— Валерію Васильовичу, вас вдруге обрано народним депутатом. Якої виборчої системи ви прихильник і як оцінюєте нинішні перегони?
— Щоб Україна розвивалася демократичним шляхом, варто запровадити пропорційну систему з відкритими партійними списками. Згідно з нею ми обирали б кандидатів у народні депутати від політичних партій у розрізі області. Іншими словами, політична сила висуває кілька кандидатів, а найрейтинговіші — ті, які отримують більше голосів, — проходять до парламенту, і в такий спосіб сформується й рейтинг тієї чи іншої партії. Якщо кандидат достойний, він набиратиме максимальну кількість голосів, піднімаючи так і партійний рівень.
Нинішні вибори оцінюю негативно. На превеликий жаль, нічого не змінилося. Знову залишилася система підкупу виборців, знову роздавали гроші, досить великий відсоток набрав «Опозиційний блок» — люди, які після Майдану взагалі не мали права балотуватися. Маємо в парламенті проросійськи налаштованих депутатів, які гратимуть на мовному бар’єрі, на національних меншинах — на проблемах, яких у нас немає, допоки хтось їх не придумає і не роздмухає... Але ми у стані війни, і я сподіваюся, що створена широка коаліція дасть змогу Президентові реалізовувати задекларовані реформи. Це — позитив. Упевнений: зможемо оживити нашу економіку, зможемо бути кращими.
На Закарпатті перегони також пройшли не найкраще: нічого не змінилося і тут. Окрім 68-го округу, в якому переміг мажоритарник від демократичних сил Роберт Горват. Усе решта як прогнозувалося ще за два місяці, так і сталося. Ніхто не захотів поборотися за жоден округ, крім 70-го, де балотувався лікар Іван Курах.
— Ви були головою Комітету з питань прав людини, нацменшин і міжнаціональних відносин. Які важливі уроки винесли з цієї депутатської діяльності?
— Мені випала велика відповідальність перед усією командою, з якою я прийшов, і перед усіма закарпатцями — слід було продемонструвати якість роботи нового депутата. Статус голови комітету зобов’язував результативно працювати. За два роки зробили багато. У Верховній Раді ми входимо у трійку найефективніших. Окрім парламентських слухань, провели два виїзні засідання в Криму і на Закарпатті. Я вносив законодавчі акти, які регулюють, зокрема, нову сферу суспільних правовідносин (ті, що стосуються люстрації, документообігу, персональних даних, забезпечення прав і свобод внутрішньо переселених осіб).
Сьогодні змінився устрій в країні — ми парламентсько-президентська держава. Треба запроваджувати парламентський контроль над виконавчою гілкою влади. Якщо цей процес впровадять, то чиновники, міністри боятимуться брати хабарі, красти. Треба встановити жорстке покарання для тих, хто спекулює проблемами національних меншин. Саме через це в нас почалися конфлікти на Луганщині і Донеччині. Хоча їх можна було уникнути, знайти розумний компроміс. Узяти, до прикладу, Закарпаття. У нас є села, де проживає до п’яти національностей, люди різних віросповідань. Але всі мирно живуть і дружно працюють, один одному допомагають, поважають традиції і свята сусідів, ніхто не конфліктує. Молоді люди одружуються, народжують дітей, змалку знають мову, пісні, звичаї. Така практика може стати нормою в усій країні.
— Нині в нас гостро постає питання і біженців-іноземців, і тим паче переселенців-співвітчизників з Донбасу і Криму...
— Я автор уже згаданого закону щодо вимушено переселених осіб. Тобто свою місію я виконав. Закон прописаний спільно із міжнародними орга-нізаціями — ООН, ОБСЄ і разом з тими людьми, які були вимушені залишити територію зони АТО та Криму. Коли комітет працював над якимось законодавчим актом, то створювалася робоча група, ми запрошували фахівців та громадських активістів, які подавали свої пропозиції чи зауваження. Потім ми сідали разом із секретаріатом, відшліфовували все, аналізували, чи якісь положення не суперечать Конституції, іншим законам... При комітеті створено спеціальну громадську раду, спеціальну експертну раду, яка давала фахові висновки з тих чи інших питань. Я проти того, щоб закони були написані «на коліні», без фахової оцінки. І ще: не терплю і ніколи не підтримуватиму лобістських законів.
— Окуповані території Донбасу, анексія Криму — надзвичайно тугі вузли, розв’язати які має український політикум. У чому вбачаєте вирішення цієї проблеми?
— Моє тверде переконання: Україна повинна зробити все, щоб Луганськ, Донецьк, Крим залишилися нашими. Якими шляхами ми це будемо робити — політичними, військовими — не має значення. Росіяни націлені розшматувати країну. Ми бачимо, що підтримка Заходу не така активна, як нам хотілося б. Хоча санкції почали працювати, ціна нафти теж істотно впливає, але маємо зрозуміти (тут дуже доречне прислів’я): порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих. Ми всі маємо активізуватися, забути про особисті амбіції і стати на захист держави. Якщо необхідно, то запровадити воєнний стан. Уже пройдено два серйозні етапи — президентські й парламентські вибори, а тепер треба приймати надважливі рішення. Схиляюся до такої думки: якщо найближчими тижнями не буде знайдено шляхів реального вирішення ситуації на Донбасі, то нова Верховна Рада голосуватиме за введення воєнного стану.
— Що робити з корупцією?
— Корупція буде доїдати нашу країну, поки не виріжемо цю ракову пухлину. Боротьбу з цим явищем ми повинні почати безкомпромісно. Потрібно усвідомити, що правоохоронні органи (прокуратура, міліція, суди) мають підтримувати інтереси народу, а не працювати на замовлення. Треба запровадити жорсткі покарання для тих, хто бере хабарі. До всіх — починаючи від Президента і закінчуючи санітаркою в районній лікарні. Не має бути привілеїв для депутатів чи інших посадовців. Взагалі, я голосуватиму за те, щоб скасувати депутатську недоторканність. Нормальним, достойним депутатам вона не потрібна, а ховатися за нею будуть лише злочинці. Мені вона не потрібна. Ті зміни, які нині започатковано в законі про прокуратуру (тобто повноваження загального нагляду перебирають спеціальні органи й антикорупційне бюро), мають якнайшвидше запрацювати.
— Що найперше зобов’язана зробити коаліція, виходячи з нинішніх надскладних українських реалій?
— По-перше, вже добре, що коаліція стала широкою, що кожна демократична, патріотична і проєвропейська політсила, якій народ довірив мандати, матиме змогу відстоювати й просувати свою позицію в парламенті, поважати думку партнерів і прислухатися до неї, знаходити консенсус. По-друге, якщо хочемо змін у країні, треба змінювати Конституцію. Можливо, навіть ухвалити нову. Я поки що не готовий про це говорити, адже слід заручитися голосами трьохсот депутатів.
Ця коаліція приречена запроваджувати реформи. Україну врятують тільки реформи. Якщо їх розпочати одразу, то наш народ готовий затягнути паски, готовий почекати, пожертвувати на армію. Але він не хоче після Майдану знову бачити корупційні схеми, дерибан, відкати...
— Що заповітного мрієте зробити для рідного Закарпаття?
— Одне з моїх завдань у парламенті — залучити у наш край якнайбільше інвестицій. Щоб область розвивалася, адже маємо привабливе географічне розташування, працелюбні й високоосвічені кадри робітників та інженерів, м’які кліматичні умови. Це вже великий капітал!
Закарпаття — дуже привабливий край, який заслуговує жити заможно, по-сучасному змістовно.
Закарпатська область.
ФАКТ
Валерій Пацкан із десяти народних обранців сьомого скликання від Закарпаття подав найбільше актів — 78 законодавчих ініціатив. 19 його проектів законів і постанов набрали чинності, 24 рази виступав з місця і 36 — з трибуни, подав 68 поправок до 6 законів, 47 із цих поправок враховано.
Із досьє «Голосу України»
Валерій ПАЦКАН народився 21 квітня 1975 року в селі Золотарьово Хустського району на Закарпатті. У 1999-му закінчив юридичний факультет Ужгородського університету, у 2005-му — економічний факультет Закарпатського інституту імені Августина Волошина Міжрегіональної академії управління персоналом за спеціальністю «банківська справа».
У 1999—2000 роках — головний спеціаліст юридичного відділу обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України. З 2002-го по 2004 рік працював заступником директора Ужгородської філії ВАТ «ПриватБанк». З 2004-го по 2008-й — директор філії «Закарпатська дирекція» АТ «Індустріально-експортний банк». Потім — генеральний директор ТОВ «Карат мотор». У 2010 році став членом «УДАРу», очолив обласну парторганізацію. На парламентських виборах 2012 року обраний народним депутатом від партії «УДАР» (№19 у виборчому списку). У Верховній Раді був головою Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Цього року вдруге став народним депутатом.
