Час віддати останню шану воїнам Карла XІІ

— По-перше, пам’ятник — це ще не могила, як і назва зупинки... А от велике поле перед корпусами птахофабрики, яке добре видно усім, хто проїздить трасою Полтава—Зіньків поблизу села Побиванки, — це і є величезна братська могила шведських воїнів, котрі полягли тут у вирішальній битві Великої Північної війни 27 червня 1709 року. Щороку частину поля віддають під городи, вирощують там зернові культури. Все це ще раз доводить справедливість сумного вислову Еріха Марії Ремарка: «Смерть однієї людини — це трагедія, а смерть двох мільйонів — лише статистика».

— Так, про пошук місць поховань і увічнення пам’яті загиблих вояків Карла XІІ вперше заговорили у Швеції ще 1890 року. Це ініціював майор шведської армії історик за покликанням Клаус Гріль. Стаття, надрукована ним у «Стокгольмській денній газеті», викликала гарячу полеміку, бо було багато й тих, хто вважав неприпустимим спорудження пам’ятника загиблим у програній битві, що поклала край шведській імперії. Утім, християнська повага до полеглих перемогла, і пам’ятник звели поблизу селища Побиванки 1909 року, напередодні 200-ліття битви.

— Тобто — лише пам’ятник...

— Про могилу не йшлося. Але влітку 1911-го до Полтави приїхали двоє стажерів Генштабу шведської армії, лейтенанти Карл Бенедік та Фрей Рюдеберг. Вони мали дозвіл міністерства внутрішніх справ Російської імперії на проведення археологічного та картографічного дослідження поля Полтавської битви. Полтавський віце-губернатор С. Бібіков підписав документи на право вільного пересування і виконання фотографічної та топографічної зйомки поля Полтавської битви і прилеглої місцевості.

— Розкопки, проведені за підтримки тодішнього директора колонії для душевнохворих, члена Полтавської вченої архівної комісії доктора Олександра Мальцева, дали змогу знайти два великі поховання вояків Карла XІІ поблизу селищ Малі Павленки та Тахтаулове, які були позначені на карті Карлом Бенедіком. Декілька черепів і фрагментів верхніх щелеп було передано до Стокгольму у дерев’яному ящику, вкритому тонким шаром свинцю. Через тяганину, що виникла у зв’язку з організацією остеологічного дослідження останків, ящик довго зберігався у відділі військової історії міністерства оборони Швеції. «Стокгольмська денна газета» 5 лютого 1912 р. містила статтю директора Артилерійського музею майора Фредеріка Спака з вимогою поховати сумну полтавську знахідку на Північному кладовищі Стокгольму — головному некрополі шведської столиці.

— Не зовсім так. Адже результати дослідження останків, привезених до Стокгольму, виявилися сенсаційними! З’ясувалося, що кістки, знайдені на пагорбі поблизу Побиванки, де було встановлено привезений зі Швеції пам’ятник загиблим воїнам, не мають стосунку до Великої Північної війни і, ймовірно, належать воїнам, що загинули 1399 року в битві на Ворсклі між литовським князем Вітовтом і військами Золотої Орди. 1913-го архіваріус Військового архіву у Стокгольмі Йоганнес Петреллі навіть запропонував спорудити новий пам’ятник на полі Полтавської битви, на цей раз на тому місці, що його знайшли Карл Бенедік і Фрей Рюдеберг. Але Перша світова війна і подальші події унеможливили реалізацію цього задуму. Лише у січні 1951 р. спільна комісія міністерства оборони Швеції та Стокгольмського військового музею вирішила нарешті відкрити ящик і скласти акт. Там записали, що у ящику містяться зазначені вище останки воїнів, аркуш пергаменту з рукописним текстом звіту Карла Бенедіка та Фрея Рюдеберга від 30 березня 1912 р., п’ять карт поля Полтавської битви та чотири засохлі троянди.

— Яка подальша доля цих знахідок?

— Останки воїнів передали для дослідження відомому вченому-антропологу доктору Ейвалю. Результати, що підтверджували скандинавське походження   загиблих, були надруковані 1957 року у щорічному науковому збірнику Товариства друзів Королівського військового музею Швеції. Потім знову заговорили про пошук належного місця поховання для загиблих воїнів Карла XІІ. Цього разу все вирішилось відносно швидко. Згадали про старовинний замок у місті Вадстена. Цей замок на березі озера Ветерн побудував король Густавус Васа ще 1545 року для захисту Стокгольму від нападів з півдня. Фортеця — це три бастіони, зведені на відвойованій біля озера землі, три укріплені вали, внутрішній двір, оточений штучним каналом, та чотири артилерійські вежі. За часів правління діда Карла XІІ, короля Адольфа X Густава, частину колишнього королівського палацу було передано під будинок інвалідів війни, де колишні воїни, які залишилися без засобів для існування, перебували на повному державному забезпеченні. Пізніше до будинку інвалідів відійшла частина приміщень монастиря Св. Біргіти, заснованого у Вадстені в середині XІV століття. Саме тут, на монастирському кладовищі, 12 червня 1958 р. поховали останки воїнів Карла XІІ, що були знайдені на полі поблизу селища Тахтаулового 1911 року. На могилі встановлено камінь з написом «Тут поховані пенсіонери будинку ветеранів війни, а також кароліни (тобто воїни Карла XІІ. — авт.), перевезені сюди з Полтави». Отже, єдина впорядкована братська могила шведів, які загинули 27 червня 1709 р. під Полтавою, — зараз у Швеції.

У звіті Карла Бенедіка і Фрея Рюдеберга після повернення з Полтави зазначено, що «... офіцер штабу 9-ї піхотної дивізії, дислокованої у Полтаві, капітан Павло Кузьмич Вінцентьєв запропонував облаштувати земляний могильний пагорб і встановити на ньому простий пам’ятник у вигляді залізного хреста... Наш обов’язок — віддати останню шану загиблим солдатам Карла XІІ».

— Я сподівався, що у рамках підготовки до відзначення 300-річчя Полтавської битви у 2009 році до цього питання повернуться, але все якось знову спустили на гальмах. Тоді я входив до оргкомітету міськради з питань підготовки до цієї дати і мушу сказати, що центральна влада зовсім усунулася від серйозної підготовки заходів, хоча відповідний оргкомітет існував і на рівні Кабміну на чолі з одним із віце-прем’єрів. Але, наскільки пам’ятаю, жодного виїзного засідання так і не було. Обмежилися виділенням якихось коштів, деклараціями, кількома науково-практичними конференціями. На ювілей від Росії приїхав глава президентської адміністрації, зі шведського боку — посол, а від України — заступник керівника АП... А якби все готувалося серйозно, то саме українська сторона могла б ініціювати захоронення шведських воїнів, це був би добрий жест міжнародного рівня. Тим паче що на тому полі тліють і кістки козаків гетьмана Мазепи.

Так, варто було б встановити на полі поблизу Тахтаулового бодай простий камінь з написом і прокласти до нього доріжку від траси. У самій Швеції та Норвегії численні пам’ятники на братських могилах каролінів — це, як правило, великий камінь з написом: «Тут лежать воїни Карла XІІ» і датою. Навколо могили — багаторічні квіти, трава, сюди прокладена доріжка — бруківка або гравій.

На знайденому у    1911 р. місці останнього спочинку шведів на полі Полтавської битви було б доцільно встановити пам’ятник у схожому стилі. Хоча про це насамперед слід запитати шведських істориків. Тут на допомогу полтавцям може прийти Посольство Швеції в Україні, яке завжди з повагою ставиться до подібних ініціатив, що доводять щире прагнення України увійти до Європейської спільноти.