Рак — не вирок, головне — вчасно лікуватися

Як повідомив Ігор Щепотін, українці стали частіше хворіти на рак ротової порожнини, прямої кишки, шкіри, молочної залози, шийки та тіла матки, яєчників, сечового міхура, щитовидної залози, лімфатичної тканини. Статистика свідчить, що міське населення хворіє на 15 відсотків частіше, ніж сільське. Лідирують у цьому сумному рейтингу промислові регіони Сходу та Півдня країни. А ось на Заході та Півночі картинка значно привабливіша. Це за статистикою. 

У державі начебто й борються з цією хворобою. Діє державна програма «Онкологія». Це — офіційно. Чиновники різних рівнів, аж до народних депутатів і міністрів, закликають владу, медиків і суспільство об’єднати свої зусилля в боротьбі з раком, боротися за життя кожного нашого співвітчизника, якого він спіткав. Звучить гарно. На жаль, у більшості випадків усе це — «разова акція з приводу й на честь»... А реалії надзвичайно складніші.

На даний момент в Україні з цією хворобою борються медики 46 лікувальних онкологічних закладів і Національного інституту раку. Але не всі хворі можуть потрапити вчасно на лікування, оскільки дефіцит лікарняних ліжок для онкохворих сягає в середньому по країні 29 відсотків (офіційно). А в Житомирській і Київській областях їх узагалі вдвічі менше від норми (а від потреби?!), хоча територія цих регіонів найбільше постраждала від наслідків Чорнобильської аварії, а темпи приросту захворюваності на рак — найвищі у країні.

Проте, за словами Ігоря Щепотіна, це ще, так би мовити, «квіточки». За даними американських та японських спеціалістів, різке зростання рівня захворюваності можна прогнозувати роки через три — через 25 літ після аварії на ЧАЕС. 

Насамперед це стосується апаратури для променевої діагностики та терапії, постачання джерел випромінення, радіоізотопів. Величезна проблема в країні і з мамографічними апаратами. Загалом в Україні на цей час працює 342 мамографи: від 5 в Івано-Франківській області до 37 у Дніпропетровській. А для успішної діагностики й попередження захворюваності на рак молочної залози таких апаратів має бути майже в 15 разів більше.

Ще одна величезна проблема — організація цитологічного скринінгу, який може відіграти провідну роль у процесі вчасного виявлення злоякісних новоутворень, передусім раку шийки матки. На жаль, позиції України — як провідної на пострадянському просторі держави із впровадження цитологічного скринінгу — останніми роками втрачено. Це призвело до зростання рівня захворюваності на рак шийки матки, особливо в молодих жінок і дівчат, а рівень занедбаності хвороби сягає 30 відсотків. До того ж, за словами головного онкогінеколога Людмили Воробйової, катастрофічно не вистачає лікарів і лаборантів цитопатологів — ця спеціальність потрапила до розряду нецікавих, неперспективних... Тепер мало хто хоче займатися наукою, сидіти біля мікроскопа й досліджувати, отримуючи за свою роботу копійки.

Незважаючи на катастрофічну ситуацію із забезпеченням онкозакладів діагностичною апаратурою, за чинною «Загальнодержавною програмою боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року» фінансування на її придбання взагалі не передбачено, а місцеві бюджети для цього виділяють вкрай обмежені кошти (10—20 відсотків від потреби). Рівень забезпеченості засобами для лікування онкохворих у більшості регіонів країни не перевищує 30 відсотків, тому фінансовий тягар на придбання необхідних ліків лягає на плечі хворого та його родини.

Хоча, за словами Щепотіна, останнім часом спостерігається феномен — обладміністрації підтримують онкологічну програму й виділяють на її розвиток додаткові кошти. Наприклад, Черкаська область — 100 відсотків коштів на медикаменти для онкохворих, Полтавська — додатково мільйон гривень. Але це краплина в морі горя.

На жаль, на сьогодні медики і навіть найкращі спеціалісти-онкологи не впевнені, що нам вдасться вийти переможцями в боротьбі зі зростанням темпів захворюваності на рак, коли в основі всього лежить фінансування. 

Ось вам і основна відповідь на запитання, чому зростає рівень захворюваності на рак, а в результаті — смертність від цієї хвороби!

До речі, рак косить не лише українців. Німеччина, Франція, Австрія — благополучні держави з набагато вищим, ніж у нас, рівнем життя, але за онкозахворюваннями вони значно випереджають інші країни. Вчені схильні вважати, що тут великий вплив має розвиток промисловості, який, на жаль, не завжди корисний для здоров’я людини.

Є причини, що справді збільшують ризик виникнення злоякісних пухлинних захворювань. У 60 років ризик занедужати на рак більш як у 10 разів вищий, ніж у 40 років. І це незалежно від зовнішніх «канцерогенних» чинників, що хоч і існують, але мають незрівнянно меншу вагу, ніж ця «спонтанна» захворюваність, пов’язана з природним зносом і поломками організму на клітинному рівні.

Значну роль відіграють індивідуальні особливості людей: особливості обмінних процесів та імунної системи, наявність у людини спадкових і набутих захворювань, порушень гормональної регуляції, що сприяють виникненню раку. Дуже сильно на рівень захворюваності впливають шкідливі звички, пов’язані з потраплянням в організм канцерогенних речовин (особливо куріння, алкоголь і надмірне вживання копчених, гострих і смажених продуктів). Щоправда, не можна сказати, що одні продукти харчування сприяють виникненню раку, а інші навпаки запобігають його розвитку. Та й зв’язок шкідливих звичок із раком здебільшого не прямий, а через їхню подразнюючу дію на слизові і передракові захворювання. Наприклад, якщо людина викурює половину пачки сигарет на день, то ризик захворіти на рак легень у неї у 5—15 разів вище, ніж у некурящого, а в того, хто викурює дві пачки сигарет і більше, ймовірність збільшується в 27 разів.

Впливають також і зовнішні чинники, з якими люди змушені бути в тривалому безпосередньому контакті. Це канцерогенні речовини й джерела радіоактивного випромінювання, застосовувані на виробництві та на забрудненій території. Але значення цих чинників не настільки велике, як вважається. Вплив помітний лише за умови масивності та тривалості дії, які в сотні разів перевищують припустимі норми. Це ми бачимо на прикладі ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Учені медичного радіологічного наукового центру РАМН підрахували, що серед них ризик захворювання на рак зростає на 

5 відсотків порівняно з іншим населенням і на 23 відсотки — ризик захворювання лейкозами. А в населення, що перебувало в той період у зоні найбільшого радіоактивного забруднення, ризик зростає лише на 2—5 відсотків. А ризик, пов’язаний зі стандартними медичними рентгенологічними дослідженнями в лікарнях, взагалі відсутній. Інша річ — радіаційне зараження, тобто потрапляння довгоживучих радіоактивних елементів усередину організму і відповідне тривале внутрішнє опромінення малими дозами протягом тривалого часу.

У розвинених країнах спостерігається тенденція до сповільнення зростання захворюваності і зниження смертності від злоякісних пухлин і за рахунок профілактики (передусім боротьба з курінням), і за рахунок поліпшення ранньої діагностики та лікування.

У нас основою профілактики раку завжди була й залишається вторинна профілактика — раннє виявлення і вчасне лікування хворих. Більшість онкозахворювань піддаються лікуванню в разі їхнього своєчасного виявлення.

— Практично в 100 відсотках випадків пацієнтам із захворюванням на І та ІІ стадіях гарантується одужання, — запевняє Ігор Щепотін. — Тобто змінити ситуацію з онкозахворюваністю в країні може лише зміна менталітету українців. 

Але статистика свідчить про інше. У нашому суспільстві панує логіка страуса: не думай — і це тебе не зачепить. За даними соцопитування, 70 відсотків населення України вважають, що профогляди мають бути добровільні. Лише 48 відсотків опитаних знають свого дільничного лікаря і час від часу до нього звертаються. Тільки 40 відсотків жінок звертаються раз на рік до гінеколога, 60 — раз на три роки за потребою, в разі направлення за першою симптоматикою. А після 55 років лише 23 відсотки жінок регулярно проходять профогляди. Ці цифри свідчать про те, що в нас знижена онкологічна настороженість до свого здоров’я, хоча проблема раку може зачепити кожного, — зазначають лікарі. А головний онкогінеколог Людмила Воробйова вважає, що навіть ці дані значно перевищено. За її спостереженнями, лише 10 відсотків жінок добровільно йдуть на огляд до лікаря.

А на мою думку, цей відсоток ще нижчий. Особисто я серед кількох сотень знайомих знаю лише п’ятьох-шістьох жінок, які регулярно проходять медогляд. Усі інші (я теж належу до їх числа) платять гроші за необхідні печатки в санітарній книжці. І так буде доти, поки ця процедура залишатиметься настільки принизливою й болючою, ще й займатиме стільки часу! Багатогодинне й кількаденне сидіння під лікарськими кабінетами нікому не додає ентузіазму й бажання ще раз туди приходити.