Острів Гординський заховався від Кременчука за широкими водами-плавнями. З міської набережної і не розгледиш його зелених обрисів, тому здається, що десь там, у далині, омивається Дніпром щось схоже на пристанище Робінзона ще до його дивовижної появи на клаптику суходолу. Втім, це зовсім не бентежить єдиного гординського мешканця. Володимир Матвійович Черкасов зустрічає нас на піщаному «причалі» й лукаво посміхається: «Чим далі від цивілізації, тим легше дихається...».
Ці розкішні місця (якби тільки не комарі, але це суб’єктивна думка, господар острова, здається, уклав з ними пакт про взаємний ненапад. — Авт.) дід Володя, як називають його знайомі, облюбував років сорок тому, коли ще ні «де-факто», ні «де-юре» не претендував на почесне звання діда.
Колись острів був «розпайований» на садові ділянки. Катер, по-місцевому «лапоть», регулярно курсував між Гординським і «метрополією», перевозячи власників дач через Дніпро. Коли ж «лапоть», як і багато чого іншого, «залапотів» з життєвих маршрутів мешканців Кременчука, городи й сади опинилися в зоні їх недосяжності. Покинуті напризволяще, вони швидко перетворювалися на здичавілі хащі.
Врятував острів від статусу безлюдного Володимир Матвійович. Після робочої зміни (працював водієм-випробовувачем на КрАЗі, пізніше шоферував у «Дормаші») не лінувався «осідлати» власний транспортний засіб — човен: острівна халупка була для нього тим «едемом», з яким не зрівняється звичний для городянина комфортний стандарт: квартира (до речі, у Черкасова вона трикімнатна), гаряча вода, електрика, газ. Домашні звикли до цих чудасій: що з чоловіка і батька взяти, якщо «фазенда» його наче магнітом притягує... Це — коли працював. А вийшов на пенсію — взагалі подався до Гординського на «пмж». Хіба що холодні зимові місяці перечікує в «теплих краях» — у своїй міській «резиденції». «Довго, — каже, — тягнуться дні. На острові порибалив, переробив улов, у сезон зібрав ягоди, фрукти, а їх у покинутих садах, дай Боже, аби встигав рвати і підбирати, — поклав сушити і вже сонце за горизонт... А у квартирі нудно, аж серце коле...».
Коле, на щастя, лише від нудьги. І то недовго: скільки там тієї зими! Дід Володя хоч і від чарки не відмовиться, але здоровий спосіб життя вшановує. Наприклад, води не п’є, тільки узвар із власної сушини, відвари з гілок вишень, малини: тут це добро не в дефіциті. Свіжа рибка, чисте повітря, здорові нерви, одне слово, куди не кинь, всюди благодать і спокій...
Щоправда, інколи його порушують непрохані гості — дикіші від дикої природи зайди, які чогось нишпорять-шукають на острові. Хоч тут ні скарбів, ні принадних для чорної поживи маєтків немає. А закопчений від щоденних поцілунків вогнища дідів чайник навряд чи є для когось, крім нього самого, цінністю. Утім, хитро підморгує нам господар, він завжди готовий не тільки до праці, а й оборони, і показує свій «арсенал» — сокиру, якою рубає тріски для багаття. Зварена на ньому юшка і справді недосяжний для міської плити шедевр!
Інколи дідову самотність порушують сусіди — миле сімейство Галичів, яке облаштувало неподалік свою літню «віллу» — трохи більшу, ніж у нього, хатинку. Таким приїздам, як і нашому дружньому візитові, Володимир Матвійович тільки радіє: є з ким пофілософствувати про життя, посидіти за «кружкою чаю», посмакувати міськими наїдками і обговорити газетні новини. «Голос України», зізнається, читає рідко, бо на острові поштового відділення немає, але, як хто привозить, перечитує все.
А щоб не видаватися в очах сусідів і добрих гостей «запущеним Робінзоном» та й для підтримки власного «тонусу», дід Володя «тримає себе в порядку». Принаймні облаштований на пеньку «перукарський куточок» — не показуха. Зустрів нас відлюдник виголеним, як для прийому.
А на прощання пообіцяв, що подарований нами календар «Голосу України» берегтиме, як «прапор». «Якщо хтось... самі знаєте, я до оборони готовий»...
Острів
Гординський
Полтавської області.
Громадський природоохоронник Олег Галічий показує затоки Дніпра, де нереститься риба і гніздяться птахи.
На Дніпрі можна зустріти птахів, занесених до Червоної книги.
Пенсіонер Володимир Черкасов готовий захищати своє житло від небажаних гостей.
Вигляд у діда Володі має бути джентльменський.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
