Поле битви — мова

Націонал-патріоти, пишаючись, що Україна, на відміну від інших пострадянських республік, затвердила Європейську хартію про регіональні мови й мови національних меншин, перебуваючи у владі, навіть формально не прийняли жодного нормативно правового документа з її реалізації. Це негативно позначається на іміджі нашої держави.

Лише один приклад. У країні майже сім років не друкували підручники російською мовою. Уперше тільки цього року в Криму першокласники й десятикласники отримають їх рідною мовою в повному комплекті.

Для багатьох випускників шкіл та їхніх батьків став шоком наказ міністра освіти 

І. Вакарчука у грудні 2008 року, в якому українська мова була визначена як єдина для оцінювання знань під час вступу у виші, незалежно від того, якою мовою учень навчався впродовж 10—11 років.

Донедавна мало місце тотальне закриття шкіл з російською мовою викладання. За оперативною інформацією, в 16 областях загальноосвітні навчальні заклади з російською мовою викладання становлять лише 0,2 відсотка від їхньої загальної кількості. Навіть у період радянського тоталітаризму таких агресивних заходів не було. Ці та інші методи насильницької українізації змушують росіян та інші етноси шукати шляхів захисту й розвитку рідних мов.

Європарламент, Рада Європи, інші міжнародні інстанції не раз і жорстко вказували на необхідність прийняття нових законів, які реально відповідали б мовній ситуації та потребам громадян України.

Багато ревнителів демократії навіть не згадують про те, що Верховна Рада України восени 1991 року прийняла «Декларацію прав національностей України». У документі проголошувалося: «Українська держава забезпечує своїм громадянам право вільного використання російської мови. У регіонах, де компактно проживає кілька національних груп, нарівні з державною українською мовою може функціонувати мова, прийнятна для всього населення даної місцевості».

Декларація, прийнята напередодні Всеукраїнського референдуму про підтримку Акта про незалежність, сприяла тому, що більшість народу України, незалежно від національності, підтримало суверенітет держави. У 1992 році було ухвалено Закон «Про національні меншини в Україні».

Положення цих двох документів багато в чому стали нормою Конституції України. В Основному Законі держави прописано особливий статус російської мови. Вона виділена серед інших мов національних меншин.

У своїй «мовній хворобі» ми не самотні. Окремі держави дотепер ще в правовій стадії її лікування.

Не випадково в 1953 році ЮНЕСКО запропонувала розмежувати поняття «державна мова» та «офіційна мова».

Державна мова є символом країни, виконує об’єднувальні функції в політичній, соціальній і культурній сферах.

Офіційна мова може бути мовою управління, законовиробництва та судочинства.

ЮНЕСКО проголосило XXІ століття — століттям поліглотів. Україна має всі можливості стати провідною державою щодо цього, тому що переважна більшість громадян — білінгвісти, володіють як мінімум двома мовами.

Супротивники багатомовності шкодять не тільки зовнішньополітичному іміджу України, а й внутрішньополітичній стабільності.

Російська мова входить до п’ятірки мов, що найбільше перекладаються у світі. Організація Об’єднаних Націй щорічно 6 червня відзначає Міжнародний день російської мови. Вона є однією із шести офіційних мов ООН.

Нині в 11 країнах Євросоюзу триває збір підписів громадян за надання російській мові статусу офіційного в роботі та діловодстві структур ЄС.

До слова, у штаті Нью-Йорк у виборчому законодавстві всі процеси, пов’язані з виборами, в тому числі офіційні матеріали виборчої кампанії, перекладають російською мовою. Навіть іспит для отримання водійського посвідчення можна здавати російською.

Беручи участь у численних дискусіях про мову, я жодного разу не чув від своїх опонентів, у чому конкретно утискається українська мова і які підстави є для того, щоб не робити російську офіційною. З дозволу сказати аргументи «хуторянських фаріон» неможливо сприймати серйозно.

Мова, хочемо ми чи ні, стає складовою в розвитку політичних та економічних зв’язків з Росією, нашим найбільшим економічним партнером. Обсяг експорту товарів з України становить близько 20 мільярдів доларів США й перевищує експорт у 40 європейських країн. Левову частку своєї високотехнологічної продукції, в тому числі продукцію військово-промислового комплексу, ми поставляємо до Росії.

Також динамічно розвивається товаро-

обіг України із країнами Митного союзу. Торік він зріс у півтора разу. Ці показники обнадіюють, особливо на тлі стагнації економіки низки країн Європи.

До розмов про «економічну війну» додалася ще одна тема, так звана «гуманітарна експансія з боку імперської Росії».

Зіштовхнути лобами два братні народи й держави — заповітна мета деяких політиків, які більше стурбовані своїм рейтингом у виборчій кампанії, ніж реальним добробутом наших громадян.

Забери проблему мови і їм нічого буде сказати своїм виборцям. Водночас розширення багатобічних відносин з Росією та з країнами Євразії не може бути перешкодою інтеграційним процесам України з Євросоюзом.

Європі потрібна економічно сильна, демократична й стабільна Україна з високим рівнем життя.

Хочу повторитися: не можна нехтувати й інтереси бізнесу! Багато його сторін так чи інакше пов’язані з російською мовою

Скасування Нацрадою з телебаченню та радіомовленню положення про мову мовлення в ліцензіях для телеканалів пов’язано насамперед з результатами вимірів розподілу реклами. Рекламодавець зацікавлений у каналах з російською мовою мовлення. Це розумне рішення Нацради із задоволенням зустрів і простий люд.

Переконаний, що саме комерційна вигода змушує багато газет і журналів, навіть з явно русофобською редакційною політикою, друкувати основний тираж російською мовою. Настав час вчитися бути реалістами.

Партія регіонів, проголосивши у своїй програмі положення: «Дві мови — один народ», ішла до його реалізації довго й ціле-

спрямовано. Говорити, що це лише пропагандистська передвиборна акція — свідома брехня. Прийнятий з ініціативи регіоналів Закон «Про засади державної мовної політики» — це тільки перший крок у гармонізації мовної сфери.

Новий закон демократичним шляхом у правовому полі розв’язує проблеми нашої багатонаціональної держави. Жоден з етносів, і росіяни передусім, не можуть бути ущемлені у своїх правах.

Націонал-патріоти намагаються зробити із закону проблему. Баталії в цьому делікатному питанні недоречні. Необхідна еволюція, адаптаційні заходи, щоб збалансувати мовну ситуацію.

Російська мова має стати офіційною мовою в нашій державі.

Для людей різних культур і традицій російська мова — не лише мова міжнаціонального спілкування, а й зберігач загальноісторичної пам’яті народів. Вона відкриває людям різних національностей доступ до світових наукових досягнень, великої літератури й культури, поліпшує ділові контакти.

Українська й російський мови — братні. Вони не можуть і не повинні протистояти одна одній! Чомусь сором’язливо замовчується, що багато класиків української літератури творили свої доробки й російською мовою.

Згідно з дослідженням американського Інституту Геллапа, проведеним 2008 року, 83 відсотки опитаних громадян воліли використовувати для інтерв’ю із представниками інституту російську мову.

Більшість українців толерантно поставилися до прийняття закону про мови. Згідно з даними соціології Національної академії наук, російську мову вважають рідною близько третини населення України, що збігається з результатами перепису 2001 року, а використовують у сім’ї — понад 60 відсотків громадян. Переконаний, що саме з цієї причини галявини протесту проти закону були нечисленними. Здебільшого в них брали участь націонал-патріоти і проплачені мітингувальники.

Закон України «Про засади державної мовної політики», що набрав чинності, вперше за роки незалежності дав можливість демо-

кратичним шляхом урегулювати використання мов в Україні в цілковитій відповідності з міжнародними правовими нормами та Конституції країни. Новий закон сприяє вільній етнічній само-ідентифікації громадян. У країні йде спокійна робота з його виконання. Низка рад різних рівнів уже зробила перші необхідні кроки з реалізації законодавчих норм.

Водночас із розширенням прав місцевих рад зростає їхня відповідальність за виконання положень довгоочікуваного правового акта.

Говорячи про проблеми російської мови, хочу ще раз заявити: ні в кого немає сумнівів — українська мова залишається державною і повинна бути символом держави.

Хочу зазначити, що з повсякденного життя якось непомітно зникає мова Шевченка, Лесі Українки, Франка, Рильського. Літературна українська мова витісняється суржиком і галицько-польським діалектом. Підписуючи закон, Президент Віктор Федорович Янукович виважено й далекоглядно прийняв рішення розробити на державному рівні комплекс заходів із розвитку української мови й зміцнення її «матеріальних засад». Переконаний: навіть на побутовому рівні має звучати справжня українська мова, а не «шароварна говірка».

Час — кращий суддя. Вірю, що він сприятиме розумінню, об’єднанню і стабільності в нашому загальному багатонаціональному домі.