Останнім часом у кінематографі прослідковується тенденція: дедалі частіше режисери беруться за осучаснення радянських стрічок. То новий «Службовий роман» відзнімуть, то про «Іронію долі» ще раз розкажуть... Між тим, сюжети для таких римейків підкидає і саме життя. Минуло понад 30 років відколи наша читачка Людмила Іванівна Волчанська та її чоловік уперше побачили стрічку Рязанова «Гараж». Тоді вона й не здогадувалася, що їй доведеться приміряти на себе роль однієї із головних героїнь цього фільму...
Старий сюжет на новий лад
Отож сюжет розгортається у селі Підгірці Обухівського району Київської області. 1990 року тут було створено садівницьке товариство «Галявинка». У його користування передали земельну ділянку, частину з якої, згідно із генпланом, віддали для садового-городніх робіт, частину залишили як землі загального користування. Тоді у планах молодих садівників було зведення на спільних метрах квадратних магазину, офіса для голови товариства, організація ярмарку, побудова автомобільної стоянки...
Та з роками площа земель загального користування зменшувалась. Зрештою від неї лишився один-єдиний клаптик. На ньому поставили сторожку для голови правління, в якій він приймав членські внески.
Сьогодні ж навіть ця ділянка — у приватній власності. Одного дня члени товариства прокинулись і побачили, що цю землю огороджують. Тоді й дізналися, що вже кілька років вони мають нову сусідку.
— До весни 2010 року ми користувалися цією ділянкою як землею загального користування. Її ніхто не обробляв, ніхто на неї не претендував. Там стояла будка, де ми платили членські внески. Це була наша остання земля, а її забирають, — скаржиться Людмила Іванівна.
Небайдужі зібралися гуртом і пішли шукати правди до голови товариства. Той, мовляв, спочатку також, начебто, не зрозумів: хто та чому землю загального користування огороджує. Писав навіть листа у київську обласну спілку садівницьких товариств і масивів із проханням допомогти. Далі — цитата:
«...Приватизували декілька соток землі загального користування с/т «Галявинка», ми дізнались про це, коли приїхали працівники та почали закопувати стовпи на межі ділянки. Дозволу на виділення нашої землі я не давав, зі слів попереднього голови, він також його не давав, нічого про ці дії ні члени правління, ні члени товариства не знають. Зі зверненнями про виділення землі до нас ніхто не звертався...». Дата — 17 квітня 2010 року, підпис — голова правління с/т «Галявинка» С.В. Гордієнко, печатка...
Тоді, пригадує наша читачка, здавалося, що питання знято. Однією силою члени товариства, разом із його правлінням та головою, йдуть до суду, виграють справу, святкують перемогу. Але сталося усе не так...
Не знав, не знав, та й згадав
Невдовзі голова від своїх слів відмовився. «Згадав», що нова власниця ділянки таки справді є членом товариства, уже не один рік користується землею тощо. Відтак нашим читачам довелося діяти самотужки. Подали до суду, щоб той скасував право власності на спірну земельну ділянку.
— У ході розгляду спливли цікаві документи. З’явилася довідка, яка начебто підтверджує членство в нашому товаристві власниці цієї ділянки. Тоді ж звідкілясь з’явилась копія витягу з протоколу засідання правління СТ «Галявинка», на якому наче й було розглянуто заяву про вступ в члени товариства громадянки Б., і за результатами голосування її було прийнято. Але мій чоловік саме у той період (з 2004 по 2011 роки) був членом правління товариства. Тим не менш, про прийняття нового члена та надання йому дозвілу на приватизацію земельної ділянки нічого не знав і навіть не чув. Крім того, є ще один дивний нюанс: на цьому витягу стоїть печатка, яка уже два роки як мала б бути знищена. Ми вимагатимемо від прокуратури порушити справу про фальсифікацію документа, — каже Людмила Іванівна.
Тепер паралельно наші читачі судяться і з правлінням товариства. Переконані, всі перераховані документи — підробка, і були видані уже заднім числом. Сподіваються, підтвердять це і служителі Феміди. І в судовому порядку визнають незаконним рішення про зарахування до складу товариства нової сусідки. А отже, на цих підставах можна буде оскаржити і сам процес приватизації ділянки.
Між тим садівники переконують: насправді головним винуватцем беззаконня є навіть не голова правління, а один із членів товариства — громадянин Г. Буцімто, нова сусідка — подруга його товариша. І саме він «організував» їй усі довідки. Звичайно, без документального підтвердження — це лише здогадки. Але ж і диму без вогню, як відомо, не буває.
Тим часом, ми вирішили поспілкуватися із головою правління товариства. У телефонній розмові він запевнив: власниця спірної ділянки таки є членом товариства. До неї, мовляв, питань немає. Натомість, не розуміє він поведінки наших читачів, які «уже втомили усіх своїми судами». Припускає, що така активність пов’язана з тим, що вони і самі на ту ділянку око поклали. Мовляв, і трактор там свій ставили, і вантажівку... Коротше кажучи, як справжній сусід, розповів чимало подробиць із життя наших читачів, у кращих традиціях «Кайдашевої сім’ї». Та про лист із закликом про допомогу він, як з’ясувалося, також пам’ятає:
— Так, цей лист був. Але це все було з самого початку, щойно я обійняв цю посаду. Жодних документів на той час у мене не було. А коли пішли всі ці судові розгляди, тоді воно все з’ясувалось: було засідання правління, було рішення, було видано документи... Я не знаю, що вони вам розповіли, але уже є рішення багатьох судів, які встановили, що їхніх інтересів порушено не було. Чого вони хочуть і навіщо звернулися до вас?..
Відповідь на це питання має Людмила В.: «Ми хочемо, щоб нам — громаді — повернули нашу землю. І ми самі, усі разом, будемо вирішувати, що з нею робити. Поставимо там магазини, будиночок для голови і скарбника. Не для цих, що зараз, а для інших...».
Щоправда, довести юридично порушення своїх прав поки що не вдається. Усі рішення судів — не на користь читачів. У матеріалах справи є купа документів, які підтверджують, що нова сусідка — повноправний член садового товариства і законна власниця земельної ділянки. (Принаймні доки не доведено, що всі довідки — підроблені.) Так, приміром, 2009 року начебто самі ж члени товариства написали листа в подяку своїй новій сусідці за здійснення робіт з реконструкції електромереж. Просто дивно, чому ж тоді за півроку, коли вона почала огороджувати свою ділянку, багато хто, навіть новообраний голова правління товариства, не впізнав свого доброчинця? І таких дивин у цьому конфлікті чимало. Наші читачі скаржаться: правоохоронні органи і суди помічати ці невідповідності просто не хочуть.
Та зрозуміти можна і їх. Цей конфлікт членів садового товариства розділив їх на гуртки за інтересами. Знайшлися люди, які навіть у суді підтвердили, мовляв, рішення правління про прийняття у члени нової сусідки затверджувалось на загальних зборах... Усе звелося до банальних сусідських війн, коли один звинувачує іншого у брехні, а хто із них каже правду — лише Богові відомо...
Рязановський «Гараж» закінчився своєрідним хепі-ендом. Прості члени кооперативу об’єдналися і, грубо кажучи, відібрали гаражі у тих, хто не мав на них права. Чим закінчиться ця історія — покаже час. Крапку в справі має поставити суд. І покарати винних, якщо не за привласнення землі, то за брехню під присягою. Бо із двох можливо тільки одне: або нову сусідку громада приймала у члени — або ні... Третього тут не дано.
