Якість життя залежить від багатьох чинників, у тому числі — соціальних, екологічних. Тернопільщину можна вважати одним з найчистіших регіонів. У тому, що тут нема великих підприємств, є й свої плюси. Скажімо, викиди забруднюючих речовин та діоксиду вуглецю в атмосферне повітря за двадцять років скоротилися втричі: з 220,2 тисячі тонн в 1990 році до 63,9 — у 2010-му. А ось кількість відходів катастрофічно зростає. Лише за десять років: з 2000 до 2010-го їх побільшало у 2,5 тисячі разів! Зрештою, така ситуація приблизно повсюдно. Відмінність лише в тому, що в області проблема утилізації відходів практично не вирішується.

Мов на пороховій бочці

Три роки тому обласний центр буквально потопав у смітті. Давним-давно офіційно закритий Малашівський полігон досі приймає відходи. Сільську громаду, яка не бажає миритися з таким сусідством, міська влада час від часу задобрює різними соціальними подачками, однак вічно так тривати не може. Не вирішено питання про відведення землі під новий полігон, не кажучи про сміттєпереробний завод. Бажаючих попіаритися на цій проблемі було немало як у складі попередньої влади міста, так і теперішньої: презентували проекти, запрошували експертів, самі їздили за кордон по досвід, однак реальні кроки так і не зроблено. Місто продовжує жити, мов на пороховій бочці.

Забезпеченість житлом також визначає якість життя. Звичайно, порівняно з радянськими часами його вводять менше, але не набагато. Одна відмінність: якщо раніше будувала в основному держава, то тепер — самі люди. Будівельний бізнес Тернопільщини виріс переважно на заробітчанських грошах. Відповідно зростали ціни, які вже наздоганяли столичні. Зароблені кошти заробітчани здебільшого вкладали у нерухомість, навчання дітей, побутові речі. Дехто розкручував свою справу, але таких мало. Придбані квартири здавали у найм або замикали на ключ. Увечері можна спостерігати таку картину: в новій багатоповерхівці світиться лише кілька вікон. На весь під’їзд жилими могли бути дві-три квартири. Як і в деяких інших містах, не обійшлося без будівельних афер. Понад тисячу пайовиків обкрутила круг пальця фірма «Будівельник»: гроші взяла, житла не збудувала. Її власника засудили, а люди змушені додатковим коштом добудовувати квартири.

Будівельний «бум» призупинила криза. Але не тільки. Дедалі більше заробітчан вирішують залишитися у тих країнах, де працюють. Там і купують житло. Доробитися на власну «хату» пересічному вчителю чи лікарю, а саме бюджетники є головними наповнювачами місцевих кошторисів, нереально.

При високому рівні безробіття вже відчувається кадровий голод. У Борщівському районі нам розповіли такий факт. У селищі Скала-Подільська не змогли знайти майстрів для перекриття даху поліклініки. Ледве розшукали їх в одному з навколишніх сіл. Бракує зоотехніків, ветлікарів, механізаторів...

Багаті земляки ощасливлюють малу батьківщину...

І все-таки у вирішенні соціальних питань останнім часом відчувається певний прогрес. З ініціативи голови облдержадміністрації Валентина Хоптяна освітлено майже всі села. Надворі ХХІ століття, а населені пункти були в пітьмі. Взялися облаштовувати внутрішні вбиральні у школах, міняти вікна й двері у школах, садочках, ФАПах, будинках культури. Більше пощастило селам, звідки родом бізнесові знаменитості. Той же Синьків — родинне село Дмитра Фірташа — нині нагадує грандіозний будівельний майданчик. Оновлено приміщення школи, дитсадка, ФАПу, сільської ради, менш як за рік зведено чудовий будинок культури, готель, розпочато будівництво сучасного торговельного комплексу, ресторану... Все зроблено добротно, зі смаком. Не кажемо вже про тепличний комбінат, який виблискує склом на березі Дністра. Вражають масштаби, сучасні технології, а це тільки початок. Дорога до села — казка: висока «подушка», товстий шар асфальту. Щоб її розширити, довелося лупати скалу.

Васильківці Гусятинського району, звідки родом засновник агрохолдингу «Мрія» Герой України Іван Гута і де розміщений його центральний офіс, можна вважати еталоном сучасного села: школа оснащена за останнім словом інформаційних технологій, чудовий спортивний комплекс, а таким дитсадком не кожне велике місто може похвалитися, споруджується сучасний медичний центр, сільські вулиці заасфальтовано, садиби обнесено однаковими парканами.

«Школа майбутнього» зустріне першого вересня дітей села Скорики Підволочиського району. Це, мабуть, перший випадок, коли не школярі чекають школу, а вона на них уже півроку, так скрупульозно поставився до її облаштування директор ТОВ «Україна», Герой України Олег Крижовачук, до речі, колишній педагог. Тут продумано все до найменших дрібниць, навіть сад шкільний посадили, автобус придбали.

Таких сіл-щасливчиків небагато, але задля справедливості слід сказати, що влада знаходить спільну мову з бізнесом, коли йдеться про соціальні проекти. Для багатьох його представників стає справою престижу докластися до утеплення школи, ремонту ФАПу, доріг, будівництва стадіону, підведення газопроводів (деякі райони взагалі повністю газифіковано) тощо. Можливо, приходить усвідомлення, що треба не тільки брати, а й віддавати. Не настільки масове, як би того хотілося, і все-таки...

Громади взялися за перебудову свого життя

Не менш важливо й те, що вдалося розбудити самі громади. Почалося все з проекту ООН і ЄС «Місцевий розвиток, зорієнтований на громаду». Він, як відомо, передбачає, що у соціальних починаннях, важливих для життя громади, мають брати участь і самі люди. Спочатку ініціативні групи створювались з трудом, адже роками існував стереотип, що хтось має прийти і зробити. Але крок за кроком вдалося його побороти. Громади деяких сіл так загорілися цією справою, що почали втілювати проект за проектом, брати участь у всіх можливих конкурсах. Загалом Тернопільщина посіла друге місце в Україні за кількістю реалізованих у рамках «Місцевого розвитку, орієнтованого на громаду» проектів — більше 60-ти. І ця робота триває. Особливо потужно — у Гусятинському районі.

— Цілі села, громади взялися за перебудову свого життя, — розповідає голова Гусятинської районної ради Надія Хоптян (на знімку). — Ми залучили у район багато проектів та програм. Для їх виконання потрібні зусилля влади і громади. Причому від влади вимагається не лише скоординувати роботу, а й допомогти фінансами. Тому постійний головний біль — як наповнити бюджет, оптимізувати видатки. Якщо раніше заради незалежності держави люди ладні були терпіти, то тепер втомилися від порожньої балаканини, закликів і гасел, хочуть жити у спокої і достатку.

Завдяки співпраці з благодійними організаціями міст Харцвіллер (Франція) і Білефельд (Німеччина) вдалося забезпечити більшість інвалідів району візками, ходунками, спеціальними ліжками. Але найбільше зусиль влада докладає до реформування первинної медичної допомоги. Ця тема вимагає окремої розмови.

Як перевернути піраміду

Хоч Тернопільщина не входить до числа пілотних областей, у яких експериментують з реформуванням галузі медицини, однак тут ще раніше дійшли висновку: зміни назріли і перезріли. З ініціативи ректора Тернопільського державного медичного університету імені Івана Горбачевського, депутата обласної ради Леоніда Ковальчука була розроблена концепція реформування медичної галузі області. Хоч слова «реформи» Леонід Якимович уникає.

— Воно не зовсім точно позначає суть того, що ми пропонуємо, — пояснює він. — Адже йдеться не про структурні зміни, а про вдосконалення чинної системи. Хіба в нас не було первинної ланки медичної допомоги? Інша річ, як вона фінансувалася, чи якісні послуги надавала? Те саме можна сказати про «швидку», невідкладну медичну допомогу, поліклініки, стаціонари... Ніби все є, все функціонує, а люди не перестають нарікати на медицину. Цілком відповідально можу сказати: на 30—40 відсотків система охорони здоров’я працює сама на себе, а не на пацієнтів. При тому, що коштів медицині гостро бракує, вони так нераціонально використовуються.

Найближчий до людей первинний рівень медичної допомоги отримує мінімум бюджетного пирога, відпущеного на медицину, — трохи більше 10 відсотків, вторинний — до 55, третинний — до 35. Хто обслуговує найбільше людей, отримує найменше. Виходить перевернута догори ногами піраміда. Щоб поставити її у природну «позу», потрібні чималі зусилля. Починати вирішили саме з первинної ланки. В лютому голова облдержадміністрації прийняв розпорядження «Про затвердження заходів щодо реформування галузі охорони здоров’я Тернопільської області на 2012—2013 роки».

Університет демонструє, якою має бути сільська медицина

Прообразом медицини на селі можуть бути навчально-практичні центри первинної медико-санітарної допомоги, створені Тернопільським медичним університетом. Разом з досвідченими лікарями і фельдшерами тут практикують студенти-старшокурсники та інтерни. Центри, а їх в області п’ять, мають електрокардіограф, стоматологічну установку (допомога безплатна), комп’ютер, Інтернет. У системі он-лайн можна проконсультуватися з викладачами, провідними фахівцями університетської лікарні.
Ми побували у такому центрі в селі Увисла Гусятинського району. Галина Мадай з двома донечками якраз виходила з центру. Меншенькій робили щеплення. Молода жінка зазначила, що умови набагато кращі, поліпшилось і обслуговування. Приміщення доводили до ладу спільними зусиллями влади і громади. Відремонтувати дорогу допомогла районна рада, кований парканець спонсорував місцевий фермер Володимир Коваль, а вже далі ініціативу перебрав університет.
— Щовівторка до нас приїжджають вузькі спеціалісти, — розповідає помічник сімейного лікаря Любов Яворницька, — приймають хворих, консультують. Про їх приїзд повідомляємо людей заздалегідь. Днями звернувся чоловік зі скаргами на біль у серці. Зробили кардіограму, відправили через Інтернет у Тернопіль, через кілька хвилин хворий отримав призначення, пройшов курс лікування, почувається добре. Є в центрі кілька ліжок денного стаціонару, можна отримати процедури і піти додому.
Студенти-практиканти також мають усі побутові умови: душ, плиту, є де приготувати поїсти, відпочити.
Реформи треба було доручати менеджерам, а не лікарям
Руслан Мостовий, начальник відділу охорони здоров’я Гусятинської райдержадміністрації, горою стоїть за реформування галузі. Він навіть допускає, що якщо не вдасться добитися змін, доведеться покинути країну. Максималізм молодого спеціаліста можна зрозуміти, але чомусь віриться, що йому не доведеться цього робити. По-перше, сам ентузіаст, яких пошукати, по-друге, необхідність змін відчувають і нагорі. Загалом те, що відбувається в області, схвалюють у галузевому міністерстві. Зокрема, у липні на базі медуніверситету відбулося спільне засідання колегій Мінохорони здоров’я і Тернопільської облдержадміністрації, на якому обговорювався проект загальнонаціональної програми «Здоров’я-2020: український вимір». Її особливість у тому, що службу охорони здоров’я мають намір переорієнтувати на профілактику захворювань, культивувати здоровий спосіб життя. Як мовиться, Бог у поміч.
Гусятинський район — єдиний в області, який має чотири лікарні: в Гусятині, Гримайлові, Копичинцях і Хоросткові.
— Цього жоден бюджет не витримає, — каже Руслан Ярославович. — Ми проаналізували роботу Гримайлівської лікарні. Щороку лікуються одні й ті самі люди. Точніше, вони йдуть сюди перезимувати. Їм потрібне не так лікування, як миска супу. Але у Копичинцях є геріатричний центр з гарними умовами, можна поселити їх там. Функції лікарні — лікувати, а не займатися благодійністю. Для цього є інші організації. В одному з корпусів Гримайлівської лікарні вирішено створити хоспіс, у цьому нас підтримує ректор медичного університету Леонід Якимович Ковальчук. Або ще такі цифри: мільйон гривень тратимо на харчування хворих, а 600 тисяч — на ліки. Хіба це нормально? Реформатор польської економіки Лешек Бальцерович казав: нас чекають або реформи, або крах. Цю фразу можна цілком застосувати до нашої медицини.
У районі — 57 закладів охорони здоров’я. Дві лікарні отримують 90 відсотків бюджету, виділеного на медицину, всі решта — 10. А 80 відсотків населення звертається по допомогу саме до первинної ланки медичної допомоги. Тепер пропорція зміниться: на первинний рівень планують виділяти 30—35 відсотків бюджету. Решта 65—70 отримають заклади вторинного рівня. Наразі майже всі заклади ремонтують, утеплюють. За словами Руслана Мостового, це питання до осені закриють. ФАПи реорганізовують в амбулаторії, всього у районі буде більше 20 амбулаторій. Район виграв грант Кабміну — майже мільйон гривень — на зміцнення первинної ланки медицини.
— Кожній амбулаторії купимо комп’ютер, підведемо Інтернет, придбаємо програмну підтримку сімейного лікаря, — веде далі головний реформатор медицини району. — Для віддалених сіл створимо чотири пункти тимчасового базування швидкої допомоги.
За великим рахунком, вважає він, реформування медичної галузі треба доручати менеджерам, а не самим медикам, тоді б зміни приходили б швидше і не так болісно.
До людей чи від людей?
Що не все так однозначно з реформами, ми зрозуміли у розмові як із медиками, так і з пересічними жителями області, з якими зустрічалися під час поїздки. Лікарі переживають, що їх може торкнутися скорочення. Ініціатори реформування запевняють: жодних скорочень не буде. Найгірше, що може бути, — це перепрофілювання. За даними управління охорони здоров’я облдержадміністрації, не укомплектовано більш як 50 посад лікарів загальної практики сімейної медицини. А ще медиків турбує застаріла матеріальна база. Усе «нове» обладнання — це те, що отримують від різних благодійних організацій із-за кордону, яке вже там відслужило не один рік. Машини медичної допомоги, що працювали ще в дні чорнобильської біди, досі на «ходу». А деякі амбулаторії і тих не мають. Звичайно, це добре, що роблять ремонти, залучають спонсорів. Але медицина нині — галузь високотехнологічна, багато залежить від діагностики. Якщо не буде нового обладнання, жодні реформи не допоможуть.
Суперсучасне обладнання завдяки своєму знаменитому землякові Дмитру Фірташу має Заліщицька районна лікарня. За рік тут капітально відремонтували старі приміщення, збудували нові. Створено чудові умови як для медиків, так і для пацієнтів. Новесенькі меблі, імпортне обладнання, зокрема, діагностичне, закуплено сім автомашин для «швидкої», дві з яких — реанімобілі. Про таке оснащення можуть тільки мріяти обласні лікарні. Наскільки ефективно воно буде використовуватись у районі? На жаль, уже були приклади, коли отримані по гуманітарній допомозі реанімобілі розукомплектовували, а їх використовували як вантажні. Як сказав один досвідчений лікар, без фахівця найкраще обладнання — просто купа заліза. В обласному центрі екстреної медичної допомоги один більш-менш сучасний реанімобіль не встигає обслуговувати всі виклики. А про реанімобіль на повітряних подушках залишається тільки мріяти.
І зовсім не хочеться вірити у почуте припущення: медицину насправді готують до приватизації і для бідних людей вона стане ще більш віддаленою.
Мертвий сезон у санаторіях
Кілька років тому на мальовничій околиці райцентру Гусятина вирувало життя. Сотні відпочивальників приймав в один заїзд санаторій «Збруч», трохи менше — «Медобори», що навпроти, через дорогу.
Та ось уже десять місяців працівники державного підприємства «Санаторій «Збруч» у вимушеній неоплачуваній відпустці. На прохідній лише сторож і пес Анзор. Немає в санаторії ні світла, ні води... Колись акуратно викладені доріжки поступово заростають травою.
Аж не віриться: ще 2010 року колектив «Збруча» заробив 7,5 мільйона гривень. Тоді, за словами директора санаторію Євгена Пожарнюка (на знімку), оздоровниця сплатила до бюджетів різних рівнів 1,2 мільйона гривень.
За час роботи санаторію тут лікувалися майже 80 тисяч осіб. Причому приїжджали з усіх куточків колишнього Союзу. Навіть із-за кордону.
— Але торік змінилися підходи до тендерів, для того щоб виконати всі умови, забракло коштів. Скажімо, щоб в усіх номерах установити кондиціонери і таке інше, — продовжує Євген Романович. — І програли.
Нині борги санаторію сягнули трьох мільйонів гривень. Отож «Збруч» узагалі позбавлений можливості брати участь у тендерах.
— У кращі часи в нас працювали 220 осіб. Тепер залишилося тридцять. З середини минулої осені ніхто заробітної плати не отримує. Але люди ходять на роботу, підтримують санаторій у робочому стані й вірять, що він знову запрацює у звичному режимі, — не втрачає оптимізму директор. — Ми пропонуємо зробити на базі санаторію всеукраїнську лікарню для реабілітації хворих з проблемами опорно-рухового апарату і кишково-шлункового тракту. Розробили проект, подали обґрунтування. Зокрема, підрахували, що протягом року тут можна підлікувати 88 хворих з кожної області, у тому числі — з Києва і Севастополя. Тепер — слово за столицею. Для утримування такої лікарні потрібно до семи мільйонів гривень щороку.
Ще один вихід — вивести санаторій з державного підпорядкування і залучити інвестора, який вкладе кошти і втримає оздоровницю на плаву. Принагідно зауважимо: дебіт «Новозбручанської» — 40 кубометрів щодоби. А санаторію вистачало для лікувальних потреб 1,5—2 куби. Отже, є значні резерви і для промислового розливу. Втім, «Збруч» уже має в селі Чабарівка власний цех з розливу мінеральної води.
У Києві добре знають про ситуацію, що склалася в Гусятині, але далі обіцянок вирулити з глухого кута справа не йде. Готуючи цей матеріал до друку, наша газета звернулася до керівництва Державного управління справами Президента України, якому підпорядкований санаторій, з єдиним запитанням: які ж найближчі перспективи оздоровниці? 
«У Державному управлінні справами розглянуто лист заступника головного редактора газети «Голос України» Демського С. Е. від 17.07.2012 № 292 щодо діяльності ДП «Санаторій «Збруч».
Інформуємо, що Державним управлінням справами вживаються заходи для врегулювання питання оздоровлення фінансового стану санаторію, у тому числі шляхом внесення оздоровниці до переліку закладів охорони здоров’я та програм у галузі охорони здоров’я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету», — йдеться у відповіді за підписом керівника Державного управління справами А. Кравця.
Санаторію «Медобори» пощастило ще менше. Тут фактично все розвалено — він пустує вже сім років. Аж дивно, що його не прибрали до рук за безцінь місцеві або заїжджі «спритники», як то нерідко у нас трапляється. Можливо, такі наміри і були. Завадила обласна рада, яка своїм рішенням оперативно вивела цей майновий комплекс з юридичного підпорядкування комунального підприємства «Медобори» і передала на баланс КП «Тернопільський обласний інформаційно-туристичний краєзнавчий центр». На думку голови обласної ради Олексія Кайди, у такий спосіб урятувано комунальну власність від дерибану. А Ларисі Римар, директору згаданого центру, дано вказівку підготувати перелік вимог, потрібних для передачі санаторію в оренду чи на продаж на конкурсній основі без зміни його призначення. Тобто там і надалі має залишитися оздоровниця.
— Я цей напівзруйнований майновий комплекс і за гривню віддав би, бо для його відбудови потрібна чимала сума, — наголосив у розмові з нами Олексій Кайда. — Але обласний бюджет потребує грошей.
Та ось чи знайдуться покупці? Бо, за великим рахунком, там і купувати нічого. Хіба що земельну ділянку, на якій ось уже сім років стоїть цей виразний пам’ятник нашій безгосподарності й безголовості.
 
Далі буде.

 

Студентки-практикантки Тернопільського медуніверситету Наталія Швець і Галина Фрицька у навчально-практичному центрі первинної медико-санітарної допомоги в селі Увисла.

Головний лікар Заліщицької районної лікарні Василь Романюк і завідувачка пологового відділення Наталія Кудрявцева ознайомлюються з новим медичним обладнанням.

 

 

Протягом року Заліщицька районна лікарня стала невпізнанною — набула справжнього європейського вигляду.

Село Синьків — то суцільний будівельний майданчик.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.