Літо 1991 року. Суцільний дефіцит, радянських грошей, які називають фантиками, повно, але купити на них щось неможливо. І от з’являються так звані відрізні купони: зарплату одержуєш тими ж «дерев’яними», але до них в еквіваленті додають уже й наші рідні купончики. Ідеш купувати хліб — бери радянського рубля і купон на цю суму відрізай...
Після цього у магазинах і справді почали з’являтися деякі товари, оскільки купони одержували виключно у зарплату чи пенсію, і їх було на руках не так багато.
Нам з дружиною пощастило. Ми одночасно пішли у відпустку і обоє одержали відпускні. Тож купонів виявилося достатньо навіть для якоїсь «серйозної» покупки. І раптом — о, щастя! — у фірмовому магазині «Електрон» у Полтаві бачимо у відкритому продажі однойменні кольорові телевізори львівського виробництва — диво радянської техніки! Вирішили брати одразу два: собі і тестю з тещею, які ось-ось мали приїхати зі славного міста Бреста.
Та коли вони у середині серпня й справді приїхали, в Україні вже діяли певні обмеження на вивезення товарів за межі республіки, в тому числі й до Білорусі. Потрапляли в цей «чорний список» і кольорові «Електрони».
— Ех, не вивязу тєлевізар! — зажурився тесть.
Щодня він мрійливо дивився на упаковку, розказував, як добре було при Брежнєві, і лаяв сепаратистів.
Аж раптом — ГКЧП! Всі не на жарт перелякалися, а тесть зрадів: ГКЧП заявило, що всі обмеження щодо переміщення товарів на території СРСР скасовано.
— Вивязу тєлевізар! — потирав руки він.
Кожен день тесть починав з прослуховування новин і страшенно переживав, щоб у «гекачепістів» не зірвалося...
...24 серпня ми поїхали з білоруськими гостями до батьків у село. Радо зустрілися, стіл накрили... Увімкнули стареньку «Весну-308»: а що ж там на сесії? Адже події тоді розвивалися дуже стрімко... І от лишень випили за зустріч по першій чарці, аж тут і депутати голосують за повну незалежність України! Ми з батьком аж розчулилися, обнялися: нарешті!
І тільки тесть у розпачі сумно зітхнув:
— Ех, не вивязу тєлевізар!
Але потім оговтався і таки запропонував підняти чарчину за незалежність:
— Няхай вам застаецца і ваша незалежнасць, і ваш «Електрон»!
Але телевізор вивезти все-таки вдалося. Йому перед відправкою до Білорусі надали «ретро-вигляду»: боковини пошкрябали камінцем, скло замацькали ганчіркою, загорнули у якусь стару ряднину... А щоб у перевіряльників не виникло жодних сумнівів, що перед ними вже далеко не новий телевізор, тесть вручив їм дві пляшки дефіцитної на той час «Української з перцем». Віз він її, звичайно, для себе, та довелося розлучитися, бо ті перевіряльники у Сарнах таки засумнівалися...
Ось так у далекому 1991-му ми чи не вперше зрозуміли, що живемо уже в різних країнах. Але з часом звикли. І тесть уже не обурюється, приїжджаючи в Україну, хоча все ще бурчить, коли в поїзді при перетині українсько-білоруського кордону доводиться заповнювати декларації, проходити митний і прикордонний контроль... Однак тішить принаймні те, що ні телевізорів, ні багатьох інших товарів чесним людям підпільно возити через кордон уже не доводиться, бо є їх удосталь і в незалежній Україні, і в незалежній Білорусі.
