Дослідне підприємство, відоме колись своїми чистопорідними цигайськими вівцями, тепер не працює

Сизівка — невелике село в Сакському районі Криму. Але в минулому своїм вівчарством гриміло на всю Україну. У створеному 1944 року дослідному господарстві «Чорноморське» вирощували і велику рогату худобу, і свиней, займалися виноградарством, овочівництвом і зерновими. Процвітало підприємство, а разом з ним і село.

Виробництво в руїнах

Ми вирушили околицями державного підприємства «Дослідне господарство «Чорноморське», у якому, за словами Наталії Колесникової, котра пропрацювала тут 25 років економістом, а з 2007-го по 2010 рік очолювала його, у 1988 році налічувалося 15886 голів овець, а в 2006-му вже залишалося п’ять тисяч, сьогодні заледве більш як тисяча набереться. Однак колишня велич господарства вгадувалася на кожному кроці, і тим катастрофічніші реалії сьогодення.

На території машинно-тракторного парку, куди в супроводі ініціативної групи ми спочатку й вирушили, мало що залишилося від колишньої техніки. Тепер її здають на металобрухт. Ще недавно тут лежало вісім величезних куп нарізаного металу, уже все вивезли. Подальший огляд сизівських земель підтверджує якщо не швидку кончину населеного пункту й господарства, де працювали селяни, то вже точно — жалюгідне його існування. Зрізано і здано на металобрухт величезні металеві ємності для пально-мастильних матеріалів. Повністю знищено приміщення овочесховища, звідки знову таки вивезено (щоправда, невідомо куди й невідомо ким) холодильні камери. Далі перед нами постають ще міцні огородження, за якими тримали корів, — усе пустує, приміщення корівників розвалені.

Під’їжджаємо до зерносховищ. Моторошне видовище! Величезна територія, яка пустує... Іржаві стовпи рівненько стоять, два перші лежать на землі — видно, що зрізані недавно. Далі гігантськими ребрами здіймаються напівкруглі залізобетонні руїни зерносховищ. З іншого боку зяють порожніми вікнами колишні склади. За декілька кілометрів звідси картина ще гнітючіша: один за одним стоять розбиті й розграбовані кормоцех, олійниця, вівцекомплекс, машинний двір...

«Нічогісінько не залишилося. Ще навесні цього року працював вівцекомплекс, але і його вже немає», — бідкається член ініціативної групи жителів села Сизівка Галина Григорова.

«Залишилося дві отари, разом з ягнятами 1274 голови. І якщо тут раніше було культурне пасовище (стояли десять скирт сіна люцерни), то тепер змушені випасати овець у селі Водопійне, тому що цю землю здали в оренду й засіяли соєю. Відчуваю, скоро й ми залишимося без роботи, дотягти б до пенсії», — нарікає старший чабан Микола Авраменко.

Безгосподарність чи злий намір

То що ж призвело господарство до такого жалюгідного стану? Економічні обставини? Недалекоглядність керівництва, Кримського інституту агропромислового виробництва та академії аграрних наук? Чиясь недбалість, безгосподарність чи злий намір?

Звичайно, якщо повернутися в минуле, то первісна причина нинішньої біди очевидна. З розвалом Союзу одразу звалилося все: за словами колишніх керівників господарства, що змінювали один одного в різні роки, припинилися різні дотації від держави, тваринництво й вівчарство стали нерентабельними. Овечу вовну, за рахунок чого переважно процвітало господарство в минулому, нібито, продавали за копійки. І не знайшлося жодного керівника, який, наприклад, перевів підприємство на госпрозрахунок і вивів господарство із кризи. Можливо, каменем спотикання в цьому питанні стала академія?

Звичайно, сьогодні складно шукати винних, занадто багато води збігло відтоді. Але в результаті на початку двохтисячних «Чорноморське» обросло боргами у зарплаті. Підприємство опинилося на межі банкрутства.

— Знаєте, неможливо повністю знищити таке господарство, якщо «зверху» не дати «добро», — довелось почути думку одного з керівників цього агроформування, яке очолював десять років. — За правильної політики академії та інституту підприємство можна було б витягнути з боргової ями. При цьому зберегти виробничі потужності, робочі місця.

Хоча б як там було, але в 2005-му Господарським судом АРК за позовом Сакської податкової інспекції було розпочато провадження у справі про банкрутство підприємства і введено процедуру розпорядження майном. Академія начебто б почала шукати шляхи порятунку. Створювалося одне господарство на землях Сизівської сільради, інше. У підсумку нічого путнього не вийшло. Тоді керівництво академії взялося шукати приватний капітал, тобто того, хто зможе оплатити борги й надалі продовжувати господарювати.

У 2008 році в Сизівку прийшов іноземець, так званий інвестор, який організував тут підприємство. Здавалося, ось він — порятунок! Укладають договір про спільну діяльність. Іноземець нібито погасив борги, і на підставі цього суд зупинив процедуру банкрутства. Однак договором передусім підтримувалися інтереси підприємця. У результаті, за документами, у спільну діяльність, а за фактом у власність інвесторів перейшло п’ять тисяч гектарів орних земель. За «Чорноморським» залишилося лише 855 га на суходолі. Ідеологи угоди заявляють, що таке рішення було оптимальне, і академія знайшла в особі бізнесмена єдино правильне рішення, тому що сьогодні його діяльність приносить автономії непоганий прибуток у вигляді врожаїв зерна та сої.

Що робити?

Отже, за минулі роки втрачено практично все, чим славилося підприємство. Знищено матеріальну базу, майже все тваринництво. Овець залишилося — кіт наплакав, та й землі для їхнього випасу немає.

Є ще рослинництво, але й тут сільському бюджету практично нічого не перепадає, тому що свого часу фірму іноземець зареєстрував у Червоногвардійському районі. Тепер усі податки йдуть туди. Це сталося, нібито, тому, що Сакська податкова відмовилася реєструвати договір про спільну діяльність.

За нашою інформацією, сам підприємець подавав до суду, щоб зобов’язати податкову інспекції Сакського району поставити договір про спільну діяльність між його підприємством і «Чорноморським» на облік. Нічого не вийшло. У результаті, Окружний адміністративний суд АРК зобов’язав це зробити податкову Червоногвардійського району.

«Якби спільне підприємництво було зареєстровано в Сакському районі, то податки надходили б туди. А Сизівська сільрада одержувала б свої гроші від роботи підприємства. Не пішла б така хвиля обурення», — нарікають місцеві жителі.

Так, можливо, тоді люди не так би переживали за вже втраченим. Не вдивлялися б так пильно в те, що відбувається сьогодні. Може, і Сизівка ефективніше розвивалася б, зокрема, соціальна сфера. Але за рахунок чого забезпечується життєдіяльність села? Головним чином за рахунок робочих місць, які може дати тільки агроформування. Цього тепер немає.

Загалом, м’яко кажучи, дивну політику ведення господарства обрав Кримський інститут сільського господарства Національної академії аграрних наук, якому підконтрольне ДП ДГ «Чорноморське». У результаті замість правильного менеджменту з порятунку держпідприємства, збереження сизівських земель і відновлення колишнього господарства, більшу частину землі віддали іноземцеві, який усю її засіяв соєю, а тваринницьку базу розорили, техніку здали (і продовжують здавати) на металобрухт.

Щодо жителів Сизівки, то їм навряд чи щось гарне світить, якщо господарство остаточно розгубить усі свої виробничі активи.

«Треба виводити «Чорноморське» з підпорядкування Національної академії аграрних наук і шукати грамотного керівника», — вносить пропозицію Галина Григорова.

Зрозуміло одне, необхідні тверді, вольові рішення і з боку держави. Потрібно допомогти селянам: зупинити розбазарювання майна, що залишилося, і знайти йому оптимальне застосування, щоб люди, котрі пропрацювали в господарстві не один десяток років, не залишилися біля вщент розбитого корита.

Крим.

Фото Ольги САФРОНОВОЇ.