Автодор проклав шляхи до хуторів, де ніхто не живе
До Займища Талалаївського району добирався через Бахмач, Дмитрівку, а не з боку Ічнянського району. Якось уже мав необережність скоротити шлях, їдучи з Ічні до Українського (Займище підпорядковане Українській сільраді). Невеличкий трикілометровий відрізок дороги, з’ясувалося, розрахований хіба що для бронетехніки. Суцільні баюри, вибоїни. Легковик був чорний від багнюки. Дивуюсь, як я не загруз у цьому місиві ям та залишків твердого покриття. Найкоротший шлях перетворився на суцільну смугу перешкод. Місцеві, як пізніше дізнався, ним практично не користуються: коли сухо, об’їжджають польовими дорогами. Для техніки так безпечніше...
Отож, зробивши добрячий гак, цього разу поїхав іншим шляхом. Одразу зазначу, що і з іншого боку дорога до Українського усіяна численними вибоїнами. На такій краще їхати зі швидкістю 25—40 кілометрів, аби вчасно зреагувати на той чи інший «сюрприз». Село фактично опинилося у «капкані бездоріжжя»...
Перед Українським — поворот на Займище. Дорога погана, та їхати сяк-так можна. Та кілометрів за два по ній я зупинився на роздоріжжі — ліворуч ішла чудова асфальтівка до горизонту, а прямо — залишки старої дороги з твердим покриттям. Куди кермувати?
На щастя, назустріч прямував трактор.
— Дорога на Займище туди? — показав я на нову дорогу трактористу. Як з’ясувалося, не вгадав.
— Ні, їдьте прямо, — сказав механізатор.
— А ця дорога куди веде?
— До хутора Нова, — відповів тракторист і додав, посміхаючись: — Нині там лише одна людина проживає.
Заінтригований почутим, після відвідин Займища я повернув до хутора, щоб дізнатися, як могло статися таке диво. Що за дурниця: до центрального села і Займища, де проживає майже сто осіб, — моторошне бездоріжжя, а сюди... Нова асфальтівка вражала бордюрами, залізними безпечними поручнями у місцях долинок, ставка. Усе зроблено капітально!..
...На горизонті з’являється Нова — чи то хутір, чи село: суцільні чагарники на місці покинутих дворищ, розвалені паркани, провалені від вітрів та негоди дахи. Але у центрі колишнього населеного пункту заасфальтовано круг для розвороту автобусів, навіть зупинка є!!! Щоправда, останню вже майже розібрали. По лінії електропередач знаходжу садибу Олексія Кондратенка. До нього веде вузька вуличка, яка ще не заросла. Було враження, що господар очікує мого приїзду. Як з’ясувалося, ось-ось мав приїхати найнятий рідними водій, який взявся відвезти чоловіка із населеного пункту.
— Я переїжджаю у Луганську область до дітей, — сказав ветеран. — Першого серпня померла моя дружина. Ось такі справи... Мешкала неподалік Ніна Кащенко, але й вона тут більше не збирається жити. Так що на нашому хуторі тепер ні душі. А було 45 хат, людей стільки...
Олексій Михайлович про те, за які це заслуги їхньому хутору так з дорогою пощастило, нічого не знає.
Дещо прояснила ситуацію про «шлях в нікуди» сільський голова Українського Лариса Лисенко.
— Ми дуже обурені цією дорогою, — зазначила вона у розмові з нами. — Її побудували протяжністю 2,5 кілометра у вересні 2005 року всупереч нашим проханням та пропозиціям. До Нова була поганенька дорога з твердим покриттям, якою можна було добратися до села. Тоді в населеному пункті ще мешкали кілька жителів. Але села Українське, Займище багатонаселеніші. Від цього бездоріжжя страждають сотні родин. Ну, ось студентам дістатися до Києва, Ніжина, Прилук — це лише мука. Коли ми дізналися, що за якимось нереалізованим проектом 1985 року вирішено будувати той шлях, то забили на сполох. Та нам у Чернігові в адміністрації автомобільних доріг сказали: або ця дорога, або гроші перекинемо в інший район до такого ж невеличкого села. План понад усе! Шляховики, які прокладали шлях до села Нова, нам зізналися, що паралельно в іншому районі теж роблять «дорогу в нікуди» до хутора, де живе одна людина. Ми щороку бомбардуємо усі вищі інстанції від Чернігова до Києва: згляньтеся, зробіть же що-небудь з дорогою до нашого центрального села! Неможливо ж сюди добиратися як слід, по-людськи. А тут ось так щедро викинуто гроші на вітер! Усупереч інтересу територіальної громади!
Справді, доводиться лише знизати плечима від цього несусвітнього маразму. Село Нова залишилося без жителів. А мільйони бюджетних коштів, які хтось із посадовців угорі запланував «на добру справу», не порадившись з представниками регіону, тепер прикрашають безлюдну територію. Дорогу до села і до ставка зробили на совість. Так, ніби сюди приїжджатиме на відпочинок високопоставлений урядовець. Можливо, хтось це і планував. Краєвид біля села просто чудовий. Радує око й величезна водойма. Та, схоже, асфальтівка приречена на безлюдність.
 
Чернігівська область.
Фото автора.