект має непогані тротуари. А вже від гімназії №4 і аж до Київського майдану, де розташовані обласна рада та облдержадміністрація, у негоду люди змушені ставати слаломістами, щоб обминути глибокі калюжі. І чим ближче до ОДА, тим вибоїн стає більше. Зрозуміло, що обласне керівництво цими тротуарами не ходить, а з вікна іномарки й не зажди розгледиш, що там робиться на узбіччі. Це, напевно, стосується й міського голови Миколи Романюка. Щось ще не бачив, щоб він прогулювався цією частиною проспекту Волі. Ще гірша картина на проспекті Відродження. Ані на його початку, ані в середині, ані наприкінці цієї магістралі, довжина якої 2,76 кілометра, не знайдеш ділянки, де можна без остраху пройти хоча б сто метрів. Найгірші тротуари тут у районі шкіл №18, №22, №23 та мосту через річечку Сапалаївку.
Вулиця Ветеранів значно коротша за згадані проспекти. Однак на ній розташовані загальноосвітні школи №10 та №19, художня школа, три дитячі садочки. Це —найгустонаселеніший район Луцька. Людині, яка не знає його специфіки, у темний час доби сюди краще не звертати. Мало того, що вибоїни та ями на кожному кроці, так ще й не працює зливова каналізація. Тож після дощу маєте шанс прийняти ще й брудний душ: поруч із калюжами на проїжджій частині — пішохідна доріжка, і не всі водії звертають на це увагу.
Ще одна проблема — погане вуличне освітлення. За цим показником Луцьк поступається не лише містам Володимиру-Волинському та Ковелю, але й багатьом селам області. Темно не лише на вулиці Ветеранів і сотні інших, але й на одній зі стратегічних магістралей міста — проспекті Соборності (довжина якого майже два кілометри). Ні, ліхтарів тут не бракує. Але справа в тому, що всі вони спрямовані на проїжджу частину, а ось тротуари, які розташовані від неї на значній відстані, особливо з лівої сторони, потопають у темряві. Дерева майже не пропускають на них світла.
Оскільки ям, вибоїн і високих бордюрів там теж чимало, є всі шанси повернутися додому з розбитим лобом чи зламаною ногою.
Свого часу, вивчаючи історію електрифікації Луцька, звернув увагу на те, як часто на початку минулого століття поліцмейстер порушував перед міською думою питання про поліпшення вуличного освітлення, пояснюючи це, насамперед, своєю занепокоєністю безпекою громадян перед грабіжниками. Як бачимо, з того часу минуло понад сто років, а проблема темних вулиць у Луцьку й досі не вирішена. Згадували царські чиновники й про відсутність мощених тротуарів та їх поганий стан. Сьогодні ж міська влада, на жаль, про тротуари — ні слова.
Щоб не виглядати упередженим скажу, що за останні 7—8 років у Луцьку багато зроблено з ремонту доріг. Автомобілісти тепер, без остраху зламати авто та отримати каліцтво, можуть дістатися майже у всі куточки міста. А ось про пішоходів забули, їх ніби не існує. Свідченням цьому є й те, що в обласному центрі немає жодного підземного переходу, що світлофори на багатьох магістралях часто працюють у черговому режимі (жовте світло, що блимає), і не відомо коли виходити на перехід. Не для одного така спроба закінчувалася трагічно.
Під час написання цих рядків мені пригадалася нещодавня поїздка в сусідню Білорусь, зокрема, у місто Брест. Одного дня, звичайно, було замало, щоб вникнути в усі аспекти життя міста над Західним Бугом, але деякі деталі запам’яталися. Насамперед, тротуари. Вони там вимощені плиткою, але не великою, сірою й нудною, як у Луцьку на Театральній площі, на вулиці Лесі Українки чи на початку проспекту Волі, а різнокольоровою, акуратною. Тож ідеш нею, як килимовою доріжкою. І вулиці там добре освітлені. Відчувається, що міська влада Бреста турбується про пішоходів. Не те, що в нас у Луцьку.
Фото автора.
Чим ближче до облдержадміністрації, тим більше ям і вибоїн стає на проспекті Волі.
