Після вибуху у Свято-Покровському храмі слідчі швидко знайшли підозрюваних, забезпечили явку з повинною, але виникла проблема з доказами
 
Нагадаємо: 28 липня 2010 року у Запоріжжі пролунав вибух. Під лавкою у храмі УПЦ Московського патріархату вибухнув пакет з невстановленою речовиною. На біду, на лавочку саме присіла відпочити старенька монахиня — від отриманих травм вона померла у лікарні. Із хуліганства справа переросла в теракт з тяжкими наслідками, тому її взяли під найвищий контроль. Як результат, у встановлені терміни затримали трьох підозрюваних: двох братів, один із яких раніше працював паламарем згаданого храму, а також діючого паламаря.
Ціла низка судових засідань (а почалися вони ще 29 січня 2011 року) ніяк не посунула справу вперед. Скоріше навпаки: в адвокатів підсудних, а головне — в міської громадськості з кожним новим засіданням лише міцніла думка, що все тримається на «щиросердних зізнаннях», а також на висновках експерта з «детектора брехні», в якого навіть немає відповідної ліцензії. Крім того, незалежне розслідування з’ясувало, що у громади храму був серйозний фінансовий конфлікт з однією із потужних мереж супермаркетів. Про це розповіла мати підозрюваних братів. За її словами, згідно з матеріалами, за якими ухвалено навіть рішення Донецького господарського суду, громада храму продала згаданій мережі супермаркетів земельну ділянку за 8 мільйонів гривень, а отримавши завдаток у мільйон, відмовилася від угоди. На момент вибуху гроші покупцю ще не повернули, бо їх начебто вже використали на реконструкцію храму.
Також у 2010 році містом циркулювала версія щодо передвиборчого характеру події. Дуже корисна справа в запорізьких умовах, бо одних можна звинуватити, що вони ні на що не спроможні, других — що вони «язичники і націоналісти». І, судячи з миттєвої реакції всієї підконтрольної преси саме у цьому напрямі, все вкотре і тут мало б зійти з рук. Та біда — загинула монашка, а це вже не просто чиясь дурість із хуліганством, до яких авансом можна приклеїти будь-кого, а вбивство, коли, взагалі-то, потрібно шукати справді винних. Наче знайшли, але ось уже два роки не знають, що з тією «знахідкою» робити. Тим часом «паламарі» сидять і набувають в ув’язненні, за словами адвокатів, дедалі нових хвороб.
Правозахисник Олег Веремієнко розповідає, що слідство спершу намагалося довести, буцімто обвинувачувані самі виготовили вибуховий пристрій. Мовляв, є відео відтворення злочину, де один них невпевнено розповідає про те, як він його виготовляв. Однак, згідно з висновком судової експертизи, конструкція вибухівки, запропонована хлопцем під час допитів, не відповідає конструкції саморобного пристрою, який спрацював 28 липня 2010 року.
«Оскільки від версії про виготовлення обвинувачуваними вибухівки міліціонерам довелося відмовитися через те, що вона не витримувала жодної критики, виходить, що Сергій Д. сам на себе звів наклеп, адже версію вибудовували на його явці з повинною і свідченнях під час відтворення злочину, — каже правозахисник. — А чому раптом людина на себе бере злочин? Зрозуміло, під тиском. Внаслідок застосування недозволених методів ведення слідства. У всіх трьох заарештованих є стовідсоткові алібі, але ні слідство, ні суд на них не зважають. Роздруківки «азимутів» місцезнаходження підсудних напередодні вибуху взагалі ігнорують».
До речі, варто зауважити, що запорізька Феміда навіть на загальнодержавному тлі вміє відзначитися своєю вибірковістю. Третій рік сидять у СІЗО де-юре невинні люди — запорізькі «паламарі». Дніпропетровський же «мажор» (тепер уже колишній слідчий і син тепер уже екс-прокурора району) за фактичне вбивство внаслідок ДТП, за обтяжувальних обставин, трьох жінок отримав у Хортицькому райсуді Запоріжжя 5 років. Але відтоді і дня не провів за ґратами, бо майстерний пінг-понг зустрічних позовів захисту і звинувачення (надто суворо—надто м’яко) дає йому змогу спокійно перебувати на свободі. Хоча черговим судом термін ув’язнення молодику вже збільшили до шести років...
Громадськість нещодавно пікетувала будівлю адміністрації Президента України, намагаючись привернути увагу влади до справи «паламарів».
Фото Асоціації захисту  прав громадян України.