Що було — бачили?

Готується влада. Готується опозиція. Влада розуміє: програє вибори до Верховної Ради, опиниться в меншості — біда. Повториться ситуація: Президент Кучма — Голова Верховної Ради Мороз. Вони воювали, а економіка падала. І нам усім, громадянам, пропонувалося визначати, хто ж із них кращий. Тільки цим і жити. Битва скінчилася вельми сумно. Дійшло до звинувачення Кучми в тому, що він продав чотири установки «Кольчуга» до Іраку. Втратила від того вся Україна, весь народ. Позиції на міжнародному ринку зброї, робочі місця в Україні, відповідні надходження до бюджету — все луснуло. 

І що? Проорали американці траками своїх танків увесь Ірак — були б там «Кольчуги», точно б побачили. 

Урок: не всі засоби можна використовувати в боротьбі за владу. Є ще й держава. І її інтереси вимагають лише такого підходу: навіть якби тодішній Президент і припустився помилки, продав «Кольчуги» Іраку (до речі, установки захисту, а не нападу), і ти про це дізнався — мовчи. Хіба що конфіденційно попередь владу, щоб більше не сміла цього робити. 

 А в нас, повторюю, он як виходить. Сумно. 

 А згадайте майдан. Організувала його, звичайно, переважно Юлія Тимошенко. Бо куди тому Ющенку до її організаторських здібностей! Але він, учорашній прем’єр, що тільки ото вчора називав Кучму татом рідним, став прапором того майдану. Так склалося. Такі ми є. 

І було все, аж до неконституційного третього туру президентських виборів включно. Згадали? А фактично ми отримали в особі Ющенка неконституційного президента. Громадяни висновки зробили? 

 А як вони керували, пан і пані з майдану? Так узялися, що одразу й горщики побили. І тягли ту владну ковдру кожен у свій бік. На тому мало не всі свої зусилля зосередили. Один з наслідків браку єдності у тій владі — наддорогий російський газ. І ми всім народом мільярди доларів втрачаємо. Завдяки пані Юлії. І панові Ющенку, який не зумів їй перешкодити. Або не захотів. Це вже ви самі вирішуйте.

Хтось може сказати, що нинішній владі дісталася дуже весела спадщина? Отож... 

Читаю прізвища хлопців і дівчат з опозиції, тих, які прагнуть прийти до Верховної Ради та ще й у більшості. Уважно читаю. Та вони ж там ледь не всі вже були. І в уряді були. Ну й якими здобутками для народу можуть похвалитися?! Але — прагнуть мандатів, дуже прагнуть. Обіцяли навіть усі геть на радість нам об’єднатися, щоб здобути перемогу і, звісно ж, усіх нас ощасливити. 

Чи надовго вони вміють об’єднуватися — всі вже бачили в післямайданне чотириріччя. Розтягуватимуть вони «свої» голоси і в мажоритарних округах. Бо всі хочуть, аж захлинаються. Та й «кидати» один одного вміють бездоганно. Про це теж кожен із них знає. Тому не вірять одне одному. А ми маємо їм повірити?! 

Уже он і рейтинги свої регулярно публікують. Якщо вірити тим замовленим цифрам, то і Юлія вже б перемогла діючого Президента, і ще дехто. Любенько тіштеся, тими цифрами. Тільки згадайте класифікацію: перше — брехня, друге — велика брехня, третє — соціологія. 

Ні, шановні співгромадяни, ви собі як хочте, а з мене досить боротьби між Президентом і парламентом, цілком досить і «єдності» нашої домо- і не доморощеної опозиції. Надто дорого коштують такі забавки. 

Претензій до діючої влади у мене, як і в кожного з нас, вдосталь. А в якій країні їх немає? Та все-таки ж є і певний поступ. Отож я за те, щоб критикуючи — підтримати. 

Бо спостерігати війну між гілками влади — витратно вельми. Та й не бачу серед опозиціонерів кандидатів жодного, за кого можна спокійно ручатися: цей(ця) думає лише про народне благо, а не про умноження власних статків. А ви таких серед них знаєте? Отож.