Дендропарк «Софіївка» в Умані вже давно став українською туристичною Меккою і не потребує додаткової реклами. Відомий російський мандрівник Іван Михайлович Долгорукий, відвідавши цей парк ще 1810 року, писав: «Якщо ви хочете мати правдиве уявлення про те, що зазвичай називають Єлисейськими полями, земним раєм, прийдіть у «Софіївку» і подивуйтесь в ній генію творчому. Там природа і мистецтво, поєднуючи всі сили свої, створили пречудову картину. Яка гармонійна злагода в дивовижному злитті їх взаємних робіт! Ніщо не може зрівнятися з тим, що тут бачиш: все зачаровує, захоплює. Не думайте, одначе, щоб я хотів представити вам красу надуману. Сад цей — один із щасливих і неодмінних наслідків мистецтва людського...»

Відколи у «Софіївці» побував князь Долгорукий, минуло понад двісті років, а підписатися й досі можна під кожним його словом. Утім, у цій рубриці ми не розповідаємо про відомі пам’ятки історії, природи чи архітектури. Мова йтиме не про прославлений дендропарк, а про долю жінки, у подарунок якій його було створено. Ім’я Софії Потоцької, дружини казково багатого володаря Поділля Станіслава Потоцького, згадується під час кожної екскурсії. Інакше й не вдасться пояснити, чому біля озера стоїть недопалена свіча, навіщо створили підземну річку Стікс, острів кохання та багато інших місць. Усі вони тісно пов’язані з життям загадкової гречанки, яка свого часу зуміла заволодіти серцями найвпливовіших й найбагатших чоловіків Європи.

Біографія Софії Потоцької — це справжній ребус для дослідника. Про те, звідки вона з’явилася, яким чином жінка без роду і племені зуміла вийти заміж за сина коменданта Кам’янецької фортеці Юзефа Вітте, а потім — за графа Станіслава Потоцького, стати коханкою польського короля Станіслава Августа Понятовського, князя Григорія Потьомкіна (і це далеко не повний список), досі невідомо. Одні вважають її повією, шпигункою та авантюристкою, яка досягала мети завдяки вроді та шарму, інші — святою, яка стала заручницею правил тогочасного світу. Правда, напевне, лежить десь посередині. Істинним залишається факт — графиня Потоцька була непересічною постаттю, яка заслуговує на гідну пам’ять. З цим нібито ніхто й не сперечається, проте відповідаючи на запитання, де вона похована, дослідники розводять руками. Й не через те, що не знають де це місце, а через те, що соромно про таке розповідати.

Смерть Софії Потоцької була не менш загадковою, ніж її життя. Не стало графині 24 листопада 1822 року в Берліні. Поховати себе вона заповідала в Умані. Везти покійницю з Берліна до Умані було небезпечно — на кордоні Російської імперії тіло могли не пропустити. Тоді донька графині Ольга одягнула покійницю у яскраву сукню, вклала у руки букет та віяло й так у кареті зуміла провезти тіло Софії аж до рідних місць.

Поховання графині Потоцької досить яскраво описує Павло Наніїв у романі, що ґрунтується на архівних документах, «Тричі продана»: «Під мідний благовіст церковних дзвонів виринула з Паланки на степову дорогу похоронна процесія. Попереду несли хреста, хоругви і 53 величезні, наче голоблі, воскові свічки — стільки, скільки років прожила на світі небіжчиця. Залитою мерехтливим світлом дорогою повільно котився різьблений із дуба катафалк, запряжений шестериком білих кобилиць під чорними, гаптованими сріблом покривалами. На катафалку спалахує відблисками полум’я від свічок цинкова труна. В ній лежить залите бджолиним медом тіло графині. Так, щоб зберегти від тління, везли колись легіонери останки свого полководця Олександра Македонського».

Поховали Софію в Успенському соборі. Невдовзі, як пише Павло Наніїв, в Умані стався землетрус з грозою. Блискавка вдарила у собор, камінь над могилою чи то через блискавку, чи через землетрус, розколовся. Люди вирішили, що це — кара Божа й викинули останки Софії з собору. Тоді її діти та рідні, побоюючись народного гніву, перепоховали їх у родинній церкві у містечку Тальне. Робили це швидко, уночі, вже без пишних процесій.

У радянські часи тальнівську церкву перепрофілювали на хлібокомбінат. Дослідник життя Софії Потоцької у Тальному Андрій Поліщук показав, що залишилося від колись культової споруди, яка й досі належить підприємству. За його словами, під однією з колон колишньої церкви  покоїться прах Софії Потоцької. Однак, під якою саме дослідник вказувати не хоче. «Я знаю, що є думки про перепоховання Потоцької ще раз в Умані. Але вважаю, що вона має лишатися тут. Потрібно відродити церкву й поховати у ній останки Софії та тих її рідних, які жили у нашому місті», — пояснює Андрій Поліщук. До речі, біля замку Шувалова досі лежать надгробні плити колишніх володарів цього маєтку, які були родичами Софії (на знімку). У Тальному жили донька графині Ольга та внучка Софія з родинами.

Сьогодні ім’я прославленої гречанки може привернути увагу туристів, вважає пан Поліщук. Відвідавши відомий дендропарк, вони матимуть нагоду продовжити на пару десятків кілометрів свою екскурсію і побачити ще й могилу Софії Потоцької, мисливський замок Шувалова та інші цікаві місця Тального, сподівається дослідник. Поки ж навіть потрапити до місця поховання Софії Потоцької можна, лише попросивши дозволу в охоронців. Окрім того, туристичний маршрут навколо Софіївки можна продовжити ще й палацом Даховських у селі Леськове, який також розташований поблизу Умані. Але й ця пам’ятка, як вже писав «Голос України», на замку. Палац перебуває у власності Міністерства оборони й туристам туди вхід заборонено. Шкода, що у такий спосіб ми втрачаємо і свою історію, і можливість розвивати туристичний бізнес.

Фото автора.