Її величність борщівська вишиванка

— Ми б не змогли втілити свій задум, якби не голова райдержадміністрації Ярослав Іванович Верхола, — каже Людмила Лиськова. — Він серцем і душею пройнявся цією ідеєю, тримав її реалізацію на постійному контролі, залучав фахівців, спонсорів. Усі робочі питання ми узгоджували з начальником управління культури Ольгою Михайлівною Журавінською, яка допомагала оперативно їх вирішувати.

Надія Адамовська розповідає, що вже кілька літ збирає зразки вишивок борщівської сорочки у селах району. У вбранні ляльки-мотанки (на знімку) — більше ста візерунків. Звісно, стільки у колекції не було, довелося просити майстринь у селах, щоб довишивали їх.

— Ми використали і стародавні узори, і сучасні, — каже пані Надія, — тому наша Берегиня така колоритна.

З Борщева лялька помандрує до Тернополя. Її встановлять біля торговельно-розважального комплексу «Подоляни», директор якого Василь Чубак був одним зі спонсорів її створення, а 10—11 жовтня на борщівську Берегиню чекає Київ. Її можна буде бачити біля Українського дому. Головним спонсором фестивалю вже багато літ є ТОВ «Кнауф Гіпс Скала» (генеральний директор Ігор Балафін).

А довкола ляльки-мотанки вирував фестиваль. Ще ніколи за шість літ, кажуть організатори, він не був таким велелюдним — цієї осені свято зібрало майже 20 тисяч осіб. Є в тім і заслуга головного інформаційного спонсора свята — газети «Голос України». 

Гарним тоном на фестивалі вважалося бути одягнутим у вишиванку (на знімку). Це такі барви, така краса! Любо дивитися, як велика родина: дідусі, бабусі, їхні діти й онуки — всі прийшли на свято у вишиванках. Оксана Цимбалюк із села Гермаківки в очікуванні синочка. Сорочку їй допомагали вишивати мама й сестра. Майбутня матуся каже, що вишиватиме сорочечки і своїм дітям.

Особливим шиком на фестивалі були чорні сорочки з бабусиних скринь. Саме у такі зодягнені Марія Шумеляк і Ольга Матлак із села Піщатинців. Вони зізнаються, що випросили їх в односельців, у їхніх родинах таких реліквій уже не зосталося. Над головами жінок — старовинна ікона, знайдена у покинутій хаті. Лавки застелені тканими ряднами, на них вишиті пошивки. На столі — глиняні горщики-двійнята, знайдені на горищі однієї зі старих хат. У таких носили їжу в поле. Тепер це справжня реліквія.

— У нашій великій родині, — розповідає Ольга Матлак, що завідує бібліотекою, — кожен так чи інакше причетний до культури. Скажімо, наша родичка Наталя Николин — старший науковий працівник Борщівського краєзнавчого музею, вона багато літ вивчає феномен чорної сорочки. Разом з колегою художнім керівником Будинку культури Марією Шумеляк збираємо старожитності, щоб і наступні покоління могли ними милуватися. На жаль, останнім часом багато втрачено: скуплено, перепродано.

У старовинні перемітки (головні убори) зодягнуті Стефанія Віктонюк і Василина Даник із Золотого Потоку. Вони дісталися їм у спадок. На кожну перемітку йшло 2,5 метра білої матерії. У пані Стефанії сорочка від однієї бабусі, намисто — від другої.

А Марія Кривецька з села Дністрове може розповісти усю технологію пошиття сорочки з конопляного полотна. І як коноплі сіяти (густенько, щоб стебла були прямими), і як вибирати, скільки мочити, тіпати, ткати... А її син Василь показує, як працювати за старовинним ткацьким верстатом.

А що вже наспівалися на фестивалі! Що не село — то свій цікавий колектив. В обрядово-побутовому ансамблі «Кудрівчанка» з села Кудринці відтворюють стародавні гаївки, вечорниці, водіння кози, клаки (вечорниці, коли молодь збиралася дерти пір’я і оббирати кукурудзяні качани). Всього в ансамблі 30 душ. Степан Костянтинович Палагнюк уже розміняв восьмий десяток, а найменшій учасниці Тані Мукомелі — тринадцять. Художній керівник ансамблю Ольга Ткач каже, що у кожного учасника — власноруч вишитий костюм.

Годинами може розповідати про історію борщівської чорної вишиванки директор місцевого краєзнавчого музею Михайло Сохацький. Три зали відведено під стародавній одяг, де домінує саме її величність чорна сорочка. «Борщівська вишиванка в контексті українського національного костюма» — це тема науково-практичної конференції, що відбулася в рамках фестивалю. Микола Петрович переконаний, що формування народного одягу цієї частини Західного Поділля відбувалося не на порожньому місці. Елементи вишивки багато в чому повторюють символи й знаки з орнаментів посудин трипільської культури, якій понад 5 тисяч років. Це і знак хреста, і меандрові візерунки, і так звана волюта. В цьому краї й досі ведуться археологічні розкопки. У печері Вертеба вже цього літа знайшли добре збережені миску і великий зерновик трипільців.

Паралельно з фольклорно-мистецьким у Борщеві минулої неділі відбувався і кулінарний фестиваль «Борщ’їв-2012». Своїм фірмовим борщем пригощало кожне село. Посмакувати було чим. Фірмовий борщ сільського голови з села Мушкатівки Надії Цебрій одразу розійшовся на ура. Це так званий сухий борщ, коли реберця підсмажують без додавання жиру, а далі все як завжди. А ось Марія Свінтах з Піщатинців усі компоненти страви готує окремо, а потім змішує.

Свій борщ у великому казані готували і представники влади. Голові облдержадміністрації Валентину Хоптяну (на знімку — в центрі, праворуч від нього  — голова Борщівської райдержадміністрації Ярослав Верхола) доручили нарізати овочі, і він радів, що всім смакував їхній спільний борщ.

Обидва свята вдалися на славу. Борщівщина — це клондайк народних звичаїв, традицій, строїв, співанок. І хоч час вносить свої корективи, незмінними залишаються любов до рідного краю, пошана до старшого покоління, гордість за духовну й культурну спадщину, отриману від дідів-прадідів. Тут ніколи не розірветься ланцюжок між поколіннями.

 

Тернопільська область.