Не така страшна армія, як її малюють. У цьому вкотре переконалися юнаки й дівчата з десяти областей України під час Х військово-патріотичного збору. Його наприкінці літа провів у Кам’янці-Подільському громадський рух «За майбутнє» за підтримки Міністерства оборони.

Не всі одразу розуміють, для чого молодь на декілька днів добровільно натягує на себе військову форму, стає у стрій, живе у казармі, харчується у звичайнісінькій солдатській їдальні і підкоряється наказам командира. Адже у наш час більшість хлопців ладні вдавати з себе психічнохворих, плоскостопих чи метросексуалів (кожен вибирає недугу собі до вподоби), та й образ солдата, колись оспіваний у піснях, а нині в телесеріалах, сучасних дівчат хвилює дедалі менше. Навіть батьки в істериці: бояться, що в армії скалічать їхню дитину. І в цей час чимало молоді різного віку та різних уподобань (від учнів старших класів до студентів 1—3 курсів вишів) з усієї України бажає взяти участь у військово-патріотичному зборі, або, як його ще називають, ВПЗ.

Під час цього молодіжного фестивалю військово-патріотичного спрямування кожен учасник отримав змогу відчути себе військовозобов’язаним, прожити три дні в казармах і за Статутом, скуштувати справжньої солдатської каші. Звичайно, це не справжня армія, але проходить все максимально наближено до суворого армійського життя.

Перше знайомство з ВПЗ залишилося у моїй пам’яті океаном яскравих вражень, перемог та нових друзів. Це було минулої осені у Житомирі на базі 95-ї аеромобільної бригади. Під час реєстрації учасників поділили на табори — «Барс», «Рись», «Орел», «Сокіл». Я потрапила до табору «Рись». І почалося... Чотири незабутні напружені дні. Вже першого дня група зовсім незнайомих людей перетворилася на дружну команду, яка завзято йшла до перемоги. Зарядка о шостій ранку, день на полігоні, ознайомлення з бойовими машинами та різними видами зброї, а після цього — підготовка візитки команди, потім — КВК. Ми мали змогу не просто подивитися на БТР чи танки, а й проїхатися на них у повному спорядженні: у бронежилеті і в касці, постріляти з автомату АК та ПМ (пістолет Макарова), пройти лінію перешкод, показати стройову підготовку та поборотися у спортивних змаганнях. Після того виїзду я назавжди закохалася у 95-у аеромобільну бригаду та ВПЗ і з нетерпінням чекала цьогорічного збору.

І ось нарешті! Я їду на зустріч з українською армією, зі ще незнайомою, але вірною командою. Ніч у дорозі, а з самого ранку нас зустрічає військовий склад частини. Я знову потрапила до «Рисі». Комендант нашого табору — тендітна жінка Наталія Топчій. Міжтаборове знайомство, перше шикування. 

І хто б подумав, що цей різномастий, різновіковій та незнайомий між собою кривий стрій через декілька днів перетвориться на дисциплінованих і вишколених юних курсантів та просто дружну і міцну команду. Ми як переможці минулого збору піднімаємо на щоглі державний прапор України.

Другий день — на полігоні. Заліки зі стрільби з АК та ПМ, розбирання й складання автомату, військова естафета, екскурсія до кінологічного центру (тут був показовий виступ бойових собак). Також потрапили на екскурсію до антитерористичного центру, в якому побачили роботу саперів, костюми мінерів, та різні види вибухівок. Після такої екскурсії хочеться сказати одне: що б там не казали злі язики, а люди, які працюють у цій сфері, добре знаються на своїй справі. Потім був обід на польовій кухні, а ввечері КВК (його ми готували на полігоні у перервах між заліками та екскурсіями). На вечірньому шикуванні — дивовижний феєрверк, яким насолоджувалися не лише учасники збору та особовий склад військової частини, а й жителі міста.

Останній день пролетів напружено і швидко. Спортивні змагання, показ стройової підготовки, завершальне шикування, нагородження... Слухаючи привітальні слова командира збору Михайла Харечка, військових та воїнів-інтернаціоналістів, перед очима промайнула кожна хвилина, проведена пліч-о-пліч з людьми, які стали тобі близькими і вірними товаришами. Ще одна особливість ВПЗ — те, що перемагає не лише дружба, як у багатьох змаганнях, а дійсно найкращі гравці за підтримки і наполегливості команди. Цього разу перемога дісталася таборам «Орел» і «Рись».

І як би іронічно не всміхалися генерали з купою зірочок, саме такі військово-патріотичні збори формують правильну людину — людину дисципліновану, толерантну, горду за нашу армію та вдячну за нелегку працю наших військових. Ну що, арміє! Чекай гідного поповнення!

Ольга ПЛОХОТНЮК, студентка.

Кам’янець-Подільський.

Фото Сергія РУСІНА.