У селі Воскресінці Коломийського району у краєзнавчому музеї знаходиться унікальний експонат — синьо-жовтий прапор, який вперше привселюдно було піднято на Прикарпатті ще задовго до проголошення суверенної України. Його вважають предтечею того національного стягу, який підняли над Верховною Радою 1991 року як символ нашої держави.
Це сталося 14 травня 1989 року, коли радянська влада була ще досить сильною, щоб розправитися із «самостійниками». Того дня у селі Воскресінці було велике свято — відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку, створеного за кошти громади. Подія зібрала небачену кількість людей — близько п’яти тисяч осіб, в тому числі представників діаспори, місцевої влади. Не дивно, що у натовпі було немало кадебістів, вдягнутих у цивільне.
Саме цього дня група патріотів — члени івано-франківської філії Української Гельсінської спілки Роман Круцик, Надія Стасів, Роман Гладиш, Ігор Андрухів, Володимир Ковальчук, до яких примкнули члени культурно-наукового товариства «Рух» Ярослав Шевчук та Ігор Попович — вирішила реалізувати свій сміливий план. Акцію готували дуже ретельно. Одна з коломиянок, Орися Левицька, пошила прапор, який мав трикутну форму і нагадував козацький стяг. Його привезли у Воскресінці за всіма правилами конспірації. А підняти доручили молодому майстрові івано-франківського закритого заводу «Позитрон» Володимиру Ковальчуку. Хлопцеві тоді було 24 роки. Зі своєю місією він упорався блискуче. Під час велелюдного мітингу прикріпив синьо-жовте знамено до флагштока і підняв високо над землею.
Це був нечуваний, зухвалий виклик системі. Натовп заціпенів від несподіванки, а потім до прапора кинулися кадебісти. Та люди заважали їм добратися до нього. Жінки з дітьми на руках затуляли дорогу. Хтось крикнув: «Слава Україні!» «Героям слава!» — прокотилося у натовпі.
У повітрі прапор протримався лише 20—30 секунд, але ті секунди увійшли до історії. Потім знамено швидко опустили, і воно розчинилося у натовпі: флагшток пішов по руках людей в один бік, а полотнище — в інший. Потім воно кудись зникло. Як з’ясувалося згодом, прапор сховав під полу піджака коломиянин Петро Бабенюк і благополучно доніс додому. Чоловік пробрався тоді через натовп і пішки дістався городами до Коломиї. А потім з цим прапором не раз брав участь у різних мітингах. Та про це стало відомо лише через 10 років після тієї події.
Тоді цей випадок набув неабиякого резонансу. Тільки й розмов було, що про цю неординарну подію. Щодо Володимира Ковальчука, то наступного ж дня у парткомі заводу з ним проводили «виховну роботу». Згодом у дусі радянської пропаганди було сфабриковано лист «колгоспників» Воскресинців, які засуджували хлопця, який наважився підняти український прапор. Та пам’ять про цю подію у людській пам’яті так і не вдалося стерти. Вона виявилася такою сильною, що через 10 років було започатковано святкування дня відкриття пам’ятника у селі Воскресінцях і воскреслого прапора. А 2010 року стяг повернувся до села — Петро Бабенюк урочисто передав його у краєзнавчий музей, де він нині і зберігається.
По-різному склалися долі учасників тих подій. Так, Володимир Ковальчук працює нині першим заступником начальника Івано-Франківського обласного управління юстиції. Роман Гладиш — відомий прикарпатський журналіст. Роман Круцик очолює Київське товариство «Меморіал» ім. Василя Стуса і Музей радянської окупації. Надія Стасів стала дружиною Героя України легендарного дисидента Левка Лук’яненка і проживає неподалік Києва. Ігор Андрухів вийшов на пенсію в чині полковника міліції і помер у грудні минулого року.
Івано-Франківська область.