Національна символіка — поряд із мовою, територією розселення етносу і усвідомленням своєї окремішності в крові, традиціях батьків і переконаннях — завжди була важливим опорним елементом фундаменту кожної нації, знаком її існування та утвердження в світі.
Національна символіка українців — Герб, Прапор і Гімн — має бути відображенням минулого, сьогодення і майбутнього нації.
Особливо це є важливим для майбутнього: «Як корабель назвеш, так він і попливе». Так само й з кольорами символів національної держави: який колір (кольори) має Державний прапор, таку спрямованість матимуть думки, наміри й дії громадян держави.
Бо так само, як мова — це не тільки звуки, так і прапор — це не тільки поле для відображення фарби певного кольору.
Після здобуття Україною незалежності Верховна Рада України затвердила наш Національний прапор у синьо-жовтих кольорах, а пізніше було встановлено свято Національного прапора.
Бо прапор — це знак нашої спільноти. А от уже якої спільноти і на що здатної — це також залежить від кольорів прапора та від знаків на ньому. Бо колір і знаки на прапорі можуть бути такими, що мобілізують націю на захист Вітчизни, а можуть бути й такими, що лише розніжують, викликають самовдоволення, лінощі й байдужість.
От спробуйте уявити собі, що вам довелося б виступати під чорним прапором, та ще й із зображенням черепа й кісток на ньому! Тоді б уже не мало жодного значення те, за що ви виступаєте. Бо тоді було б цілком очевидно для всіх (і для вас), що ви йдете сіяти смерть.
А якщо на вашому білосніжному прапорі намальовано чудову троянду або розкішну квітку лілеї — чи під таким прапором можна сподіватися мобілізувати громадян на перемогу? Такий прапор здатний лише розчулити ніжність, а не згуртувати людей у хвилину смертельної небезпеки.
Під «квітковим» прапором добре влаштовувати хіба що фестивалі романтичної поезії або презентації-запрошення туристів до екзотичних країн. Проте війни виграють не романтики, а міцні (й зовсім не «квіткові») характери.
Бо світом править гармонія, яка впливає також і на нашу свідомість.
Гармонія вічності була відображена й на прапорі України-Руси — на яскравому жовто-блакитному полі стягу з Тризубом на ньому. Про це свідчать видатні українські історики: Михайло Грушевський, Антін Лотоцький, Іван Крип’якевич, Михайло Брайчевський та багато інших.
Олексій Братко-Кутинський («Феномен України», Українська академія оригінальних ідей, газета «Вечірній Київ», 1996 р.):
«... Тимчасовий російський уряд вирішив скористатись з національного піднесення Українців для підвищення боєздатності російської армії. З цією метою почалось формування українських національних частин, як раніше це зробили у Австрійській імперії. Перші ешелони українізованого війська почали прибувати на фронт у травні 1917 року, а вже 1 липня 6-тий українізований корпус російської армії був кинутий у наступ під жовто-блакитними прапорами.
З першого ж удару корпус захопив три лінії німецько-австрійських окопів...
А далі сталося те, чого не передбачали ані російські, ані австрійські генерали — під однаковими жовто-блакитними прапорами зіткнулися в бою Українці Російської і Австрійської імперій, Українці зі Сходу і з Заходу.
Це спричинилося до несподіваного унікального феномену, що отримав назву братання і поширився на інші фронти, став характерною рисою Першої Світової війни.
Жовто-блакитна барва була настільки загально усвідомленою як національна українська, що узаконення Центральною Радою жовто-блакитного прапора, як державного символу, яке відбулося 22 березня 1918 року, не викликало ні в Україні, ні в Росії жодного сумніву щодо правомірності цього акта.
29 квітня 1918 року жовто-блакитний прапор було піднято на флагмані Чорноморської ескадри, а 18 липня жовто-блакитні військові прапори замайоріли над армійськими військовими підрозділами».
Потім під жовто-блакитними прапорами йшли у бій вояки під проводом Симона Петлюри, загони Українських стрільців, далі — підрозділи УПА...
За часів більшовизму не можна було навіть згадувати про жовто-блакитну українську символіку, яка була визнаною у світі впродовж багатьох віків, аж до... здобуття Україною незалежності у 1991 році.
Але далі, уже в наш час, виявилося, що треба знову боротися за право використовувати історично обґрунтовану українську національну символіку.
Євген Ґолибард («Три очевидні й водночас неусвідомлені істини», тижневик «Слово Просвіти», 2004 рік та на сайті www.plukr.org):
«...Коли Український Народ, нарешті, отримав незалежність від Москви і до Нації повернулися її правічні символи, прикметник жовто-блакитний став гоноровим для прихильників самостійності нашої держави, пов’язуючи історичне минуле з новітньою епохою.
А тепер звернімося до Конституції України, ст. 20, абзац 2-й якої чітко зазначає: «Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів».
Отже, жовто-блакитний раптом перетворився на синьо-жовтий.
Як відомо, диявол ховається у дрібницях. І якщо уважно придивитися до прапорів, які сьогодні бачимо на майданах і над колонами людей під час демонстрацій, то жовтий нерідко відтінює зеленкуватим, як лан пшениці у період молочної стиглості зерна, а зверху його притискує соковитий синій з темним відливом, як небо проти ночі.
Відомі українські дослідники і знавці національної символіки (а серед них чи не найбільш компетентний О. Братко-Кутинський у його славнозвісній книзі «Феномен України») виводять жовтий (а точніше — жовтогарячий!) колір від Сонця, від дохристиянського Ярила.
Житейське море під сонячним небом — споконвічний символ України.
Жовтогарячий — це колір світла, символ вічності, символ енергії від вічного джерела, яке наповнює життям землю, людину і кожне створіння. Жовтогарячий йде згори і наповнює життям блакить неба і піднебесні обшири. Тому й жовтогарячий (золотий) Тризуб наш є головним верхнім кольором порівняно з блакитним (тлом піднебесним).
Заміна блакитного на синій і перевернення прапора таким чином, що синій колір «давить» природну енергетику вічності, відбулися нібито непомітно. У кожному разі, помітних обурень з цього приводу не було.
Більшість українців задовольнилися відомим натуралістичним поясненням, широко проілюстрованим на великоформатних календарних листах: великий лан жовто-золотистої пшениці до самого обрію під синім небом.
Між тим, таке пояснення не задовольнило деяких незалежних дослідників, у тому числі й зарубіжних. Зокрема, відома китайська художниця Мао-Мао вважає своїм обов’язком «пояснити українцям їхню велику помилку».
Як стверджує художниця, серед 64 гексаграм, вміщених у «Книзі Перемін», нинішньому Прапорові України відповідає гексаграма № 12 («Пі»), яка відтворює сполучення Кунь-Цянь — земля-небо.
У поясненні до цієї гексаграми зазначено, що таке сполучення означає повну відсутність основних зв’язків країни у контексті всесвітньої системи сил і основних субстанцій.
У підсумку стверджується, що таке перевернуте розташування (земля з її морем — згори, а небо з його життєдайним Сонцем — знизу) сприяє відходу Великого Світла і приходу Малої Темряви, а в наслідку — хаос і занепад.
Мао-Мао переконана, що незворотні позитивні зміни в Україні настануть лише тоді, коли жовтогарячий запанує (зверху) над блакитним.
Про те, що жовтогаряча смуга має бути розміщена над блакитною, вважав також Михайло Грушевський».
Ігор Каганець («Жовто-блакитний чи синьо-жовтий?», «Народний оглядач», 30.06.2006):
«З сакральної точки зору зображення на національному прапорі синього над жовтим означає, що нація визнає панування пасивного над активним, консервативного над творчим, матеріального над божественним, творіння над Творцем.
Такий світогляд суперечить природному стану Всесвіту і є запереченням його Творця, відповідно, такий світогляд є брехливим і руйнівним, а оскільки найбільшим брехуном і батьком брехні є диявол, то такий збочений світогляд коректно назвати диявольським.
Відповідно, синьо-жовтий прапор, який відбиває диявольський світогляд, також коректно назвати диявольським. Зауважимо, що цей прапор відбиває нині існуючий у державі стан перевертання природного порядку та домінування безбожності, об’єктивними проявами якого є вимирання Українського Народу (понад півмільйона щороку), зростання кількості самогубств та абортів, поширення алкоголізму та наркоманії, генетичне і культурне виродження.
Захисники синьо-жовтого прапора стверджують, що синє — це небо, а жовте — це пшеничне поле. Мовляв, Українці є хліборобською Нацією, а тому її природним символом начебто має бути синьо-жовтий (небо-пшениця) прапор.
По-перше, небо буває синім надзвичайно рідко, адже у сонячний день воно зазвичай блакитне (тож для позначення неба і пшениці прапор мав би бути блакитно-жовтим). Насправді ж синій колір на нинішньому прапорі України є не символом неба, а рудиментом червоно-синього прапору УРСР.
По-друге, Українці є Нацією не лише хліборобів, а також священиків і воїнів. Більше того, дух священиків і священних воїнів (брахманів і кшатріїв) є домінуючим. Адже навіть буденна сільськогосподарська діяльність традиційно здійснювалась Українцями як священнодійство, життєтворчий ритуал.
Зведення українського світогляду до селянської праці є засобом інформаційно-духовної війни на послаблення Української Нації.
Нас не задовольняє існуючий стан в Україні. Ми розуміємо, що стабілізація існуючого стану означає стабільне вимирання Українського Народу і його розпорошення за межами рідної землі. Потрібно зламати ці негативні тенденції і здійснити суттєві зміни.
Проте серйозні перетворення завжди починаються з духовно-світоглядного імпульсу, з оновлення свідомості, з відновлення правильного розуміння природи Всесвіту, з відновлення зв’язку (ре-лига, релігія) між божественним і людським.
Відновлення ж правильного світогляду неминуче вимагає повернення до правильної символіки, адже символіка — це концентрований світогляд».
Михайло Роль («20 років тому Україна стала правонаступницею УНР», «Українська правда», 22.08.2012):
«Ця непохитна віра Симона Петлюри в Український Народ була найкраще передана його словами:
«Після ганебної віковічної неволі, після страшного божевільного лихоліття Ти переможеш, Народе-Лицарю, і в Державі своїй Незалежній установиш волю святу для всіх народів, що живуть на розкішних землях Твоїх.
Вірний високим засадам волі і рівності, що кохав Ти з часів стародавніх, Ти явиш усім народам світлий образ правової держави демократичної із забезпеченням вольностей громадянських».
...Чому 24 серпня 1991 року Україна почала відлік своєї державності заново?
Чому успадкований від УНР Герб Тризуб у золотому вінку на синьому тлі досі не став Державним Гербом України, без недолугого поділу на «малий» та «великий»?
Чому наш Державний Прапор перевернутий, тоді як на прапорі УНР жовтий колір розміщено зверху?».
Що можна відповісти на ці цілком справедливі запитання... Мабуть, комусь дуже важливо, щоб Українці виступали НЕ під своїм прапором.
І що характерно, — досі, наскільки мені відомо, жоден з провідних українських політиків не висловився з цього важливого питання. Ба, більше — навіть не звернув уваги на цю очевидну недолугість, яка в цивілізованих країнах вважається державним злочином проти своєї Нації.
Віталій КОРЖ, народний депутат України.
