Матеріали в ЗМІ на Сумщині вже давно нагадують оперативні зведення інспекції у справах неповнолітніх. Ось лише один із номерів однієї з місцевих газет. До Шосткинської дитячої лікарні привезли 15-річну дівчину з алкогольним отруєнням. 17-річному хлопцю довелося надавати медичну допомогу з тієї ж причини у Сумському районі. У Конотопі 17-річний школяр перепив самогону й також опинився на лікарняному ліжку. А 15-річний підліток, споживши щось «слабоалкогольне», в Сумському районі зірвався з дамби у водойму і потонув...

Боротися можна

Це лише невеличкий шматок нерадісного боку нашого життя, який стає дедалі похмурішим. Минулого року одному з авторів цих рядків довелося побувати в Реутинцях Кролевецького району: до села покликав дзвінок читача. Чоловік розповів просто-таки жахливі речі: місцева молодь спивається, можна сказати, за потурання сільської влади! У селі чотири магазини, власники двох з яких придбали ліцензії на торгівлю спиртними напоями. І однією з цих точок, подейкують, володіє сімейство сільського керманича. А в Реутинцях розташоване колишнє ПТУ, яке нині називають аграрним ліцеєм. Тож коли в тому ліцеї дають стипендію, це для села те саме, якби у місті на якомусь бюджетоутворюючому підприємстві видали зарплату. 

Але там у магазинах «отоварюють» зарплату і спиваються дорослі, а тут — стипендію і діти. І в цьому суттєва різниця. 

Обидва реутинські «бари» — неподалік від ліцею та школи. Тож у селі стався випадок, коли алкоголем серйозно отруївся... п’ятикласник.

Стаття про це була опублікована в обласній газеті. У ситуацію втрутився депутат Сумської облради, начальник регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів у Сумській області Борис Пересадько. Він нагадав сільським керівникам, що орган місцевого самоврядування має право (і повинен!) навести порядок на підвідомчій території, зокрема в питаннях торгівлі алкогольними напоями. І це трохи допомогло: один із магазинів у Реутинцях взагалі припинив торгувати спиртним, а інший замість 24.00 обмежив ту торгівлю 

22-гою годиною. Такий графік роботи точки затвердив виконком сільради.

Ми «ростемо»...

Але як біля кожного хулігана не поставиш міліціонера, так і за кожним фактом алкогольного безмежу не напишеш у газеті — не вистачить ні чорнил, ні місця на шпальтах. А робити щось треба: Україна щодо пияцтва серед неповнолітніх міцно закріпилась на лідируючих позиціях в Європі.

Чому жителі області спиваються? Відповісти на це запитання і просто, і водночас складно. Але є причини, про які більшість українців навіть не здогадуються. І щоб ті причини збагнути, треба проаналізувати деякі цифри.

Це в Реутинцях після публікації в газеті один із власників магазину перестав торгувати у ньому спиртними напоями. А загалом в області кількість точок, де можна цілком законно придбати спиртне, протягом року збільшилась. Якщо у 2011-му на оковиту було видано 2185 ліцензій, то у 2012-му вже 2210!.. І ситуацію тут визначають не так цифри, як тенденції: кількість населення в регіоні з року в рік неухильно зменшується, а обсяги випитого, навпаки, зростають мало не в геометричній прогресії.

Так, минулого року кожен дорослий житель Сумщини пропив у середньому близько 800 гривень. Цього року сумчани пішли «на рекорд» — перекрили ту цифру вже на початку серпня, і до кінця грудня вона зросте у півтора разу! І це — офіційна статистика, котра у багатьох випадках є лише видимою частиною айсберга.

«Індекс алкогольного забезпечення»

Є ще й такий показник, як кількість торговельних точок, де можна придбати спиртне, на 1000 осіб населення. Торік у середньому по Сумщині цей «індекс алкогольного забезпечення» становив 1,9, а нині злетів до позначки у 3,1. Якщо проаналізувати ситуацію по районах, зробимо несподіване відкриття: що бідніша місцевість, що менше там успішних підприємств та нормально оплачуваної роботи, то більше відкривається точок, в яких торгують алкоголем!

Минулого року за кількістю місць торгівлі спиртними напоями обласним лідером був Краснопільський район: відкрили 3,7 точки на кожну тисячу населення. Але нинішнього року, згідно з даними Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, цей показник зріс у цьому районі до 6,9.

В алкогольних лідерах ходить практично кожен аграрний район області! 

У Великописарівському, скажімо, залишилось лише 11,3 тисячі людей працездатного населення, але на кожну тисячу припадає 4,7 касових апарата, які «пробивають» продані пляшки.

Чому село спивається швидше, ніж місто? Чому там особливо інтенсивно плодяться «алкогольні бізнесмени»? Виявляється, все дуже просто: щоб торгувати горілкою в місті, на один касовий апарат треба заплатити 8 тисяч гривень за рік, а для сільської місцевості ця такса становить лише... 500 гривень. Максимальне сприяння з боку держави: «сільська» ліцензія коштує у 16 разів дешевше! Але в селах п’ють здебільшого не горілку. У радянські часи самогоноваріння вважалось серйозним злочином. Борючись за монополію на торгівлю алкоголем, держава мимохіть боролась і за здоров’я населення. Стаття 149 Кримінального кодексу Української РСР передбачала за виробництво та торгівлю самогоном серйозну відповідальність. Сучасне законодавство таку відповідальність гарантує лише реалізаторам підакцизних товарів. Тобто якщо ти замість звичайної горілки продав фальсифікат тебе покарають, можливо, за те, що склав конкуренцію офіційним виробникам. Але якщо торгуєш самогоном, це мало кого обходить, оскільки самогон не є підакцизним товаром.

За словами голови Апеляційного суду Сумської області Миколи Лугового, принаймні за останніх шість років він не пам’ятає жодного випадку, щоб якийсь суд на території регіону розглядав кримінальну справу, пов’язану із самогоноварінням. А самогон «садить» організм людини — передусім молодої — значно радикальніше традиційної «казьонки».

Альтернативи оковитій, схоже, немає

Як відомо, противагою алкоголю може бути змістовне дозвілля людини, передусім молодої. Однак щодо цього маємо ситуацію абсолютно протилежну: якщо кількість точок із продажу спиртних напоїв на Сумщині невпинно зростає, то кількість закладів культури з кожним роком зменшується. Насамперед у сільській місцевості, де від алкоголю не сховаєшся навіть в Інтернеті — через відсутність такої технічної можли-вості.

Утім, окреме запитання: що можуть ті клуби запропонувати людям, передусім молодим, більш охочим до розваг? Нерідко де-юре клуб працює, а де-факто на ньому тижнями висить комірний замок. Оживають «храми культури» переважно під вибори, коли навіть до віддалених сіл добираються окремі політики у супроводі агіткультбригад.

Колись у клубах людям показували кіно, тепер те вже й забулося. Бо у 1990 році на Сумщині було 1056 демонстраторів кінофільмів, у 1995-му — 370, ще через п’ять років — 115. Нині в області «на ходу» 11 демонстраторів кінофільмів, і «найважливіше з мистецтв» стало доступним лише для невеличкого прошарку населення.

У містах та само «картина маслом» і вся у чорних кольорах. Узяти хоча б обласний центр. Колись, з урахуванням кіноустановок у міських клубах і будинках культури, у ньому налічувалось півтора десятка кінотеатрів, нині залишилося заледве півтора. Решта окупована банками, стриптиз-барами, ресторанами, державними та приватними установами.

Аналогічна ситуація і в районних містах. 

А відтак сільська молодь, яка через безробіття та відсутність культурних установ у сільській місцевості тікає до міст, з місця в кар’єр починає «окультурюватися» пивом, горілкою та іншими дрінками. 

Особливо плоди «окультурення» молоді неозброєним оком помітні у вихідні та святкові дні: на гори пустих пляшок з-під горілки і пива наштовхуєшся в місцях відпочинку — сумському «бродвеї», парках, скверах — уже пообідньої пори. До вечора через них уже не переступити, а батальйони просякнутих напоєм пивоманів не обминути.

Утім, замість клубів, бібліотек та кінотеатрів місцеві політики та олігархи, щоб замолити власні гріхи, зводять церкви. Однак люди знають, що більшість із цих храмів споруджена на крадені гроші. Тож які то храми духовності? То наївна спроба відкупитися вкраденою пожертвою від Бога. «Зелений змій» тим часом, як у давньо-грецькому міфі про Лаокоона та його синів, дедалі міцніше стискає свої обійми на шиї підростаючого покоління. Чекатимемо, поки задушить?

Сумська область.