В останні дні парламентських канікул багато хто з нас побував на святі першого дзвоника і в міських, і в сільських школах. Більшість, думаю, — в елітних гімназіях і ліцеях. Але ж реальний стан справ у сучасній українській освіті можна найповніше оцінити, відвідавши сільські школи, особливо у глибинці.
Хотів би, щоб у такі школи, збудовані ще на початку і в середині минулого століття, приїхали керівники Міністерства освіти і науки та колеги-депутати, щоб побачили матеріальну базу (яку й базою назвати не можна), зокрема, півстолітні парти, застаріле обладнання навчальних кабінетів і лабораторій, часто відсутність елементарних побутових умов, не кажучи вже про забезпечення Інтернетом. І послухали вчителів...
Можливо, не варто деталізувати всі ці моменти, але ситуація в освіті склалася досить-таки неприваблива, більше того — нормальний освітній процес у сільських школах перебуває під загрозою. Краще про свої проблеми розповіли б — і розповідають — педагоги сільських шкіл, які, незважаючи на мізерні зарплати, щоденні побутові негаразди, навчають і виховують наших дітей, роблять усе, аби запалити у їхніх серцях любов до знань.
Вчителі скаржаться на свої біди, але продовжують терпляче і з ентузіазмом працювати. Тільки ж чи надовго його вистачить?..
А якби міністерські чиновники, члени уряду, які відповідають за гуманітарний напрям, частіше виїжджали на освітянські конференції або й просто так, у віддалені регіони України, бачили виставки учнівських робіт, перелік їхніх досягнень у спорті, образотворчому мистецтві, у них відпали би будь-які сумніви, що саме у таких сільських школах — часто без спортивних залів і внутрішніх туалетів — виховується майбутня еліта України: науковці й винахідники, олімпійські чемпіони та мистецькі таланти. Поки ж мусимо констатувати, що навіть не всі школи стовідсотково забезпечені підручниками. У Сарненському районі Рівненської області, наприклад, в одній із шкіл не вистачає підручників із математики, всесвітньої історії, історії України, англійської мови.
Будемо об’єктивні — за 2010—2012 роки відбулися певні зрушення у розв’язанні освітянських проблем, наприклад, тільки у Рівненській області збудовано дев’ять шкіл на майже три тисячі учнівських місць. Але для того, щоб суттєво поліпшити стан справ у сфері освіти, особливо сільської, потрібно об’єднати зусилля влади на місцях, уряду, Верховної Ради України.
Настав той час, коли потрібно перестати обіцяти та нарешті забезпечити освіті реальну підтримку на законодавчому рівні, бо подальше зволікання призведе до втрати майбутнього покоління всебічно розвинених, освічених українців. Черговим обіцянкам уже не повірять ні батьки цих дітей, ні вчителі. І в наших силах сьогодні змінити цю ситуацію, а якщо відверто — врятувати освіту на селі, відновити її статус, який, до речі, як і традиції, раніше був досить високим.
Маю на увазі прийняття законопроекту за номером 8622, який передбачає достойну заробітну плату молодим вчителям, високі соціальні гарантії, належний рівень пенсійного забезпечення. Цим самим ми зможемо вирішити кадрову проблему на селі та, відповідно, забезпечити всебічний розвиток учнів.
Переконаний, прийнявши цей законопроект, ми реально допоможемо освіті й нарешті покінчимо з розмовами про нерівні можливості міських і сільських шкіл, нестачу підручників і комп’ютерних класів. Освіта сьогодні справді потребує більшої уваги з боку держави та суспільства, адже вона є визначальним критерієм успішності держави, зрештою, її цивілізованості.
Микола ШЕРШУН, народний депутат України.