Записи одного каролінця

Дати і події, названі та описані в ньому, багато в чому збігаються з іншими свідченнями каролінців — учасників українського походу —наприклад, генерала-квартирмейстера Акселя Гілленкрока. Зокрема, точна дата зустрічі в Гірках (нині село Новгород-Сіверського району Чернігівської області) Карла ХІІ з Іваном Мазепою — 29 жовтня 1708 року.

На особливу увагу заслуговує переказ промови Мазепи під час тієї зустрічі. Досі вона була відома з двох першоджерел: щоденників каролінців Петре і Вайхе. Обидва свідчили, що Мазепа просив у Карла ХІІ «не виливати свого гніву» на мешканців України з огляду на те, що вони воювали проти шведів «не з власної вільної волі, а тільки присилувані до того московським ярмом».

Нове джерело акцентує увагу не на вибаченнях гетьмана, а на тому, що Мазепа «свій народ і землю передавав під захист Його Кор. Вел. проти московської тиранії, при цьому він попросився з усіма вірними підданими і з усім зовнішнім майном перейти під руку Його Кор. Вел.» Надзвичайно важливою є відповідь короля: «Його Кор. Вел. також перед його і своїм народом завірив про звільнення від ярма».

Нині російські історики-пропагандисти намагаються довести одностайну ворожість українців до шведської армії та непохитну їхню вірність Петру І. «Усі лівобережні українці присягали «великому государеві» і вважали себе російськими підданими», — запевняє старший науковий співробітник Інституту російської історії РАН В. Артамонов. 

А ось що свідчив учасник тих подій: «Ці землі (тобто за 10 миль від Стародуба. — Авт.), на відміну від усіх інших (спалених за наказом Петра І на захід від тієї місцевості. — Авт.), були придатні до життя з усіма достатками, і не можна було повірити, що руські нічого б не вдіяли, щось не спалили, якби не дуже велика роздратованість і образи козаків...» Далі самовидець свідчить, що після того, як росіяни «почали палити села», від них пішли козаки, які доти «були з ними». «Мешканці самі хотіли брати зброю, бо змушені були зупиняти ворога у його підпалах», — пише автор щоденника. Отже, далеко не всі зберігали вірність російському цареві. Була наявна «дуже велика роздратованість і образи козаків» на росіян. 

Насамкінець — про одну істотну деталь. У щоденнику кілька разів зустрічаємо слово «Україна». І жодного — «Малоросія». Потрібно сказати, що й і в інших шведських документах наявна та сама термінологія. У війську Карла ХІІ, як і в усій Європі, наша країна сприймалася не інакше як Україна. Отже, читаємо найцікавіші фрагменти документа.

Ніфна [нині село Нивне Брянської області, Росія] на Сіверії (Сіверщині) 24 вересня (4 жовтня).

Рік 1708.

Після того, як не залишилось більше ніякої надії зупинити ворога, який утікав, у тому місці, звідки він із великим переляком змушений був ретируватися до власних кордонів і залишив вигорілою всю країну майже до Смоленська, Його Кор. Вел. дав армії декілька днів відпочити на кордоні з тим, щоб якомога спокійніше здійснити наступ на Сіверію, землі якої в результаті відступу ворог залишив відкритими... Його Кор. Вел. без зупинки став на шлях до Стародуба, який був лише за 10 миль звідси. Ці землі, на відміну від усіх інших, були придатні до життя з усіма достатками, і не можна було повірити, що руські нічого б не вдіяли, щось не спалили, якби не дуже велика роздратованість і образи козаків, які дозволили віддати і взяти стільки, щоб забезпечити шведам необхідне утримання. Уповноважений від мешканців тих земель прибув до армії у ліс на зустріч і пообіцяв від імені тих асистентів, що шведам буде гарантовано усе обіцяне... Генерал граф Левенгаупт, який перейшов Дніпро, також одержав наказ вирушити визначеним йому шляхом. Чудова погода, котра трималася цілий місяць, немалою мірою сприяла тому, що Його Кор. Вел. подолав увесь шлях лісами без ушкоджень.

Королівська шведська головна штаб-квартира 

Грепіна(?), 10/20 жовтня

Генерал граф Левенгаупт зустрів Його Кор. Вел. за день до цього в Рюхово (нині село в Брянській області, Росія)... Він був прийнятий Його Кор. Вел., похвалився, що він виступить зі своїми загонами проти московітів усіма і навіть подвоєними силами... Від нього були отримані також запевнення і переконливі свідоцтва, що ворог зазнав великої поразки... Його Кор. Вел. між тим зайняв місто Мглин, яке залишили московіти, де було знайдено настільки великі запаси горілки, сала, зерна і різного провіанту, що можна було на певний час забезпечити всю армію... Руські, які почали палити деякі села, були розсіяні декількома загонами, що були послані для цього Його Кор. Вел. Після того козаки, які були з ними, внаслідок цієї причини пішли від них. Мешканці самі хотіли брати зброю, оскільки змушені були зупиняти ворога у його підпалах.

Гірки (нині село Новгород-Сіверського району Чернігівської області).

27 жовтня (7 листопада).

Після того, як гетьман Мазепа через своїх посланців став під захист Його Кор. Вел. проти тиранії та тиску московітів, генерал-майор Кройц 21 (жовтня) розпорядився повернутися із декількома полками до Новгорода[-Сіверського]. Однак оскільки противник уже піхотою напав на місто, згаданий генерал розпорядився зайняти два проходи, що змусило Шереметєва відступити; він потім був змушений двома милями вище міста перейти через річку Десна. При цьому наступі шведи взяли чимало полонених, серед яких різні офіцери, котрі повідомили, що кращі царські полки були задіяні в битві з графом Левентгауптом і вони настільки погано підготовлені, що цього року більше не зможуть виступити у поле. Руські втратили 6000 чоловік, серед яких значиться 9 офіцерів разом з принцом Дармштадтським. Баур також був смертельно поранений1...

Королівська шведська головна штаб-квартира Огесцін(?) біля Батурина 

10/20 листопада

29 жовтня (9 листопада), коли ще Його Кор. Вел. перебував біля Гірок, поруч з ним був гетьман Мазепа разом зі своїми генералами і найближчими службовцями, куди він зі своєю свитою прибув на аудієнцію. Він потім короткою, але зворушливою латинською урочистою промовою свій народ і землю передавав під захист Його Кор. Вел. проти московської тиранії, при цьому він попросився з усіма вірними підданими і з усім зовнішнім майном перейти під руку Його Кор. Вел. Його Кор. Вел. також перед його і своїм народом завірив про звільнення від ярма. Тим самим було дано відповідь, що його перебування у Його Кор. Вел. тим більше приємне, що він ще до цього завоював ім’я мужності і тим самим довіру і впевненість Його Кор. Вел. Тим більше, Його Кор. Вел. має на меті поширити у всі кінці землі військову силу не для того, щоб завдати її мешканцям певних ушкоджень, а вони прибули здійснити помсту проти невірного підступного ворога. До того ж Його Кор. Вел. хоче не тільки взяти під захист його та усіх його мешканців, а й хоче домогтися також звільнити усіх тих, котрі добровільно підпорядкувалися йому, для того, щоб позбавитися ярма, котре пригнічувало їх до цього. Відтак Його Кор. Вел. мав надію, що вони тим самим з радістю і добровільно стали під його руку, з тим, щоб вони могли порадіти наступним вигодам і користі. Після цього поснідали гетьман з тими поважними, які прибули разом з ним, за столом Його Кор. Вел. Інші мали також повну трапезу при дворі разом зі шведськими керівниками. За декілька днів перед цим він [Мазепа] пішов з Батурина, де залишив на перебування 3000 чоловік, а сам мав тільки від 3 до 4000 кінноти біля себе; певна решта вояків розташувалася у різних місцевостях, їх він швидко не зміг або не схотів зібрати докупи з-за наступу московітів; а оскільки місто було погано укріплене, лише захищено одним поганим валом, для того, щоб він тримався впевненіше, Його Кор. Вел. розпорядився поспішити, щоб вони могли бути спокійними... Московіти несамовито штурмували місто Батурин і нарешті 3/13 цього місяця взяли його, після того, як вони понесли жертви у 2000 чоловік. З-під осади 1000 чоловік вирушили в дорогу, вони переправилися через річку Сейм, однак решта на чолі з комендантом Кенігсеком і простими мешканцями, жінками і дітьми були знищені, а само місто було спалено...

Похід в Україну 4/14 грудня

Його Кор. Вел. у наступні тижні зібрав разом більшу частину полків, для того, щоб наступати на ворога. Однак оскільки той вступив у свої границі, то Його Кор. Вел. залишився у своїх кордонах і полкам було дано розпорядження розташуватися на зимові квартири, які знаходилися від Ніжина до Гадяча, і зайняти різні укріплені міста, котрі були всі окуповані шведськими людьми, в результаті цього більша частина України разом з поважними керманичами була слухняною... Цар змусив полковника Стародуба (Івана Скоропадського. — Авт.) прийняти звання гетьмана, яке він, однак, довгий час намагався за допомогою тиранії заборонити. Проте можна припустити, що він не менше, ніж інші полковники, які гетьмана Мазепу переконали шукати захисту Його Кор. Вел., також готовий був потім присягнути йому на вірність, сподіваючись на той час, коли земля буде очищена від руських...

Київ.