Над ранок 24 червня 1996-го у черговій частині Стаханівського міськвідділу УМВС України в Луганській області пролунав телефонний дзвінок. «У Світлодарську Донецької області під час оперативно-розшукових заходів загинув старший лейтенант міліції Анатолій Мислівой...» — донеслося зі слухавки.
Передісторією цих подій було затримання у січні 1996 року в селищі Михайлівка Перевальського району злочинної групи на чолі з її організатором Рєчкіним. Бандити діяли у Дебальцевому, Сєверодонецьку та інших містах регіону. Але знешкодити одразу всіх злочинців не вдалося — частину групи оголосили у розшук.
22 червня працівникам міліції стало відомо про місцезнаходження одного з членів групи — він переховувався у садівничому товаристві «Енергетик» Вуглегірської ГРЕС на Донеччині. Наступного дня працівники Стахановського відділу карного розшуку провели рекогносцировку місцевості та спланували операцію. На затримання спорядили п’ятьох працівників, зокрема й оперуповноваженого Анатолія Мислівого.
Анатолій був другою дитиною у родині. Старша за нього на п’ять років сестра Наталя фактично виховала брата. Тому нескладно зрозуміти, ким він був для неї. Мати Анатолія й Наталі — Людмила Іванівна — працювала акушеркою у Стахановському пологовому будинку. Батько, Анатолій Кирилович, все життя віддав роботі на шахті і помер за п’ять років до загибелі сина — коли той проходив строкову службу. У простій, скромній родині зростало хлопча, якому призначено було назавжди залишитися 25-річним...
Отримавши зброю й бронежилети, о шостій годині ранку група у повному складі була на місці. Оперативники заблокували можливі шляхи втечі. Анатолій, сказавши колегам: «Я його візьму...», стрибнув у вікно. Одразу ж пролунали два постріли.
Із солдатських листів Анатолія до матері:
«...Скоро додому. До тебе, до всього рідного... Можливо, і справді є якийсь енергетичний світ, в який ми переходимо після смерті. Мені здається, людина може набагато більше, тільки для цього потрібна віра. У Любов і Доброту, у Бога й Людину. І не просто на словах...»
Бандити — а їх виявилося четверо — затягли тіло Анатолія в будинок і закрили металеві ставні. Почався справжній бій: з горища полетіли ручні гранати, від вибуху спрацювала охоронна сигналізація автомобіля, що стояв неподалік...
Поки працівники карного розшуку перегруповувалися, злочинці пішли на прорив до водоймища, розчищаючи собі дорогу автоматними чергами. Одного з бандитів — власника дачі — було поранено. Випустивши з рук уже готову до застосування гранату, він загинув від вибуху. Не змогли втекти й інші члени ОЗГ.
В Анатолія Мислівого залишився 4-річний син Святослав, характером і статурою він весь у батька. Родичі двічі, на дев’ятий і сороковий день після смерті, правили панахиду по загиблому в Старобільському жіночому монастирі. Хлопчик по-дитячому радів поїздці, уважно розглядав добрі обличчя черниць. А на похоронах не відходив від труни батька.
У Стахановському міськвідділі на сороковий день після загибелі Анатолія Мислівого було відкрито невеликий пам’ятний куточок. На стенді розкладено його камуфляжну форму, робочий блокнот з останнім записом, датованим 24 червня, листи, фотографії.
Із солдатських листів Анатолія до матері:
«...Будь спокійною, мамо, я служив чесно і відкрито. Мамо, як правильно кажуть, що з армії чекає тільки мати! Я люблю тебе. Бережи Вас Бог. З повагою, Анатолій».
Луганська область.
Фото надане УМВС України в Луганській області.
